УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 207 відвідувачів

Теги
діаспора УГКЦ Ющенко монастирі та храми України українська християнська культура Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі Доброчинність розкол в Україні Голодомор церква та політика секти комуністи та Церква забобони Священний Синод УПЦ іконопис краєзнавство вибори Києво-Печерська Лавра автокефалія постать у Церкві Археологія та реставрація УПЦ КП Вселенський Патріархат милосердя Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка Церква і політика Мазепа шляхи єднання молодь Католицька Церква конфлікти Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко церковна журналістика Церква і влада церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






Втрачений Київ: Золотоверхий Михайлівський монастир

  20 лютого 2007



Михайлівський монастир знаходився на північний схід від Софійського собору, недалеко від краю кручі, що стоїть над Подолом. Головну церкву монастиря, святого архістратига Михаїла, «Золотоверху», збудували в 1108-1113 роках, за князя Святослава Другого. Вона була другою за розмірами церквою середньовічного міста і однією з трьох церков Свято-Димитрівського монастиря, який згодом став називатися Золотоверхим Михайлівським.

3 багатьох візантійських церков середньовіччя, перебудованих у 17-18 століттях у стилі бароко, Михайлівська церква була, можливо, найбільш вдалою щодо комбінування початкової візантійської будівлі з пишними оздобами бароко вісімнадцятого століття. Як і в інших барокових монастирських комплексах, головний вхід через браму в стіні довкола монастиря було акцентовано високою дзвіницею (1716-1719). Коло церкви була ще інша - трапезна -святого Іоанна Богослова (1713), а в стіні ще одна брама - Економічна (1760).

Всередині церкви був іконостас, встановлений у 1718 році, який подарував гетьман Іван Скоропадський, а вирізьбив майстер Григорій з Чернігова. Більшість початкових візантійських мозаїк та фресок на внутрішніх стінах Михайлівської церкви було замальовано у 18-19 століттях. Роботи по реставрації та розчищенню тих мозаїк у вівтарі, що лишалися незамальованими, розпочалися лише в кінці 19 століття. Але при цьому не зроблено було докладного дослідження замальованих стін всередині церкви, і тому ми не знаємо, чи не збереглися під новим шаром тиньку початкові, середньовічні фрески й мозаїки. У 20 столітті заплановане руйнування Михайлівського монастиря викликало спротив з боку українських наукових кіл та їхніх нечисленних прихильників-росіян. В радянських публікаціях того часу брали під сумнів історичні факти щодо часу побудови Михайлівської церкви. Особливо підкреслювалося, що ця середньовічна будівля зазнала багато переробок і мало що залишилося від початкової структури. Ані радянська влада, ані історики не говорили про те, що українська барокова архітектура сама по собі варта того, щоб її зберігати.

Перед руйнуванням Михайлівської церкви, протягом 8 червня - 9 липня 1934 року, було досліджено и середньовічну серцевину, а особливо - нартекс (вхідну частину будови) та поховання в ній. Дослідження проводили надійні й перевірені радянські науковці - Т.Мовчанівський і К.Гончаров, з політично-прочищеного и реорганізованого Інституту матеріальної культури (раніше, до 1933 року, Інституту археології) Української академії наук. Очевидячки, на основі цього дослідження інститут, за підписом директора Ф.Козубовського та археолога Т.Мовчанівського встановив, що Михайлівську церкву збудовано, в основному, в барокові часи, а не в 12 столітті, і що вона через це не становить історичної цінності. Це твердження дало радянській владі законну підставу ухвалити плани щодо всього архітектурного комплексу Золотоверхого Михайлівського монастиря. І, згідно з законодавством Радянської України від 1926 року, Нарком освіти Володимир Затонський дозволив після цього зруйнувати історичну пам'ятку.

26 червня 1934 року почали знімати візантійські мозаїки дванадцятого століття. Цю делікатну операцію виконувала мозаїчна майстерня Академії мистецтв з Ленінграду. Експерти мусили спішити, щоб закінчити роботу до призначеного за планом початку руйнування стін; тому вони працювали поспіхом і не встигли виконати всього, що було заплановано. Незважаючи на обережність і уважність під час знімання зі стін середньовічних мозаїк, наслідки пізнішого складання не можна вважати абсолютно автентичними.

Навесні 1935 року почали знімати барокові бані, побудовані над цегляним склепінням. При цьому було знищено срібні царські врата 1812 року, подаровану гетьманом Іваном Мазепою раку св. Варвари (близько 32 кілограмів срібла) та інші мистецькі вироби. Іконостас роботи майстра Григорія зник. У 1936 році обідрану будівлю Михайлівської церкви було підірвано динамітом і повністю зруйновано. Дзвіницю монастиря розібрали ще раніше, а стіни монастирської огорожі - після зруйнування церкви. Місце історичної пам'ятки після зруйнування ретельно дослідили працівники НКВС, шукаючи будь-яких цінностей. Мозаїчний образ святого Димитрія Солунського і один з двох візантійських барельєфів, колись вмурованих у зовнішню стіну церкви, забрала Третьяковська галерея в Москві. Решту мозаїк і фрески розмістили на хорах Софійського собору, куди не мають доступу звичайні відвідувачі.

Вигляд першої з двох симетрично запланованих будівель нового Урядового центру (закінченої навесні 1938 року) був настільки незадовільний, що спорудження другої будівлі, яка мала стояти саме на масці Михайлівської церкви, затримали. Трапезна церква, хоч і без своєї барокової бані, збереглася, а в серпні 1963 року її було оголошено архітектурною пам'яткою Української РСР. У 1973 році Київська міська рада ухвалила встановити «археологічні заповідні зони», до однієї з яких було включено територію Михайлівського Золотоверхого монастиря.

zakyiv.com