УКР РУС  


 Головна > Публікації > Церковні хроніки  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 183 відвідувачів

Теги
Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі милосердя Вселенський Патріархат іконопис забобони секти Церква і політика діаспора краєзнавство педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Церква і медицина Церква і влада церковна журналістика монастирі та храми України Доброчинність УПЦ КП Археологія та реставрація вибори Католицька Церква Президент Віктор Ющенко Мазепа українська християнська культура Голодомор розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) шляхи єднання комуністи та Церква Патріарх Алексій II молодь УГКЦ постать у Церкві Києво-Печерська Лавра церква та політика церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков автокефалія Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Прийдуть ще татари по шапку!»

Диякон Владислав Демченко, Вінниця

Біля цілющої криниці, що у лісі неподалік с. Гущинці Калинівського району Вінницької області вже протягом століть щороку в день пам'яті святителя Миколая, 22 травня, звершується Божественна літургія, на яку збираються прочани з багатьох сіл і міст не тільки Вінниччини, але й з різних куточків України.

Так було і цього року: сотні людей 22 травня прийшли до лісу, щоб узяти участь у богослужінні і молитовному вшануванні святителя Миколая, а також напитися води з цілющого джерела, з яким пов'язана цікава історія. Її розповів священик Олег Кожушний, настоятель місцевого храму, який буквально по крупицях збирав найменші свідчення і про своє село, і про його цілющу святиню.

За народними переказами, до татарського нашестя на місці Гущинець було місто або містечко «Білий Камінь». Воно знаходилося близько 2 км на південь від сучасного села. Збереглися назви урочищ: «Селисько», «Замчисько», «Городисько», де є городища з валами. Було у цьому містечку 4 церкви.

У поміщицькому лісі поблизу «Замчиська» є колодязь, шанований місцевим і ближнім населенням; біля нього хрест із написом: «Чопова криниця». Про колодязь ходить багато легендарних оповідок, нібито у ньому зрідка чути, як дзвонять дзвони.

У ХІХ столітті частина населення Гущинець розташувалася на другому боці р. Південний Буг і створила поселення «Кучері» (подарунок княгині Ганни Абомелик власному кучерові).

Розповідають мешканки села:

- Раніше село наше було розташоване в Чорному лісі біля притоки р. Південний Буг річки Бібки (або Бобрки), де побудована гуральня, а навпроти на високому горбі був замок феодалів. Рови, якими обкопаний замок, збереглися до сьогодні. Недалеко від річки Бібки стояла дерев'яна церква. Під час нападу кримських татар замок було зруйновано, поселення спалено, і багато людей загинули. Ті, хто врятувався від погрому і татарської неволі, багато років переховувалися в гущавині лісу біля р. Бугу (звідси і пішла назва Гущинці).

Дерев'яна церква, яка стояла біля р. Бібка, була спалена татарами. Криниця, що знаходилась у церкві, залишилась до сьогодні. У ХVІІІ столітті під час розкопок на місці згорілої церкви в Чорному лісі були знайдені дзвони та ікона святого Іоанна Хрестителя. Це місце називається Чопова криниця.

Кожного року в день святителя Миколая, 22 травня, тут влаштовується свято, відбувається велика відправа, святять воду. Люди вмиваються нею, п'ють, набирають додому, тому що ця вода цілюща і помічна. Опісля організовують гуляння.

Предки наші розповідали, що під час війни 1648-1654 років під керівництвом Б. Хмельницького польські війська напали на села Гущинці та Мізяків, учинили погроми, грабежі а на поляні між селами в Чорному лісі влаштували бенкет. Дізнавшись про це, брацлавський полковник Іван Богун зі своїми козаками таємно пробрався через ліс і знищив усіх польських вояків, що знаходилися там. Найвище місце між Гущенцями і Мізяковим і по цей день називається «Польські могили».

Є ще такий переказ. У княгині Анни захворіла дочка і вилікувалась водою з Чопової криниці. Тому княгиня дозволила йти з церкви хресним ходом Рубаним шляхом до Чопови. Багатьом ця вода допомогла у лікуванні хвороб. Декілька разів її брали на аналіз і визнали, що в ній багато корисних мінералів. Була думка створити тут санаторій, але для санаторію тієї води замало. Знаю багато людей, які кожного тижня приносили воду, пили її і жили до 90 років.

З татарським нашестям на село пов'язане ще одне вірування, котре побутує до цієї пори. Його розповіла 80-річна Євдокія Дишкант: "Кажуть люди, що у глибокім підземеллі знищеного замку (на Замчиську) татари заховали великі скарби, а серед них - коштовну шапку. Казали старі, що татари ще за нею повернуться, а тоді вже буде кінець світу. З цією легендою пов'язано виникнення в Гущенцях прислів'я. Про те, що неодмінно станеться, але невідомо коли, можуть сказати: "Прийдуть ще татари по шапку" або "Прийде ще тура по шапку".