УКР РУС  


 Головна > Публікації > Невигадані історії  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 116 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат секти конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа милосердя Патріарх Алексій II діаспора монастирі та храми України УГКЦ молодь Ющенко УПЦ КП Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков забобони вибори автокефалія Церква і медицина краєзнавство шляхи єднання Президент Віктор Ющенко церква та політика Києво-Печерська Лавра педагогіка Католицька Церква церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура церква і суспільство Голодомор іконопис комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація Церква і влада Церква і політика постать у Церкві розкол в Україні Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






Вірити у спасіння життя…

  15 жовтня 2009


Ольга Мамона
«Господи, люди! ...Дайте мені нарешті поговорити з живими людьми!»... Він відкрив очі, й то були його перші слова після тижневого летаргійного сну.  Майже невпізнаваний,  він поривався скочити з ліжка і белькотів швидко щось англійською до «матінки». Уже й потім, коли його нарешті перевели до палати, дорослий син так само кликав «матінку» і не відпускав її ні на мить, наче мале дитинча... Увесь світ здавався незнайомим, як і люди, які приходили провідувати. Врешті когось-таки згадано, навіть на ім'я.

Мозок - дивовижний механізм у людській голові. Він пам'ятає слова, якими  молимось і звертаємось до Бога і матінки, і не пам'ятає тих, хто не є, а здається.  «Пресвятая Діво Маріє, Богородице Всемилостива, помилуй мя грішного...», - повторював і шукав на собі загубленого десь під час аварії хрестика. Дивився в обличчя провідуючих - «заберіть мене звідси»...

Під час першої зустрічі в лікарні від сліз утримували лише думки, що йому сильніш болить, ніж нам його таким бачити. Трохи лячно чути про 20 пар рук, шукати серед швів погляд, і відчувати обійми потрібності тебе, але й приємно ...

Серед ночі загудів телефон словами: «З нашим другом горе...».

Далі розповідь про те, як сталася аварія, що операція пройшла успішно, але.. було якесь «але». Він у комі вже тиждень. І щоранок, і щоніч - молитви за спасіння Олега. Ніколи не думалось про те, що в Києві стільки храмів. Раніше бігалося його закутками, і не бачилось. Відтепер кожен кликав до себе, кожна там ікона знала про нашого хворого...

На Баговутівській...

«Мамо, а де ми? У Києві? Де?» - питав, уже приходивши до тями, Олег. Мама брала лікарняні квитанції і читала: вулиця Баговутівська. Виявляється, пишеться через «а». Тепер та вулиця, та й взагалі той район аж до Татарки, добре знано. А як почали розкопки храму Феодора Преосвященного, то ще думалося, чому не «Бого...».

- У Києві, значить. То добре, мамо.

- У ньому самому. А де ти живеш, синку?

- Мамо, самі кажіть. Оце зараз тут - у лікарні... А де ж ото був мій янгол-охоронець, що лишив мене тут так довго?

- Ото й був коло тебе, бо ти живий.

На розі загорівся «зелений», направо і наліво - храми. Згадалося, що того року сюди привозили Почаєвську ікону Божої Матері. «А в палаті у Олега жодної ікони, треба її здому йому принести», - спало на думку. Уже по дорозі додому в метро побачила оголошення, що в Храмі Всіх Святих буде перебувати ікона Божої Матері «Почаєвська». Віруючих до ікони прикластися щодня було так, що тільки з Либідської виходиш, і...

Додому

Олега забирали нарешті додому. Він так хвилювався, щоб про нього не забули, щоб його не загубили, наче йому знову було років сім. А з Храму Всіх Святих того дня везли Почаєвську ікону.

- Як ти?

- Добре, Слава Богу. От тільки сьогодні півдня не міг згадати, як оте слово, коли люди старі про щось забувають і не можуть згадати.

- Склероз...

- От амнезію пам'ятаю, а склероз забув.

- Певно, що ще дуже молодий, щоб знати, що воно таке, - усміхнулась я у відповідь.

...Тепер уже така осінь. От у Києві вона якась трохи іржава через каштани, а за містом - справжня кольорова. Їду провідати Олега вже до нього додому і везу йому хрестика.

Бережіть себе, Янгола-охоронця!

Автор: Ольга Мамона