УКР РУС  


 Головна > Публікації > Краса Православ’я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 88 відвідувачів

Теги
Церква і політика забобони Президент Віктор Ющенко Доброчинність розкол в Україні шляхи єднання церковна журналістика іконопис Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа діаспора Патріарх Алексій II постать у Церкві Голодомор УПЦ КП монастирі та храми України Ющенко краєзнавство молодь автокефалія вибори милосердя Церква і медицина Археологія та реставрація Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ конфлікти УГКЦ церква і суспільство церква та політика секти Католицька Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну комуністи та Церква українська християнська культура педагогіка Вселенський Патріархат






Рейтинг@Mail.ru






«Не імами іния помощі!»



На думку священика Павла Флоренського, ікона - це вікно в інший світ, через яке ми єднаємося з духовним світом і тими, хто там живе.  Ікона - не картина, адже картина існує для того, аби її розглядали, а ікона сама дивиться на нас...

Кожен чудотворний образ має власну історію та призначення. Одні ікони можна назвати захисницями (наприклад, Володимирська ікона неодноразово рятувала Русь від татар та поляків, а «Знамення» - Новгород), інші ікони втішають і позбавляють хвороб («Утамуй мої печалі», «Усіх скорботних Радість» та «Цілителька»). З'являються образи також по-різному: Тихвинську та Володимирську ікони написав євангеліст Лука, Казанську - знайшла дівчинка Матрона на місці згорілої церкви, а Дубинська - з'явилася на корі старого дерева.

«Прикликання загиблих»... Уже з найменування ікони виразно чути крик зневіреної душі,  моління людини, що покладає свою останню надію на Богородицю, Яка своїм милосердям може відшукати зниклу безвісти душу і через шлях покаяння привести її у спасительну гавань. Така назва могла народитися лише з глибини враженого дивом серця.

Історія сюжету ікони бере початок у IV столітті. У місті Адан жив колись чернець Феофіл, який ніс послух церковного економа при архієрейському будинку. Люди, які заздрили його становищу, звели на нього наклеп, і владика вигнав ченця. Феофіл дуже образився через несправедливість і звинуватив у ній Бога, а не людську гріховну природу. Диявол, почувши нарікання ченця, запропонував свою допомогу, і спокушений чернець уклав з ним угоду. Згодом Феофіл побачив і усвідомив безодню свого падіння. Покаявшись у боговідступництві, чернець почав постійно молитися Божій Матері перед її іконою, вважаючи, що його ніхто не може простити, крім Пречистої. У своїх молитвах чернець називав Пречисту «Прикликання загиблих». Богородиця почула молитви ченця й повідомила йому про його прощення, повернувши підписану ним угоду...

З іконою Божої Матері «Прикликання загиблих» пов'язано безліч чудес, відтак - у народі про неї побутує багато дивовижних історій. Розповімо одну з них, яку знає ледь не кожен віруючий з Рівненщини. У часи Кримської війни 1854-1856 років з глухого рівненського хутора Білевське на службу призвали одного селянина. Він пройшов всю війну й залишився живим, не одержавши жодної подряпини. Чоловік вважав, що його захистила від смерті та поранень ікона Богоматері, яку він врятував в одному зі зруйнованих православних храмів. Минули роки. Коли підросла його донька Степанида й виходила заміж, то благословляли молодят цією іконою. Незабаром молода жінка овдовіла, а ще через декілька років майже повністю осліпла, проте, як і завжди, щоденно молилася образу. З 11 на 12 квітня 1927 року її діти помітили, що ікона почала оновлюватися. На наступний ранок про диво гомоніло все село. А через деякий час стало зрозуміло, що ікона не лише благодатна, але й чудотворна. У день вшанування ікони - 18 лютого - до хати Степаниди завжди приїздили не лише мешканці навколишніх сіл, але й священнослужителі. Зазвичай ікону виносили на подвір'я і в присутності парафіян звершували богослужіння. Одного разу Степанида на прохання духовенства винесла ікону на подвір'я, щоб у присутності всіх продовжити молебень. Раптово зупинившись на ґанку, вона радісно вигукнула: «Я вас усіх бачу!»...

Пізніше також відбувалося чимало чудес. Місцеві жителі згадують, як після революції влада вирішила закрити церкву й відкрити в ній клуб. Одного дня кіномеханік привіз фільм. У «клубі» зібралася вся сільська молодь, у тому числі й дільничний міліціонер. Кіномеханік довго не міг налагодити апаратуру. Несподівано екран засвітився, але на ньому з'явилися не кадри фільму, а зображення Богоматері... Дільничний подав рапорт про звільнення з міліції, а пізніше охрестив своїх дітей. Однак місцевій владі існування ікони не давало спокою. Голова селищної ради вирішив особисто вивезти ікону з хутора. Коли він під'їздив на візку до будинку, де зберігалася чудотворна ікона, його хтось покликав. Він обернувся на голос, але так, що назад повернути голову вже не зміг. У такому стані його й привезли до лікарні. Після цього випадку ікону більше не турбували.

За молитвою перед іконами Божої Матері відбулося безліч чудес й описати їх усі неможливо. Одна з найдивовижніших історій пов'язана з урятуванням мешканця селища Бор Калузької губернії (Росія), який заблукав під час сильної заметілі. Одного дня, напередодні Хрещення Господнього, селянин потрапив у страшну завірюху. Бідолашний втратив усі орієнтири в дорозі, а з ними і надію на порятунок. Він звернувся до Богоматері за допомогою і дав обітницю: якщо врятується, то обов'язково зробить список з  ікони «Стягнення загиблих» і пожертвує його сільській церкви. І сталося диво: сани несподівано виявилися біля воріт будинку в сусідньому селі, незважаючи на те, що селянин у відчаї перед цим розпріг коня. Господар будинку почув у ту мить жіночий голос під вікном, який наказав: «Прийміть». Вийшовши з хатини, він побачив прив'язаного коня й чоловіка в санях. Селянин виконав обіцянку, дану Богоматері, - у сільській церкві з'явилася ікона. А на згадку про дивовижний  порятунок у переддень Хрещення селянин попросив майстра зобразити у верхній частині ікони Хрещення Господнє в Йордані. Проте після закриття храму в селі чудотворна ікона зникла безслідно...

Як відомо, Божій Матері «Стягнення загиблих» читається той самий акафіст, що й іконі «Усіх скорботних Радість», що свідчить про глибоку духовну єдність цих двох ікон. Нещодавно був виявлений акафіст, який у богоборчі часи існував у рукописному вигляді і який читали келійно. Його знайшли в архіві протоієрея Григорія Пономарьова (1914-1997 рр.), який служив Богові та людям понад 60 років, з  них 16 - у сталінських таборах. Є припущення, що саме він і склав цей акафіст, оскільки, за словами його духовних дітей, акафіст тісно пов'язаний з життєвими подіями пастиря.

Цією іконою Богоматір дає нам останню надію, щоб не впасти у розпач і зневіру. Надія полягає в тому, що Матір Божа може дістати грішника, який розкаявся, навіть із пекла. Ця думка виражена і в іконографії образу: Матір Божа тримає Богонемовля в міцних обіймах, а разом з нею - душу кожного грішника, який розкаявся. Пресвята зображена без головного убору. Люди пояснюють цю особливість так: Богоматір завжди поспішає врятувати, забувши навіть покрити свою голову.

Підготувала Надія Замоцна