УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 204 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра церква і суспільство комуністи та Церква краєзнавство Доброчинність шляхи єднання Вселенський Патріархат Археологія та реставрація церковна журналістика педагогіка Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков діаспора українська християнська культура УПЦ КП Голодомор Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко милосердя церква та політика постать у Церкві розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь УГКЦ конфлікти Ющенко Католицька Церква монастирі та храми України автокефалія Церква і влада Церква і медицина секти Мазепа забобони 1020-річчя Хрещення Русі іконопис Церква і політика вибори






Рейтинг@Mail.ru






Святиня Голосіївського лісу

Віталій  Разіцький

Свято-Покровська Голосіївська пустинь розташована в живописному урочищі поміж пагорбами, в глибині величезного лісопарку, «посіяного» у XVIII столітті на голій землі і тому названого Голосіївським. На місці пустині стояв колись хутір Києво-Печерської Лаври. У 1631 році митрополит Київський Петро Могила, зачарований красою околиць хутору, насадив тут сад, побудував будинок і церкву в ім'я свого співвітчизника - святого Іоанна Сочавського. Так виник скит, що став з часом літньою резиденцією митрополитів Київських.

В Голосієво якийсь час жили відомі Києво-Печерські подвижники благочестя: митрополит Київський Філарет (Амфітеатров) і його духівник ієросхимонах Парфеній; Христа ради юродиві старці ієросхимонах Феофіл і рясофорний чернець Паїсій (у 1854 році прийняв в пустині рясофор). Подвизався тут  також ієромонах Олексій (Шепельов).

За часів безбожного радянського режиму насельники Голосіївського скита, як і всі вірні Православної Церкви, зазнали переслідувань з боку влади, які закінчилися у 1926 році закриттям обителі. ЇЇ будівлі майже повністю зруйнували. Кілька храмів були підірвані, корпуси - або розібрали на цеглу, або віддали в користування сільськогосподарським і лісоінженерним інститутам.

У 1993 році монастир став відроджуватися - за його відбудову взявся намісник обителі отець Ісаакій з трьома послушниками. А роботи було чимало. Із старих будівель уцілів лише кам'яний літній будинок митрополитів, в якому тепер розміщені і єдиний храм пустині, і трапезна з келіями (зовсім недавно був надбудований другий поверх). Церква преподобного Іоанна Багатостраждального майже співпадає з тим однойменним домовим храмом, що знаходився в будівлі до закриття обителі. На захід від будинку стояла знищена за радянських часів кам'яна Покровська церква, а трохи на схід можна побачити фундаменти кам'яного п'ятиглавого храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» (1910-1912 рр.), що також не дійшов до нас. Останньому передувала однойменна дерев'яна церква, в склепі під якою був похований преподобний Парфеній (згодом його мощі були перенесені на кладовище Преображенської пустелі, що знаходилася неподалік, повністю знищеної за радянських часів). Трохи далі на схід уціліла частина чернечого кладовища - сьогодні тут, на місці могили преподобного Олексія, знаходиться плита; мощі ж святого були знайдені у 1993 році.

Але зусилля ченців Голосіївської обителі не пройшли марно. З Божою допомогою вдалося зробити немало, проте найбільшим здобутком є майже повністю відновлений храм на честь ікони Божої Матері «Живоносне джерело».

7 березня 1996 року Священний Синод Української Православної Церкви благословив відкрити в колишньому скиту Києво-Печерської Лаври - Голосієво - самостійний чоловічий монастир з назвою «Свято-Покровська Голосіївська пустинь». Через зовсім невеликий проміжок часу від дня відкриття монастиря богослужіння в ньому стали звершувати щодня. До цього тут служилося лише в недільні та святкові дні.

 

Преподобний Олексій Голосіївський

 

У 1993 році в Голосіївській обителі сталася особлива подія, пов'язана з прославленням у лику святих одного з її колишніх насельників преподобного Олексія (Шепельова). Життєвий шлях цієї людини може стати для кожного з нас добрим прикладом істинного  служіння Богу.

Преподобний Олексій (у миру Володимир Шепельов) народився 14 квітня 1840 року у Києві в дворянській родині. Від народження в нього була одна вагома фізична вада - хлопчик був німий.

Але Господь не залишає своїх обранців, що й можна побачити на прикладі преподобного. У 1953 році, на Великдень, після закінчення святкового богослужіння, Володимир Шепельов разом із матір`ю підійшов вклонитися хресту, що тримав митрополит Київський Філарет. Владика несподівано звелів юнаку поцілувати архієрейський жезл. Коли Володимир з благоговінням зробив це, митрополит Філарет голосно промовив: «Христос Воскрес!» Але хлопчик не відповів. Владика повторив своє вітання - відповіді знову не було. Тоді святитель утретє сказав: «Христос Воскрес!» і він радісно відповів: «Воістину Воскрес!». З цього часу Володимир почав говорити.

2 липня 1853 року Володимир Шепельов, у віці 13 років, прийшов до Києво-Печерської Лаври, спочатку як послушник митрополита Філарета. Взимку Володимир був у Лаврі, а влітку з владикою виїжджав до Голосіївської пустині.

15 квітня 1857 року духовний собор зарахував Володимира Шепельова до числа дійсних послушників Лаври, а 1872 року, в Великий Четвер - пострижений в чернецтво з іменем Олексій.

30 квітня 1891 року його перевели до лаврської Спасо-Преображенської пустині, а до цього провів у Києво-Печерській Лаврі 38 років.

У Преображенській пустелі отець Олексій прожив чотири з половиною роки. Згадуючи цей період, він говорив своїм сучасникам: «Це був найкращий час в моєму житті. Я там завжди пам'ятав про смерть». А нагадувало йому про останню годину людського життя братське кладовище, що знаходиться на території пустині.

15 листопада 1895 року угодник Божий був переведений до Голосіївської пустині на послух ключаря. Разом з тим його призначили духівником лаврської братії. У Голосіївській пустині преподобний Олексій провів 21 рік  - тут, у березні 1917 року, і закінчив свій земний шлях.

У 1925 році він з'явився уві сні наміснику Лаври архієпископу Димитрію (Абашидзе) і попросив перепоховати його тіло в інше місце. Владика, зрозумівши, що це Промисел Божий, звернувся до представників світської влади, і, після довгих вагань посадовців, отримав дозвіл на це.

Отець Олексій був похований в п'яти метрах від стіни храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело». Труну з чесними останками подвижника благочестя занесли до храму, а миром, здобутим у ній, архієпископ Димитрій помазував народ. Через три дні була відслужена панахида і отця Олексія поховали на 20 метрів нижче від колишнього місця, де він спочиває до сьогоднішнього дня.