УКР РУС  


 Головна > Публікації > З глибини душі  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 104 відвідувачів

Теги
педагогіка Президент Віктор Ющенко церковна журналістика Патріарх Алексій II милосердя Ющенко шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві іконопис забобони Церква і влада вибори Церква і політика УПЦ КП Доброчинність комуністи та Церква молодь церква і суспільство Католицька Церква діаспора церква та політика Археологія та реставрація українська християнська культура Церква і медицина Вселенський Патріархат розкол в Україні Голодомор Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України автокефалія краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі конфлікти секти






Рейтинг@Mail.ru






Заздрість і подяка

  02 July 2009


Анастасія Бондарук

Насправді, чому ти тужиш, спостерігаючи благополуччя ближнього?

Св. Іоанн Златоуст

 

Заздрість - відчуття прикрості, викликане перевагою, благополуччям іншого, бажанням мати те,

що має інший.

Тлумачний словник

 

У дитинстві, розмірковуючи на уроках літератури про те, що таке дружба, ми неодмінно доходили висновку: «Друг пізнається в біді». Минали роки, і рахуючи друзів по осені свого життя, ми із здивуванням констатуємо: «Друг пізнається в радості». Виявляється, не кожна людина може пережити те, що ближній може мати чогось більше і щось краще, ніж вона. Не кожен може порадіти з того, що шкільний товариш займає вищу посаду або купив будиночок на якихось-там островах. І деякі дружби, що витримали випробування скорботами, не витримують випробування успіхом. Звичайно, у цього феномену безліч причин. Але ми не помилимося, якщо припустимо, що заздрість - одна з них.

 

Корені заздрості

Матір'ю всіх пристрастей багато хто зі святих отців, наприклад, преподобний Максим і святитель Григорій Палама, вважали самолюбство. «Стережися, матері зол, самолюбства, що є безрозсудною любов'ю до тіла», - радить преподобний Максим. Він зараховує заздрість до пристрастей, породжених прагненням уникнути страждання. Інакше кажучи, заздрість - засіб самозахисту. Якщо людина не хоче змиритися і прийняти болісний для її самооцінки факт, що хтось, скажімо, талановитіший за неї, вона починає заздрити такій людині, намагаючись таким чином уникнути розчарування в собі. Людина обирає напад: «Вона вважає, що талановитіша (красивіша, розумніша), за мене. Я доведу їй і всім, що вона - бездара!» Такий «захист» набуває характеру недоброзичливості й ворожості. Заздрість прагне зіпсувати, зруйнувати той об'єкт, якому людина заздрить. «Як біснуваті часто направляють мечі на самих себе, так і заздрісні, маючи на увазі тільки одне - шкоду тому, кому заздрять, втрачають власне спасіння», - пише св. Іоанн Златоуст. Заздрісник прагне знецінити і принизити іншого, захищаючи від знецінення себе самого. Наприклад, деструктивна критика, немотивоване прискіпування до роботи інших та її результатів - вияв заздрості.

 

Чудесне перетворення

Деякі дослідники психології людини вважали, що заздрість лікується подякою і зростає через її брак. Людині здається, що їй украй чогось не вистачає для щастя (Бог не дав), і саме цим володіє інший. Людині ніби мало свого (тому супутниця заздрості - жадібність).

Здавалося б, у кожного з нас немає чогось, що є в інших. Проте ця правда однобічна. Адже в кожного з нас є щось, чого немає в інших. Пригадую, одна знайома ділилася зі мною метаморфозами свого чудесного перетворення. Її дитина вже давно хворіла на бронхіальну астму, і її родина була змучена безперервним лікуванням. До того ж, жінка дуже заздрила своїй сестрі - її діти були набагато здоровішими. Врешті одного разу ввечері матір звернулася з гарячою молитвою до Бога: «Господи, я не маю більше сили. Це нестерпно». Наступного дня, вранці, прийшовши до церкви, молода жінка познайомилася з іншою мамою. Та розповіла їй свою історію: чоловік покинув її і тяжкохвору дитину, батько нещодавно помер від складної хвороби, прямо в неї на руках. Вона самотня, і надія її тільки на Бога. Моя знайома подивилася на свого чоловіка, який відчиняв двері дорогої машини; на матір, яка гуляла з її дитиною біля храму; на батька, поважаного старосту цього храму, - і її уявлення про власне становище змінилося. Вона буквально відчула себе «сиром у маслі» і вирішила, що зобов'язана допомогти своїй новій подрузі. Так із нещасної, несправедливо обділеної Богом вона перетворилася на щасливу, сильну, хоча і втомлену жінку. Та щастя варте втоми.

 

Чим живиться заздрість

Заздрість може породжувати уявлення про те, що наше життя має бути сповнене радощів і задоволень, ситості та комфорту. Колись воно і було таким. Не вірите? Просто ви про це забули. Перебуваючи в материнській утробі (якщо мама спокійно переносить вагітність), дитина безтурботна і задоволена. А головне - їй нічого не доводиться робити, щоб задовольнити основні потреби: в їжі, теплі, безпеці та любові. Малюк відчуває себе захищеним, і все це - без особливих зусиль з його боку. Неймовірно, та багатьом із нас важко перерости свій дитячий егоцентризм. І людині позасвідомо хочеться, щоб усе давалося їй без особливих зусиль з її боку, як колись... Деякі ж іще й перебувають в упевненості, що вони цього гідні.

 

Як виховується заздрість

Мудра мама, помітивши, як дочка з радістю і задоволенням поправляє своє красиве волосся, зауважить: «Дякуй Господу, що Він дарував тобі красу. Адже Він усе створив красивим: і квіти, і тварин, і людей». Але може бути і таке зауваження: «Нічого собою милуватися. Немає в тобі нічого особливого». При цьому мама вважатиме, що таким чином навчає дочку смирення. Насправді ж вона навчає доньку бути невдоволеною тим, що дав їй Творець, і результатом цього може стати відчуття невдоволеності, заздрість до симпатичних подруг і прагнення взяти реванш. Особливо підігріває заздрість прагнення батьків критикувати дитину і при цьому розхвалювати інших дітей. Дитячі психологи говорять, що якщо дитину постійно критикувати, вона вчиться осуджувати. Якщо дитину постійно порівнювати з іншими, вона вчиться заздрити. Якщо дитині дякувати за допомогу, вона вчиться бути вдячною. Вибір за нами.

 

Вдячність, що зцілює

Вдячна людина радіє успіхам інших, й інші здаються їй добрими. Тому їй хочеться з ними спілкуватися, дарувати їм свою увагу. А оскільки вона доброзичлива і люди часто відповідають їй тим самим, людина, вдячна Богові, відчуває себе щасливою та успішною, незалежно від свого становища. Людина, яка стала на позицію подяки, розуміє - Бог дав їй багато хорошого. І це розуміння робить її життя насиченим, дає відчуття повноти життя. Душа такої людини - повна чаша. «Насправді, вдячність Богові за благодіяння сильно налаштовує на подвиги чесноти і настроює людину... виявляти живу любов до Нього», - вважав св. Іоанн Златоуст.

 

«Слава Тобі за безперестанну турботу про мене. Слава Тобі за промислительні зустрічі з людьми. Слава Тобі за любов рідних, за відданість друзів... Слава Тобі за світлі хвилини мого життя». Читаючи ці рядки з акафіста «Слава Богу за все», складеного митрополитом Трифоном (Туркестановим), неможливо не перейнятися подякою до Творця. Подяка допомагає зрозуміти, як багато Господь дав кожному з нас, і зберегти між собою мир, любов і дружбу. А заздрість - це руйнівна хвороба душі, що позбавляє її любові і спокою, ліки ж від неї - благодать і подяка.

«Церковна православна газета», №12 (238), червень 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.