УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Соціальне служіння  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
церква і суспільство Патріарх Алексій II українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Доброчинність секти автокефалія Священний Синод УПЦ церква та політика забобони Голодомор Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко Католицька Церква постать у Церкві шляхи єднання Вселенський Патріархат Ющенко Мазепа розкол в Україні педагогіка Археологія та реставрація діаспора іконопис краєзнавство Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі вибори УПЦ КП Церква і політика милосердя конфлікти комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь монастирі та храми України церковна журналістика УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






Без кордонів: чому білоруси приїжджають молитись на Волинь? або Як брестчани долають два кордони, щоб тільки побувати на Літургії в Україні

  23 жовтня 2009


Марія Дубук

Вони знають Волинську область, як свої п'ять пальців. Адже багато хто із жителів сусідньої Брестської області Республіки Білорусь десятиліттями приїжджає на Волинь, щоб помолитися. Тут вони знайшли свого духівника, тут їхня душа, як зізналися паломники, має втіху.

 

Щоб прикрасити плащаницю, пророщували жито

 

На престольне свято у Галину Волю (це рідне село митрополита Ніфонта) Старовижівського району з'їхалося багато православних не тільки з Волині, але й інших областей. Завітали до храму майже сто паломників з Брестської області. Приїхали вони напередодні ще на вечірню чотирма бусами. Селяни знають кожного гостя, тому охоче запрошують їх переночувати.

- А приїжджаємо ми до митрополита Луцького і Волинського Нифонта, - зізналася 67-річна Катерина Вольська з Бреста. - Адже він нам дуже допоміг тридцять років тому. У брата захворіла десятимісячна дитина. Всі казали: «Везіть до бабок». Але якась сила стримала нас. Нам порадили поїхати до монаха у Рудку-Козинську Рожищенського району Волинської області. Ото в ті далекі часи ми вирушили на Волинь. Моя мама зайшла у маленьку хатину в тому селі, а батюшка у старенькому підряснику якраз пічку розпалював. Відкинув усі свої клопоти, уважно вислухав, помолився, потім запросив моїх рідних на богослужіння у храм. Тоді всі люди в церкві стояли на колінах і, пам'ятаю, вельми плакали: «За кого ж то батюшка так молиться?» Потім священик вийшов і сказав мамі: «Не плач, Ольго, дитина буде жити». І слава Богу, вона жива. Їй уже тридцять років. З тих пір приїжджаємо до митрополита всією родиною.

Олена Янчук з Бреста завітала на Волинь до храму зі своєю мамою та донькою. Вона пригадує, що приїжджала до «руднянського монаха» (саме звідти розпочинав свій священицький шлях митрополит Нифонт) ще 14-річною дівчинкою.

- Моя мама завжди була людиною віруючою, - розповідає Олена. - І мене привчала ходити у церкву. Навіть у школі, де навчалася, знали, що я з православної віруючої сім'ї, тому відпускали у паломницькі поїздки (ані в піонерах, ані у комсомолі я не була). Добре пам'ятаю, як батюшка у Рудці-Козинській в ті далекі радянські часи організував такий собі молодіжний православний центр. З'їжджалося багато молоді. Ми чистили підсвічники, мили у храмі підлогу, співали духовних піснеспівів, готувалися до свят. Особливо старанно - до Пасхи. Щоб прикрасити плащаницю зеленню, пророщували жито, а по живі білі гортензії їздили аж у Москву, аби тільки храм на Пасху сяяв. Не лякала людей і дорога. Брестчани, бувало, їхали поїздом до Ковеля, потім пересідали на інший і ще до Рудки-Козинської йшли пішки сім кілометрів. Втоми не відчували, бо на душі було тепло від молитви. Олена Янчук і тепер не забула мешканця цього села Ігоря Лайчука, який влаштовував паломників на ночівлю. Сьогодні вона часто телефонує його доньці, яка мешкає у Львові.

Не страшать білорусів і нинішні переїзди на Волинь, коли доводиться долати два кордони, а на пропускному пункті, буває, вистоювати по шість годин.

 

«Він мені заміняв і матір, і батька»

 

Своїм духівником владику Нифонта вважає і Любов Рубашевська з Білорусі. Жінка стільки пережила, що, здавалося б, не на одне життя вистачило б.

- Мої мама і тато загинули у 1984 році в аварії. Стрес був великий, тому що батьки були ще молоді. Я не могла змирится з втратою. Чотири роки лікарі боролися за моє життя, а я думала, що помру. До владики мене привезла чоловікова мама. Вона сказала батюшці: «У мене невістка гине». Я вперше висповідалася у Рудці-Козинській, після цього стала ходити у церкву і дотримуватися постів. Згодом, коли митрополит переїхав до Луцька, ми почали приїжджати з паломниками туди. Шкода, що дітей не привчила до цього, - каже пані Любов. - Понад двадцять літ тому якось сказала владиці: «Мені вистачило однієї вашої служби, щоб повернутися до життя, а от чоловіка не можу привезти». А він тоді тричі повторив: «Він приїде. Приїде, приїде». І от 9 жовтня, у День кончини апостола і євангеліста Іоанна Богослова ми прибули до владики Нифонта. Сьогодні минає дев'ятий день, як помер від інфаркту наш... єдиний син, якому було 30 років (жінка не може стримати сліз - авт.) Чоловік так горював, що сам попросився до владики на духовну пораду. Ми сповідалися, молилися за упокій сина... Ще хочемо поговорити з митрополитом особисто. Адже він - людина великого серця і любові. Він мені замінив і матір, і батька...

Паломник з Ратного 25-річний Микола Фіщук розповів свою історію. Він до семирічного віку не міг говорити. Його мама також звернулася до монаха з Рудки-Козинської.

- Батюшка Нифонт помолився і дав мамі свячене яблуко. Мовляв, коли я захочу їсти, то щоб дала скуштувати. Я з'їв його і вперше тоді вимовив слово мама. І тепер у якому б селі  владика не служив, я завжди приїжджаю, - зізнався Микола.

Брестчани під час нашої розмови сказали, що саме завдяки опіці нині керуючого Волинською єпархією митрополита Нифонта, а тридцять літ тому - руднянського монаха, чимало хлопців з Брестської області обрали шлях священства. Наприклад, отець Олександр нині служить у Бресті в Миколаївській церкві, отець Геннадій - у Гвозниці Малоритського району, отець Серафим - монах з Хмелєво Жабінського району, батюшка Андрій опікується прихожанами в Кобрині, а отець Сергій служить в кафедральному соборі  на честь Симеона Стовпника у місті Бресті.

Тому не дивно, що й паломники з Волині часто відвідують сусідню область.

- Востаннє митрополит Нифонт з українськими віруючими був у Бресті 18 вересня - у День преподобномученика Афанасія Брестського, який є покровителем нашого міста, - сказала Олена Янчук. - Тоді він служив літургію разом з митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом, патріаршим екзархом всія Булорусі та єпископом Брестським і Кобринським Іоанном. Свято було хвилююче. А я стояла і думала: «Хіба молитва має кордони?»

Фото Миколи Комаровського