УКР РУС  


 Головна > Публікації > Невигадані історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 85 відвідувачів

Теги
Доброчинність УГКЦ милосердя діаспора комуністи та Церква іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну Предстоятелі Помісних Церков молодь вибори розкол в Україні монастирі та храми України Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство постать у Церкві краєзнавство Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра УПЦ КП церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко конфлікти Голодомор Патріарх Алексій II Церква і політика шляхи єднання Мазепа Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ церковна журналістика Церква і влада Церква і медицина забобони педагогіка автокефалія українська християнська культура Археологія та реставрація секти






Рейтинг@Mail.ru






Калинівське чудо — кровоточиве розп’яття

  18 July 2008


Протодиякон Владислав Демченко

Після драматичного для Церкви 1917 року, коли революційний час поставив Православну Церкву - моральну опору закону - поза законом, залишивши її в безправному положенні, почались масові жорстокі репресії, переслідування та відкриті гоніння церковної ієрархії і віруючого народу. І в ці нелегкі часи на території Поділля, відбулось велике духовне оживлення, причиною якого стали справжнє чудо, явлене Господом. За своїми масштабами і морально-духовним впливом це явище є унікальним. Центром цих подій став Калинівський хрест. Багато важливих сторін тих подій були до недавнього часу неораною цілиною, забороненою і небезпечною темою, тому було необхідне спеціальне дослідження.

Давній звичай, ознаменований чудесами

Публікації, що є на даний час по цій темі в більшості своїй представляють статті присвячені одній із річниць «Калинівського чуда», глибоких досліджень в собі не містять, часом опираючись лише на неточні перекази. Останнє праця цієї тематики надрукована у науковому щорічному виданні «Історія релігій в Україні», під темою «Релігійні „чудеса" на Подолії (20-ті роки XX століття)». Автори цієї статті описують історію Калинівського хреста, опираючись на архівні документи, завдяки чому, висвітлюють раніш невідомі факти. Але в описанні історії хреста до «чуда» також містяться неточності і дана тема являється лише підпунктом.

Звичай ставити хрести на Русі бере свій початок з глибокої давнини. Наші предки ставили хрести на особливих пам'ятних містах, поблизу сіл і міст, щоб йдучи в дорогу, чи повертаючись в село, людина могла вознести молитву Богу. Хрести також ставили і по обітниці.

По свідченню християнських літописів, встановлення поклонних хрестів часто супроводжувалось чудесами. Вважалось, що з освяченням хреста освячується і очищається від всього нечистого і вся місцевість. Тому поклонний хрест сприймався як духовний щит від ворогів видимих і невидимих. З часів Древньої Русі їх встановлювали на пагорбках, поблизу в'їзду в місто чи село.

Особливий зміст мала традиція ставити поклонні хрести на перехресті доріг. Прохожі і проїжджаючі , перебуваючи в дорозі, могли помолитись або ж просто перехреститись і попросити Бога про поміч і захист.

Що ж стосується Калинівського хреста, то він знаходився і на перехресті, і на в'їзді до населених пунктів. Перекази, які записані сучасними дослідниками, що хрест був поставлений на могилі трьох купців вбитих розбійниками, являються безпідставними. По-перше, тому що на перехрестях доріг ховали лише самовбивць, чародіїв і розбійників; по друге, ні в архівних документах, ні в пресі того часу про це не згадується; по-третє, ніхто з місцевих старожилів не пригадує ніяких могил. Отже, хрест міг там стояти з давніх часів, але існують й інші перекази. Один з найпоширеніших серед місцевих жителів описується нижче.

Розстріляне розп'яття

У одного із жителів с. Сальник не було дітей, чи їх вбили, чи їх взагалі не було - точно не відомо. Людиною він був віруючою і тому журився, що не буде кому за нього помолитися після його смерті. Він вирішив поставити хрест на роздоріжжі та викопати криницю, щоб прохожі могли помолитись і втамувати спрагу та і його пом'янули б. За переказами це був 1918 рік.

Хрест цей був дерев'яний, висотою 6 метрів, повернений на схід. На зворотній стороні була закріплена ікона «Розп'яття з предстоящими» написана по жесті масляними фарбами, а на східній стороні - ікона Пресвятої Трійці. Криниця біля хреста була вузенька, з жолобами. Хрест на той час був розташований в 2-х верстах від Калинівки, але стояв на землі села Сальник.

За свідченнями очевидців і архівними матеріалами органів безпеки тодішньої влади 7 липня 1923 року в суботу сталося чудо. Того дня двоє чи троє червоноармійців їхали по дорозі з Вінниці на Калинівку і зупинились біля хреста напитися води. Один із солдатів відкрив по хресту стрілянину і як розповідає лист червоноармійцю Іркутської конвойної команди військ ДПУ Сибіру Григорному від його батьків (серпень 1923 року), вистрілив він 24 рази, але ні разу не поцілив у розп'яття, «а всі ці кулі падали біля цього хреста на землю, а як вистрілив у 25 раз, то влучив в праве плече Іісуса Христа і потекла кров». За свідченням преси того часу, у червоноармійця, який стріляв, відняло руку. Про це диво швидко стало відомо місцевим жителям і вже наступного дня прийшли вони на це місце з священиком с. Сальник У. Свінцицьним, щоб помолитися. Під час цієї першої служби «з'явилась на небесах ікона - зображення Матері Божої і стояла 3 дні. 1-й день сяяла, як сонце, а потім (стала) невиразна». Згодом сюди йшли хресні ходи з усієї округи і навіть з усієї України.

«Релігійна агітація „попів і церковників"»

Атеїстична влада того часу спочатку не знала, як правильно зреагувати на таку подію. Не могли терпіти самого факту дива та релігійного піднесення народу, але й боялися приймати кардинальні дії через велике скупчення віруючих. В секретному циркулярі того часу зазначалось, що потрібно зосередити максимум уваги і сил на релігійному русі зв'язаному з чудесами, але не виходити в методах боротьби за рамки. Також особливо виділялось, що «на цій справі легше за все зробити помилку і навіть зламати собі шию».

Калинівське чудо місцеві чиновники намагались представити, як вмілу релігійну агітацію «попів і церковників». Біля хреста була виставлена на три тижні охорона з 12-ти червоноармійців, «доки не приїхала з Центру Комісія і обслідувала і визнала, що істина є чиста кров Ісуса Христа і забрали цю кров і кудись відправили».

Так, спочатку дослідили хрест виконуючий обов'язки голови Калинівського райвиконкому Горловський та фельдшер Мурований. Вони 27 липня 1923 року взяли зразок речовини з хреста і відправили на експертизу. За свідченням очевидців фельдшер Мурований, який повинен був заради своїх інтересів засвідчити фальсифікацію, «в присутності багатотисячного натовпу заявив, що кров справжня. За це він, скоріш за все, був покараний - з того часу його ніхто не бачив.

Комісія для розслідування «чуда»

Пізніше, 1-го серпня 1923 року, спеціальною постановою Подільського Губвиконкому була створена комісія, яка мала розслідувати всі випадки виникнення чудес. У секретному документі, який спонукав утворенню комісії давалась інструкція щодо складу і дій комісії. А саме, щоб до складу комісії входили представники від влади, лікарів, духовенства і мирян того приходу, де з'явилося «чудо»; висилати комісію на місця для широкої публічної експертизи; викривати ініціаторів «чуда» і їх спільників; приймати міри для усунення слухів про чудеса; і про все доповідати Губвиконкому .

До складу комісії увійшли: Петров, Шехватов, Нечай від Губвиконкому, Сідельнік від відділу управління, двоє лікарів, три священики та двоє представників від мирян Калинівського району. Головою комісії був призначений секретар Вінницького окрвиконкому Іван Грабовський. Делегація прибула до хреста на свято пророка Ілії (2 серпня), людей в цей день там було більш ніж 15 тисяч. Оголосили постанову про організацію комісії та перевірення чуда і приставили драбину до хреста. Першим поліз оглядати чудо єпископ автокефальної церкви Павло, і не випадково, оскільки влада розраховувала, що його свідчення вплине на віруючий народ. Він декілька хвилин оглядав і заявив, що «під діркою від кулі є слід, де текла ржавчина». Так само зробили і священик Преображенського собору Юнак і лікарі. В акті комісії після огляду зазначалося: «Фарба на іконі в багатьох місцях поржавіла, поржавіли і ті заглиблення, що виникли від удару дробі чи картечі з рушниці. Від дощу, що скісно падав на ікону (дощі за останній час йшли досить рясно), іржа розчинялась і струмочками спливала по іконі, від чого утворилась повздовжня смуга. Сліди цієї смуги помітні особливо під дірою від кулі, з якої міг витікати розчин іржі, що виник з другого, не пофарбованого і особливо заржавілого боку ікони, що могло викликати враження засохлого струмка крові».

Офіційна версія... іржа

Акт підписали Іван Грабовський, єпископ Павло Погоріло, протоієрей Антіпа Юнак, Михайло Петров, Василь Стрельчин, Сідельник, Нечай та лікар Федорів.

Слід відмітити, що в цей час стояла засуха, опадів не було на протязі місяця і люди в молитвах просили дощу, щоб уникнути голоду. Комісія, виконуючи наказ, признала, що на хресті сліди від іржі, а для тих хто не сумнівався, що це кров ходили неймовірні слухи, що церковники просвердлили хрест в середині по трубкам пускають курячу чи кролячу кров.

При уважному розгляді цих версій походження чуда видно їх упередженість та безпідставність. Але все таки офіційна версія була, що це іржа. Так в акті експертизи, проведеної на замовлення влади, зазначалось, що «досліджувана фарбуюча речовина крові в собі не містить, як людської так і крові якої-небудь тварини». Також зазначалось, що при хімічних пробах знайдено сліди заліза. Експертизу проводили професор І. Кияницин та лікарі І. Ковалев і Л. Федоров.

Ні результати експертизи, ні переконання комісії бажаного результату не мали, віруючий люд продовжував йти до хреста. Біля хреста навіть поставили огорожу щоб його не зламали. Серед людей спостерігалось велике релігійне й духовне піднесення. Продовжували йти паломники з усіх куточків України. В рапорті начальника Калинівської райміліції відмічалось, що 2 серпня до хреста «повинно прибути більш ніж 80 духовних процесій».

Люди, які жили в навколишніх селах годували й приймали на ніч паломників. Багато з них проводили декілька днів біля хреста просто під відкритим небом. Служби відправлялися цілодобово. Віруючі з сусідніх районів намагалися якнайшвидше здати обтяжливі податки, щоб піти в Калинівку помолитися. Як свідчать документи відділу управління біля Калиновського «чудесного» хреста 26-27 вересня знаходився «натовп чисельністю до 25 тисяч чоловік. Святкували Воздвиження Хреста Господнього за старим стилем».

Також відмічалось в одному з документів, що в Калинівському районі сектантство, яке тут мало місце, втрачає своє значення та вплив на народні маси. Калинівський хрест був першим чудом, за яким послідкувало масове обновлення та мироточіння ікон по всьому району і за його межами.

Боротьба з політично неблагонадійними елементами

Атеїстична влада, зрозуміло, не могла цього терпіти, тим більше, що були вказівки Подільського Губвиконкому, в яких говорилося: «Проводити й надалі методи боротьби з релігійним рухом, шляхом притягнення стійких, свідомих незаможників в цю боротьбу, після індивідуального їх опрацювання.

До початку і розвитку руху, вислати священиків і прислужників духовенства, які заохочували і організовували в минулому релігійні рухи.

Вислати політично неблагонадійний елемент з районів, заражених релігійними віруваннями, і які проявили себе, як противники Радянської влади».

За розповідям старожилів біля Калинівки були розставлені пости комсомольців, які запитували всіх хто йшов від хреста, що вони бачили? Тих хто відповідав, що не бачив нічого чудесного - відпускали, а тих хто відповідав, що бачив кров на хресті - забирали. Ці та інші заходи були досить продуктивними, так вже в жовтні 1923 року Подільський Губернський відділ ДПУ у своєму зведені повідомляв: «Калинівське чудо» йде до кінця. Біля хреста бувають ще декілька десятків людей.

У ніч на 23 (вересня) була проведена операція по вилученню провокувавших і агітувавших «Калинівського чуда». Арештовано до 40 осіб. Не дивлячись на репресії, потік паломників до хреста не припинявся навіть після того, як в ніч на 1 жовтня прострелена ікона зникла з хреста. В зведенні відділу ДПУ за 24 жовтня писалось: «Біля Калинівського хреста скупчення селян продовжується, особливо з суботи на неділю». Бачачи це, влада зробила рішучі кроки для припинення релігійного руху. Так на початку листопада, вночі хрест було зрізано та знищено. Криницю було засипано. Місце, де знаходилась святиня приєднали до поля.

Світло дива Божого й донині зігріває наші серця

В 1924 році на місці зрізаного хреста сходи пшениці прийняли таку ж форму, як і знищена святиня. Як тільки це явище набуло розголосу, то влада цей феномен також ліквідувала. Але й тоді паломництво продовжувалось, що підтверджують документи: «особливо в березні і квітні місяцях спостерігались ознаки відновлення паломництва і робота по заготовленню і встановленню нових хрестів. Прийнятими мірами ініціатори були виявлені. Хрести вилучені. Паломництво припинилось».

Та віруючі не забували про Калинівське чудо, хрести встановлювали і після війни, і в 60-ті , і в 80-ті роки, але стояли вони недовго.

Світло дива Божого дійшло і до наших днів та зігріло наші серця. В 1923 році стараннями очевидця чуда жителя с. Сальник Івана Касинюка та священика м. Калинівка протоієрея Володимира Розмана, був встановлений новий семиметровий дубовий хрест з розп'яттям. За ініціативою священика с. Сальник протоієрея Василя Кушніра була викопана криниця. Також з часом була побудована каплиця біля хреста, а в 2000 році побудували скляну галерею над хрестом, приєднану до каплиці. В 90-х роках також відновили традицію хресних ходів до Калинівського хреста, започатковану ще в 20-х роках.

Значення Калинівського дива безмежне, як для його очевидців, так і для прийдешніх поколінь. Для людей того часу це була милість Божа, послана для покаяння і виправлення, тому що багато з них спокусились, піддались атеїстичному духу і відступили від Бога.

Калинівське диво послужило основою для духовного і релігійного відродження, та, можливо, врятувало віру та Православ'я на Поділлі в той час. Народ і духовенство йшли навіть до смерті за правду і за свою віру, ймовірно серед них є багато мучеників і сповідників, доля яких потребує окремого дослідження.

В часи розвинутої цивілізації, науки, культури, де все розкладено по полицях і, здавалося б, немає місця для Бога, нам відкрилось, що були на нашій землі люди, які страждали і помирали за свою віру. А ними були священики, лікарі, інтелігенція, яка, за свідченням архівних документів, приходила до хреста та прості віруючі люди.

У будь-якого дослідника Православ'я на Поділлі не буде повного уявлення про його історію, якщо він не знатиме обставин Калинівського дива. Слід відмітити, що історія цієї дивовижної святині не закінчилась, зараз, як і в ті часи, відбуваються зцілення, і зараз відчувається особлива Божа присутність на місці, де була пролита Христова кров.