УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 221 посетителей

Теги
педагогіка церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат Археологія та реставрація Ющенко Священний Синод УПЦ УПЦ КП Мазепа діаспора церква і суспільство Церква і влада Патріарх Алексій II українська християнська культура іконопис шляхи єднання вибори Церква і медицина милосердя монастирі та храми України Доброчинність УГКЦ автокефалія постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика краєзнавство Голодомор молодь розкол в Україні церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра Католицька Церква секти Президент Віктор Ющенко Предстоятелі Помісних Церков забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Відлуння віків» (Украина): «Конфлікт довкола Києво-Печерської лаври. Дійові особи та виконавці". Стенограма п'ятого засідання "Пам'яткозавчих дискусій"



«Відлуння віків» (Украина), 17.01.2007

"Пам'яткознавчі дискусії". Засідання п'яте

«Конфлікт довкола Києво-Печерської лаври. Дійові особи та виконавці»

17 січня 2007 року (середа)

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури - м. Київ, вул. Січневого повстання 21, корпус 19.

Учасники дискусії:

Білокінь Сергій, доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Бобровицька Ніна, відповідальний секретар Печерської районної (у місті Києві) організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

Борисов Климентій, помічник казначея Києво-Печерського монастиря

Брехуненко Віктор, доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Варсонофій (Столяр), архімандрит, казначей Києво-Печерського монастиря

 Гальченко Сергій, кандидат історичних наук, виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв

Гордієнко Дмитро, бакалавр Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Дивний Іван, відповідальний редактор Українського пам'яткоохоронного Інтернет-ресурсу «Відлуння віків», науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України
Єрємєєв Олександр, аспірант Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Жиленко Ірина, кандидат богослов'я, провідний науковий співробітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Когут Андрій, представник Громадянської мережі «ОПОРА»

Кролевець Сергій, Генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

Куковальська Неля, Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська»

Лонгін (Чернуха), ігумен, директор видавництва та редактор сайту Києво-Печерського монастиря

Малаков Дмитро, заступник з наукової роботи директора Музею історії міста Києва
 

Марголіна Ірина, кандидат історичних наук, заступник з наукової роботи Генерального директора Національного заповідника «Софія Київська»

Пархоменко Микола, перший заступник Голови Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

 

—  —  —  —  —

 

Дивний - Шановні колеги! Сьогоднішнє п'яте засідання «Пам'яткознавчих дискусій» продовжує наш своєрідний рейд «гарячими точками», пов'язаними з українськими пам'ятками і проблемами навколо них. Перед Новим роком - у грудні - ми були у Чернігові, де говорили про Катерининську церкву. Там розмова велася переважно в колі науковців, музейників і тому видалася хоч і цікавою, але стосовно бачення конфлікту певною мірою одноплановою. Сьогодні ми в Києві і говоримо про Лавру. І у нас - на моє велике задоволення - сьогодні представлені обидві сторони, які мають різні, коли не протилежні думки стосовно подальшої долі цього унікального історичного, сакрального комплексу.

 

Пархоменко - Я одразу хотів би запобігти звуженню нашого обговорення до питання передачі кількох корпусів від державного заповідника Києво-Печерського до Києво-Печерської лаври. Бо, на превеликий жаль, ми маємо сьогодні навколо державних історико-культурних, історико-архітектурних заповідників значну кількість не менш актуальних проблем. Це стосується не лише Лаври, а й Софії Київської, історичного центру Львова, заповідника «Чернігів стародавній» та багатьох інших.

Ці проблеми типові, вони схожі і також заслуговують на увагу з тим, щоб ми спільно почали виробляти якісь більш цивілізовані підходи до вирішення проблем взаємостосунків церкви і закладів культури. Щоб наші спільні дії були спрямовані в першу чергу на збереження унікальних історико-архітектурних комплексів.

Ці проблеми виникли не сьогодні і не вчора. Вони мають велику історію і постійно знаходяться в полі зору громадськості, зокрема нашого Товариства охорони пам'яток, вчених, які досліджують і зберігають пам'ятки сакрального мистецтва.

 

Кролевець - Я одразу хотів би зробити застереження. По-перше. Тут було висловлене задоволення, що сьогодні тут присутні дві сторони і ми щось з'ясуємо. Я хотів би наголосити на тому, що це не є протистоянням музею і церкви - хоч у Києво-Печерській лаврі, хоч у Чернігові, хоч у Софії Київській. Це не так. Можливо, пресі вигідно подавати все це, як конфлікт двох сторін. Так, певна конфліктність може бути присутньою - зокрема, сьогодні вона дійсно є. Але подавати проблему загалом, як протистояння музею і церкви, на мою думку, неправильно.

По-друге. Проблема дійсно існує і вона не нова. Проблема збереження пам'яток - це проблема боротьби з часом. Я не хочу, щоб наше історико-культурне надбання сприймалося категорично - як або церковне, або музейне. Хіба музейне збереження заперечує молитовну, сакральну, духовну сутність того, що ми зберігаємо? Можливо, це положення треба якось офіційно закріпити - щоб церковна ієрархія теж підтвердила, що молитовна, духовна функція старовини не зникає під час її музейного збереження. Саме це усвідомлення дало можливість у Києві в 19-му столітті віруючим людям (частково - духовним, частково - світським) зібрати колекцію церковно-археологічного музею.

Наші сьогоднішні проблеми спровоковані несвоєчасним (або неправильним) розв'язанням поточних питань. З досвіду Заповідника ми знаємо, що власник всього цього майна[1] ніколи проблеми по суті не розглядав. У нас досі немає концепції, у нас досі немає програми, у нас немає принципів співіснування музейної установи і церковної структури. Ми не повинні підмінювати функції одне одного, не повинні унеможливлювати існування одне одного, бо в позиції «конфлікт між музеєм і церквою» переможця не буде. Будуть лише переможені.

Разом з тим повинен домінувати принцип, загальний для всього людства: там, де внаслідок людської діяльності виникає загроза існуванню пам'ятки, ту діяльність необхідно обмежити. От і в Лаврі ми повинні дивитися і думати, якою мірою необхідно обмежити діяльність людини.

 

Дивний - Думаю, з цією тезою погодиться більшість присутніх. От хто б її міг оспорити, цікаво? А з іншого боку - конфлікт таки є...

 

Кролевець - Це конфлікт не між церквою і Заповідником. Не між церковними і музейними діячами. В якихось випадках конфлікт породжує неправильне рішення власника. Ось останній приклад: Київрада у вересні минулого року видала ордер на заняття помешкання, яке зайняте попереднім користувачем. Уявіть собі ситуацію: ви отримали ордер на квартиру, приходите, а там вже хтось живе і має такий самий ордер.

Аналогічно і у нас зараз в Лаврі. Є кілька законів та підзаконних актів, зокрема й Договір про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського заповідника в користування Мінкультури. І цьому договору вже три роки. А зараз, очевидно, забувши про свої попередні дії, та сама Київрада віддає частину єдиного майнового комплексу (зокрема, три корпуси) в користування церкві. Але ж хіба це конфлікт між церквою і Заповідником? Це приклад кризи влади, яка не розуміє, не знає і не хоче знати, що вона робить.

А хіба не така ж ситуація з Музеєм історії Києва, який сьогодні без місця? Хіба не те саме з заповідником «Стародавній Київ», який вже кілька років перестав існувати, як юридична особа? Хіба бракує таких прикладів з іншими музеями України? І хіба можна це звести лише до простого протистояння двох сторін конфлікту?

Давайте спільно зберігати нашу лаврську святиню. Для одних вона молитовне місце - і це правильно. Для інших вона є комплексом пам'яток під охороною ЮНЕСКО - і це теж правильно. Ці дві сентенції не повинні унеможливлювати право існування одна одної. А лиш взаємно доповнювати.

 

Дивний - Сергію Павловичу, і все одно - конфлікт же є?

 

Кролевець - Але не ми є сторонами конфлікту.

 

Дивний - А хто є?

 

Кролевець - Конфлікт між владою. Це владний конфлікт, суспільний конфлікт.

 

Дивний - Але якщо конфлікт певний таки є і є в ньому дві сторони, то їх можна назвати. От були у нас політичні події 2004 року, ми знаємо обидві його сторони: і Ющенка, і Януковича. А в даному випадку Ви кажете, що Заповідник і церква не є сторонами цього конфлікту. При цьому конфлікт є. А сторонами тоді хто виступає?

 

Брехуненко - І хто за рішенням Київради отим стояв?

 

Кролевець - На мій погляд, сьогодні ми маємо ситуацію конфліктну. Але конфлікт йде між суспільними вимогами доби ринкового життя і старою владною структурою, яку ми успадкували від тоталітарного режиму. Це конфлікт, який сидить всередині структури виконавчої влади. Вона підлягає демонтажу і налагодженню нових зв'язків в управлінській сфері.

 

Варсонофій - Є проблеми, і їх потрібно вирішувати. І ми налаштовані вирішувати їх разом з музеєм. А конфлікту - принаймні, такого, який подається журналістами, а особливо «5 каналом» - немає. От візьмемо ситуацію з 55-м корпусом. О 13.07 я телефонував Сергію Павловичу[2] і запрошував підійти на місце подій, щоб вирішити всі питання. Сергій Павлович саме був у Державній службі охорони культурної спадщини і сказав, що зможе бути через годину.

Ми вирішуємо питання. Була міжвідомча комісія Кабінету Міністрів року десь з 2002-го і саме десь у 2003-2004-му роках ми почали домовлятися, що нижня територія Лаври має бути передана монастирю. Адже ще 1988-го року вийшов указ про відновлення монастирського життя на території Лаври.

І звичайно потрібно розробити якийсь план взаємостосунків з музеєм з врахуванням зростаючих потреб монастиря. Кількісно братія обителі зростає, нам потрібні додаткові приміщення - і житлові, і підсобні. Власне, ті, які були в монастирі й раніше. Ми прагнемо відродити духовне життя в Лаврі повною мірою і в цьому процесі у нас з музеєм виникають проблеми.

Ми ж не проти музею виступаємо. Адже перший музей в Лаврі був створений ще у 1880-х роках. Ми теж за вироблення правил співіснування і в цьому плані ставимо свої питання. Скажімо, ми перші говоримо про відселення з лаврських корпусів сторонніх організацій-орендаторів. Ми підтримуємо музей в питанні відселення з території Лаври Академії підвищення кваліфікації керівних кадрів культури - треба знайти для неї відповідне приміщення в місті. Тобто, проблеми є, їх потрібно вирішувати і ми налаштовані на їхнє спільне вирішення. Ми завжди відкрито проголошуємо свою позицію і беремо участь у всіх відкритих обговореннях лаврських проблем.

 

Дивний - Я читав Ваше інтерв'ю на «Україні православній» і там чітко зазначено, що весь музейний заповідник, разом з усіма фондами, було б бажано переселити, наприклад, до новостворюваного «Мистецького Арсеналу». Сьогодні Ви говорите трошки інші речі. Як це пов'язується?

 

Варсонофій - Я не говорив тоді про весь Заповідник. Мова йшла про Музей декоративно-прикладного мистецтва, який наперед відмовився від приміщень, які йому пропонувалися в «Арсеналі».

 

Дивний - Тобто Ви, як представник монастиря і навіть монастирського керівництва, особисто бачите можливість майбутнього співіснування музею і діючої обителі?

 

Варсонофій - Звичайно. Музей повинен бути на цій території. Є такі речі, які не можна використовувати у церковному вжитку, тож їхнє місце в музеї. Нині ж музей займає приблизно 20 % території Києво-Печерської лаври. Так вийшло, що корпуси 54-й, 55-й та 58-й, навколо яких нині ведуться суперечки, належать музею.

Ми не претендуємо на корпуси, де зараз знаходяться учбові заклади, бо вони територіально знаходяться далеко від монастиря. І в програмі Міжвідомчої комісії зазначалося, що нижня територія Лаври має відійти діючій обителі.

 

Дивний - Шановні колеги! Поки те, що в нас виходить, на дискусію не схоже. А на своєрідну дружню прес-конференцію. Все й справді так добре?

 

Куковальська[3] - На території Києво-Печерської лаври, за Вашими ж словами, дуже багато різних орендарів. Мене особисто цікавить наступне питання: чому саме на музейні корпуси ви поклали свій погляд, а не на корпуси тієї самої вже згаданої Академії, абсолютно несумісної з чоловічим монастирем? Чи там, скажімо так, сильніші люди стоять на прикритті?

 

Варсонофій - Я щойно вже відповів на це питання.

 

Дивний - Цікаво, а на нижній Лаврі є якісь історичні корпуси, які використовуються не музеєм і не монастирем? А якимись третіми організаціями?

 

Варсонофій - Ні, такого немає.

 

Борисов - На території Лаври є одна стороння організація в корпусі, який належить монастирю. Це СУПР - Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт. Але монастир звернувся вже до Київради стосовно відселення цієї організації. На сьогодні це є також конфлікт, але він в стадії вирішення.

 

Дивний - Тобто, монастир в цьому плані послідовний?

 

Варсонофій - Так. І монастирю зручніше, щоб він розташовувався в одному місці. Зараз це територія нижньої Лаври.

 

Куковальська - Але ж у стосунках з музеєм не територіальний поділ має бути!

 

Варсонофій - Добре. Ви питали, чому саме ці три корпуси нам потрібні? Ми послідовно виконуємо рішення Міжвідомчої комісії.

 

Куковальська - І при цьому потихеньку витісняєте музей.

 

Кролевець - Отець Варсонофій, дозвольте, я поправлю. На цій території[4] є не лише Свято-Успенська Києво-Печерська лавра, а й приблизно півтора-два десятки інших організацій. Релігійних? Можливо. Але крім Лаври таки є ще й інші структури. Це і громадські організації, і товариства. Товариство Зосими і Савватія, наприклад. І козаки. Вони є. Деякі юридично зареєстровані, а деякі ні.

На території є виробничі підприємства, які необхідні для життя монастиря. Але чи потрібні вони саме тут, на території Лаври? Це питання. Так, необхідно розробити програму відселення сторонніх структур, але відселяти водночас і з верхньої, і з нижньої Лаври.

 

Пархоменко - До речі, органом охорони об'єктів культурної спадщини на території всієї Лаври - і нижньої, і верхньої - є Заповідник?

 

Кролевець - Ні, Заповідник не є таким органом.

 

Дивний - Але на історичній території верхньої Лаври нині міститься Державна служба охорони культурної спадщини. Теж «стороння» організація.

 

Пархоменко[5] - Ми, як пам'яткоохоронці, знаємо, що на кожну пам'ятку повинна складатися охоронна угода. Тож якщо не ви, то Державна служба має складати такі угоди на лаврські пам'ятки? Ви можете прояснити картину з цими угодами? Вони є? Адже саме ці документи чітко засвідчують особу користувача з усіма відповідними обов'язками - по кожній конкретній пам'ятці.

 

Кролевець - Ми зараз, на мій погляд, підійшли до іншої проблеми, яка є і дуже впливає на ситуацію, що загалом часом сприймається, як конфлікт двох сторін. Недосконалість пам'яткоохоронного законодавства сьогодні, здається, зрозуміла всім. Зокрема, керівництву центральних органів охорони культурної спадщини. Говорилося про це неодноразово, зокрема й з трибуни Верховної Ради.

Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини», всі заповідники (не лише Києво-Печерський) перестали бути органами охорони пам'яток на власній території. Сьогодні ці функції перейшли до центральних і місцевих органів охорони культурної спадщини. Як вони справляються з цим завданням - ми бачимо. Пам'яткоохоронна ситуація різко погіршилася в Україні з 2000-го року - з року прийняття згаданого закону.

Я не знаю, чи є такі охоронні угоди по Лаврі, чи немає. Ми припинили давати дозволи і погодження на ведення реставраційних, будівельних, земляних і інших господарських робіт на заповідній території. Тепер ці дозволи монопольно видають органи охорони культурної спадщини. До відома: в Україні сьогодні діє центральний і лише 5 місцевих подібних органів. Це на 27 адміністративно-територіальних суб'єктів!

Тобто, пан Кучерук[6] сьогодні монопольно видає такі дозволи майже по всій Україні. Зокрема й по Києво-Печерській лаврі. І про порушення пам'яткоохоронного законодавства ми переважно дізнаємося вже після початку якихось робіт. От така само конфліктна ситуація, створена не сторонами конфлікту, а, в даному випадку, законом.

Приклад. У 1988-му році передали кілька корпусів під відновлення діяльності Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Хто з нормальних людей не радів цьому? І працівники Заповідника раділи в першу чергу. Монахи надіслали до Київради листа: дайте нам землю для господарчих потреб, для овочесховища. Адже в монастирі постійно живуть і офіційно прописані біля 100 ченців. І їм треба постійно харчуватися.

Відповіді Київрада не дала на цей, на другий, на третій подібні листи. Тоді монастир самовільно викопав погріб і увійшов у конфлікт з пам'яткоохоронним законодавством. І тут теж - хіба сторонами конфлікту є Заповідник і монастир? Чи, може, та сама Київрада, яка не приймає рішень, які зобов'язана приймати?

 

Пархоменко - Разом з тим та сама Київрада і інші відповідальні органи дали дозвіл на будівництво ресторану «Купол» під лаврськими стінами. І навіть втручання єпископа Павла[7], який ще на стадії котловану під фундамент заявляв, що ресторану тут не буде, не допомогло.

 

Дивний - Факт є факт: ресторан є.

 

Пархоменко - Ми також намагалися боротися проти цього об'єкту, але у нас нічого не вийшло. У протилежної сторони була повна адміністративна підтримка і всі дозволи. А на овочесховище монахи дозволу не отримали.

От сьогодні ми допитуємося: хто є іншою стороною у цьому конфлікті? Інша сторона - це Київрада, зрозуміло. А причина яка таких дій? А причину ми сьогодні змушені констатувати - це політична доцільність. І ця політична доцільність весь час змінюється залежно від ситуації в країні.

 

Гальченко - У мене питання до отця Варсонофія. Два роки тому ми з Головним архітектором Києва і начальником міського управління культури були на території нижньої Лаври і побачили там кілька нових корпусів. Навіть сам Головний архітектор цьому здивувався - він доти нічого про них не знав. Невже оті нові корпуси не задовольняють потреби чисельно зростаючої монастирської братії? Чи так потрібно було саме зараз, користуючись щойно виданим ордером на три спірні корпуси, без вирішення проблем Заповідника по відселенню людей і перенесенню експонатів, починати перебирати ці будівлі?

 

Варсонофій - Так, Ви знаєте, таки не вистачає у нас площ. У 1988-му році було рішення про відтворення монастиря і монастир прагне відновити всі свої функції: і місіонерські, і різноманітні соціальні. Збільшується братія, зростає кількість послушників. Якщо раніше вони жили в келіях по 10 осіб, то хочеться, щоб було бодай по три чоловіки. І на сьогоднішній день приміщень нам не вистачає.

У нас є свої плани на давно обіцяні нам 54-й, 55-й і 58-й корпуси. І по розселенню там людей, і по реконструкції цих корпусів. Скажімо, ми хотіли б вже цього року отримати дозвіл і розпочати реставрацію 58-го корпусу.

 

Дивний - А чому ж тоді 9-го січня ви підійшли саме до 55-го? Бо всім відомо, що у 55-му корпусі дійсно працюють наукові відділи. То чому саме на реальні робочі місця науковців виникли претензії?

 

Варсонофій - На 55-й корпус є наказ міністра культури від 2004-го року, щоб відселити його у 20-й, 30-й та інші корпуси. У той час нас навіть просили допомогти перевезти якихось художників з 30-го корпусу, ми дали своїх людей, виділили автомобілі. Тоді ж наміснику Києво-Печерської лаври надійшов лист з Київради про те, що три кімнати у 55-му вже вільні і ми їх можемо займати.

 

Дивний - І ви маєте зараз ці три кімнати?

 

Варсонофій - Ні, цих кімнат ми не маємо.

 

Куковальська[8] - Мені здається, що вам разом з музеєм слід розробити генеральний план розвитку території Лаври. Але план цей обов'язково треба робити спільно з музеєм, і профінансувати спільно. У музею також є свої функції і їх теж треба виконувати. І наукою займатися, і дослідженнями, і охороною, і експозиціями... І для цього також потрібні приміщення!

Місто вас вже затисло і ви не можете розвиватися так, як вам би хотілося. Можливо, якісь свої потреби й апетити варто притримати. Ця територія не є гумовою, вона не розтягається. Може, не треба вам і такої численної братії тут? Я розумію, що сьогодні монастир, можливо, більш вхожий до влади, ніж директор Заповідника. І морально йому[9] важче зараз.

Можливо, варто цю велику роботу, цей план замовити професіоналам. І поступово витискувати тих орендарів, яким тут не місце. А зовсім не «наїздити» на музей, на науковців, які теж потребують нормальних робочих місць - з кабінетами, комп'ютерами. І фондосховища вимагають своїх специфічних умов утримання.

Минулого року я виступала на цікавій конференції у Сергієвому Посаді[10] і навіть позаздрила тоді московським і російським пам'яткоохоронцям. Там при митрополії діє науково-дослідний пам'яткоохоронний центр, який очолює людина церковна, а заступником є людина світська. І виступи представників цієї установи були виключно професійними, з грамотною технічною термінологією. Отже, там церква почала досить серйозно ставитися до пам'яткоохоронної діяльності.

І коли сьогодні науковці в Києво-Печерській лаврі, Софії Київській проводять аналогічні дослідження, то церкві й до них варто прислухатися. Я не вважаю нинішні події конфліктом. Але взаємне нерозуміння є. Ми вимагаємо дотримання якихось пам'яткоохоронних норм, церква ними нехтує, а преса вже роздуває...

 

Дивний - От Неля Михайлівна[11] каже, що нема конфлікту, Сергій Павлович - теж. А я напередодні передивився публікації в пресі, поговорив з цілком сторонніми людьми і, знаєте - слово «конфлікт» само виринає.

 

Куковальська - Це журналісти так подають.

 

Дивний - Але все одно: це слово звучить всюди.

 

Варсонофій - «5-й канал» першим це розповсюдив.

 

Дивний - Я люблю «5-й канал», тому вже звиняйте...

 

Варсонофій - Він же ж подав недавні події, як захоплення. Але захоплення ж не було, тому це неправдива інформація.

 

Брехуненко - З усього сказаного я зрозумів, що саме Києво-Печерська лавра була ініціатором останніх рішень Київської міської ради щодо передачі корпусів. Чи це так? Друге питання: чи законно збудовані оті нові будинки, про які пан Сергій Гальченко говорив? І, нарешті, як справи з реставраційною роботою з боку монастиря? І що ви розумієте під реставрацією: євроремонт чи дійсно відновлення первісного вигляду пам'ятки? І як з цим у вас на практиці?

 

Варсонофій - Ми прагнемо все відновлювати у первинному стані, але бувають випадки, коли споруду треба пристосувати для сучасних потреб. Зовні архітектура вся лишається, але якісь внутрішні перегородки, можливо, й переносяться. Ми намагаємося виконувати всі пам'яткоохоронні закони.

 

Дивний - А як стосовно рішення Київради? Ви мали стосунок до ініціювання саме таких рішень?

 

Варсонофій - Я хочу ще раз нагадати, що Міжвідомча комісія при Кабінеті міністрів, яку очолював ще Семиноженко[12], а потім Табачник[13], це вирішувала. У нас були зустрічі прямо на території Лаври, збиралися, пам'ятаю, у 45-му корпусі... І напрацювали таке спільне рішення: відмежувати монастир від Заповідника...

 

Дивний - Але Семиноженко давно не віце-прем'єр.

 

Варсонофій - Але ж це історія оцього останнього рішення.

 

Дивний - Та історія ця дуже довга.

 

Варсонофій - Вона починається ще з 2002-го року. На всі ці корпуси (54-й, 55-й, 58-й...) був зроблений графік передачі і затверджений рішенням Міжвідомчої комісії.

 

Дивний - Тобто, Ви хочете, сказати, що останнє рішення про передачу монастирю трьох корпусів прийняте в межах якогось загального плану? Тобто, ніхто його особливо не ініціював, а просто виконується план? Чи як?

 

Варсонофій - Ні, ініціатива на нашому боці: ми виступаємо за передачу цих корпусів.

 

Дивний - Вибачте, я все ж уточню. 28-го вересня приймається рішення про передачу трьох корпусів. А чому не 28-го квітня? Або 28-го вересня минулого року? Чому саме у вересні 2006-го року ініційоване це питання? Що стало поштовхом?

 

Варсонофій - Я переповідаю історію питання про ці корпуси №№ 54, 55, 58. Якщо ще у графіку Міжвідомчої комісії стояла їх передача (здається, ще 2004-го року), то процес йшов поступово. Треба ж було і відселити музей на верхню територію. Проект переселення такий був і ми разом з музеєм його затверджували. Просто він не виконувався.

 

Дивний - Тобто, Ви не пов'язуєте це з якимись політичними подіями, а просто підійшла якась організаційна хвиля і все?

 

Варсонофій - Питання про передачу цих корпусів було включене до повістки засідання Київради ще за Омельченка[14]. Частину корпусів вирішили передати на одному засіданні, а частину перенесли на наступне.

 

Дивний - Питання було про політичний підтекст. Ви його не вбачаєте.

 

Варсонофій - Так, не вбачаємо.

 

Брехуненко - А як стосовно тих будинків, що на нижній Лаврі збудовані? Там все законно?

 

Варсонофій - Так.

 

Гальченко - Так хто дав дозвіл на будівництво? Коли Головний архітектор не знав! Коли начальник міського управління культури Биструшкін[15] не знав. Вони побачили вперше оті вісім чи десять корпусів новозбудованих.

 

Борисов - Вони трошки лукавлять.

 

Гальченко - Лукавлять?

 

Борисов - Лукавлять. Вони знали про це будівництво ще у 1985-му році. Коли ще й монастиря не було.

 

Гальченко - Як можуть такі особи на заповідній території дати дозвіл на будівництво?

 

Борисов - Рішення про будівництво на цій території було прийняте у Генеральному плані розвитку Заповідника, затвердженому у 1985-му році.

 

Дивний - Тобто, це було будівництво ще музейних корпусів?

 

Варсонофій - Так.

 

Гальченко - Я знаю закони про охорону пам'яток історії і культури ще Радянського Союзу. І тоді таких дозволів не видавали!

 

Борисов - Вони називалися «господарські споруди на території Заповідника».

 

Куковальська - На заповідних територіях категорично забороняється будівництво.

 

Варсонофій - Це не забудова, а відновлення корпусів.

 

Брехуненко - Ну як же!

 

Гальченко - Отче, це нові будівлі! Ось і фотографії у мене є.

 

Кролевець - Отче Климентій! Ви вводите в оману не лише всіх присутніх, а через Інтернет і все суспільство. У 1990-му році Заповідник прийнято під охорону ЮНЕСКО. Включено до переліку пам'яток всесвітньої культурної спадщини за певними критеріями оцінювання. Ми тоді подавали на розгляд територію Києво-Печерської лаври, як цілісний комплекс - подавали неодноразово і вдалося це з другої чи третьої спроби. Повторюю: за чіткими критеріями оцінювання.

Ви зараз посилаєтеся на 1985-й рік. А чому б не послатися на 1913-й? Чи на наміри отця Климента, який у 1918-му році писав листа до уряду гетьмана Скоропадського з проханням відкрити музей. Або звертався до уряду з проханням видати певну кількість шашок, шабель і нарізної зброї для охорони. Мало коли які були наміри! Насправді ми маємо справу з конкретними документами, якими я всіх закликаю оперувати.

Так, можливо, колись Заповідник щось не те зробив. То покажіть в яких документах і як. Сьогодні об'єкт під охороною ЮНЕСКО. Діє пам'яткоохоронне законодавство. Є порядок надання дозволів на будівництво, реставрацію, реконструкцію, ведення земляних робіт і інших різновидів господарської діяльності. Конкретно - дозвіл від Кучерука на це будівництво є у вас чи нема? Кучерук офіційно дав відповідь: «нема». Ви говорите про 1985-й рік. Це смішно...

 

Варсонофій - А після 1985-го року не приймався інший план розвитку Заповідника. Тобто, це найостанніший план.

 

Кролевець - Отче Варсонофій! Яке відношення має план розвитку 1985-го року до сучасного будівництва?

 

Варсонофій - Це відновлення старих корпусів. Там корпуси були, але потім їх зруйнували. 64-а, 65.

 

Борисов - Будівництво цих корпусів не має жодного стосунку до пам'яткоохоронної діяльності. Бо це фонова забудівля на території Заповідника і монастиря.

 

Дивний - Але центральний державний орган охорони пам'яток таки повинен давати дозвіл на це будівництво.

 

Борисов - За тисячу років свого існування монастир завжди будував споруди, які визнані на сьогодні пам'ятками. А були поряд сараї, які не є пам'ятками. Сараї будувалися завжди. Як сараї і більш нічого.

 

Дивний - Отче, але це визначає лише центральний державний орган: що пам'ятка, а що ні.

 

Білокінь - Всечесніші отці, брати і сестри! Всі ми, вибачте, тимчасові тут. Я хотів би в історичному аспекті дещо сказати, оскільки сьогоднішнє обговорення має комплексний характер. І я особисто маю відношення до кожної з сторін. Я займаюся історією культурної спадщини, займаюся історією церкви, а також історією масового і індивідуального терору.

Недавно вийшла моя книжка про музей, який існував на території Лаври і якого зараз немає. Там є 50 довідок про музейників. Я намагався дати дату арешту, дату розстрілу чи вироку і з'ясував з несподіванкою для себе, що майже всі вони були репресовані. Тобто, це не окремі якісь факти, а знищення генерації.

Стосовно історії церкви. Свого часу я надрукував розвідку про ліквідацію церковного управління 1922-го року - мені трапилася архівна слідча справа на велику кількість людей, серед яких були діючі на той час вікарії. Митрополит Михаїл (Єрмаков) уже сидів, а їх в одну ніч було ув'язнено. Згодом я писав і про інші церкви: зі спогадів «розкольника з розкольників» Василя Липківського з'ясувалося, що весь єпископат Української автокефальної православної церкви був ліквідований. І навіть «жива церква» мала ту саму долю. Напередодні війни в місті Києві діяла чи одна церква, чи дві. Джерел так мало лишилося, що зараз точніше важко сказати.

В моїй біографії був такий епізод. Десь у 1980-х роках у журналі «Київ» з'явилася розвідка про становище у Києво-Печерській лаврі. Монастиря ще тут не було. У Заповіднику проходило засідання членів профспілки, на якому я виступив і сказав, що справа не в особах керівництва Заповідника. Справа в тому, що треба повернути монастир за приналежністю.

Що я хотів би сказати сьогодні з цього приводу. У 1920-х роках, напередодні терору, світські структури і церковні структури знайшли форми взаємодії. На той час це була «Софійська комісія», яку запропонував створити академік ВУАН Федір Шмідт (згодом розстріляний у Ташкенті). І музейники навіть тоді знаходили форми взаємодії з владою. Дикою тодішньою владою!

У нас зараз великі проблеми і з Верховною Радою, і з Кабінетом міністрів, і з усією владною вертикаллю. Яке у нас суспільство, така і влада. Після того терору наше суспільство дуже хворе. У нас був створений «совєтський народ». І в цій ситуації тільки шляхом якоїсь взаємодії можна знайти якийсь вихід зі становища. Хто повинен зробити перший крок? Я думаю, що розумніший...

 

Когут - У мене, наразі, тільки уточнююче запитання, оскільки дуже важко зрозуміти коріння проблеми. Питання до директора Заповідника: коли починалися всі ці перипетії з передачею території і майна монастиреві, чи був запрошений музей до цього процесу? Чи був Заповідник однією з сторін? Чи з вами консультувалися, зокрема й стосовно долі тих чи інших будівель? Чи це було рівноправне спілкування між владою, монастирем і Заповідником? Бо зараз, наскільки я розумію, діалог між владою і монастирем більш-менш нормально йде.

 

Варсонофій - У Міжвідомчій комісії були представлені всі сторони.

 

Кролевець - Якщо Ви маєте на увазі 1988-й рік, то в той час це розв'язувалося на рівні влади України і в процесі відновлення діяльності монастиря активну участь брали і дирекція Заповідника, і всі працівники. Сприяли, допомагали...

Якщо Ви маєте на увазі останній акт передачі, то думки Заповідника ніхто не питав. А спроба застерегти від прийняття такого рішення успіху не мала. Однак питання використання майна міста - території Києво-Печерської лаври - не вперше постає. У 1996-му, 1997-му, 1998-му роках проблеми використання майна Заповідником і церквою загострювалися з кожним роком.

Внаслідок цього на початку 2000-х років (після виходу Указу Президента «Про подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього СРСР щодо релігії» у травні 2002-го року[16]) була створена Міжвідомча комісія. І прийняте спільне рішення виконавчої державної і місцевої влади про подальше прийняття рішень щодо використання майна Заповідника церковними організаціями виключно через Міжвідомчу комісію.

Це було спільне рішення Київради і Міністерства культури. І в розвиток цього рішення, яке протокольно зафіксоване на рівні Кабінету міністрів, з'явилася угода - договір про передачу майна Заповідника, як цілісного майнового комплексу, Міністерству культури в користування. Крапка.

А останнє рішення Київради суперечить цим домовленостям, суперечить попередньому рішенню самої ж Київради. Київрада вже віддала це майно в користування орендарям (щоб було зрозуміло). Як можна вселяти в помешкання нових користувачів, не вирішивши питання з попередніми? З тими, хто сьогодні там є. Адже необхідно розв'язати багато питань: куди діти людей, комп'ютери, інше майно. І це все не вирішене.

 

Когут - Тобто, перед цим була передача майна Міністерству культури?

 

Кролевець - Про що й укладений договір.

 

Когут - Тоді чому, дізнавшись про цю передачу, Ви не зверталися до Міністерства культури?

 

Варсонофій - Я хочу знову повернутися до 2002-го року, коли була створена Міжвідомча комісія, яка й прийняла рішення про ці три корпуси: 54-й, 55-й, 58-й.

 

Куковальська - Але власником майна є не Міжвідомча комісія.

 

Варсонофій - Існує наказ Міністра культури стосовно 55-го корпусу, де сказано, що наукову частину Заповідника треба переселити звідти до 30-го і 20-го корпусів. І деяку частину співробітників з 55-го корпусу дійсно переселили до 20-го. Однак звільнені кімнати 55-го корпусу нам не були передані.

 

Борисов - Стосовно угоди, про яку казав Сергій Павлович, від 28-го серпня 2003-го року. Міністерство культури має право давати дозволи на передачу нерухомого майна Заповідника в користування третім особам за письмовою згодою власника. Зокрема, й безоплатне. Або платне на умовах аренди. Власником майна є Київрада. Отож власник майна Київрада своїм рішенням від 28-го вересня 2006-го року надала письмову згоду Національному заповіднику щодо передачі майна в безоплатне користування Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі.

Стосовно Міністерства культури, яке має право приймати такі рішення. Монастир звернувся туди стосовно використання 55-го корпусу на виконання наказу № 736 від 26 жовтня 2004 року. В преамбулі цього наказу зазначено, що виданий він «на виконання Указу Президента і розпорядження Кабінету міністрів про подолання наслідків тоталітарного режиму колишнього СРСР».

Щодо звільнення корпусу №55 і переселення структурних підрозділів Заповідника у корпуси №№ 20, 30. Всі підстави для звільнення цього корпусу і передачі його монастиреві є! Є наказ Міністра культури - він не виконується вже два роки. Є письмова згода Київради. Як казав Сергій Павлович, тут досі гралися між собою політики: сьогодні вигідно, то й приймають рішення, а завтра невигідно - не приймають. Рішення затягуються.

От є такий політик пан Яворівський, який виходить на трибуну Верховної Ради (в той день, коли прийшли представники монастиря до корпусу № 55) і промовляє: «в ці хвилини проходить самозахоплення ченцями монастиря наукових підрозділів Заповідника».

 

Дивний - Отче, політиків багато...

 

Борисов - Якщо на сьогоднішній день йдеться про те, що виявлена добра воля стосовно відродження монастиря, то нинішній конфлікт полягає лише в тому, як саме ця поетапність має здійснюватися. І в якому вигляді монастир буде відроджений: чи повністю в своїх історичних межах, чи в якійсь резервації. Наприклад, так, як це було у 1988-му році на Дальніх печерах. Або лише на нижній Лаврі, як вирішила Міжвідомча комісія.

Міжвідомча комісія перервала свою роботу у 2003-му році. Але в липні того ж 2003-го року вона постановила: прийняти спільне рішення Міністерства культури і Київради стосовно передачі всіх корпусів нижньої Лаври монастирю. І сьогодні є всі підстави для виконання цього рішення.

А якщо, як каже Сергій Павлович, нема куди відселити людей, то це вже, мабуть, не справа ченців і священноначалія монастиря вирішувати за керівництво Заповідника, куди переселяти ті чи інші структурні підрозділи. І втручатися в питання заселення корпусів верхньої Лаври іншими структурами, які не мають відношення ані до монастиря, ані до Заповідника...

 

Дивний - Отче, я від себе хочу маленьку ремарочку зробити. Кожна з сторін нині може відчувати себе резервацією. Я думаю, у Заповідника теж можуть бути такі відчуття.

До того ж, політиків дуже багато і вони дуже різні. От я вчора читав на «Україні православній» [17] дуже цікаву статтю «за канонічну церкву» політика Петра Симоненка. Тобто, політики таки різні бувають... Давайте не будемо посилатися на те, що хтось там щось сказав.

А моє питання наступне. На початку нашої дискусії йшлося про те, що журналісти погані, слово «конфлікт» саме вони навісили на цю складну ситуацію. Але люди дуже недобре сприймають те, що «деякими несумлінними журналістами» називається конфліктом. Тому, будь-ласка, скажіть зараз вголос, що інформація про будь-які спроби діючого чоловічого Києво-Печерського монастиря вдатися до силового вирішення проблем не відповідає і не відповідатиме дійсності. Що монастир ніколи не вдаватиметься до силових дій - навіть якщо буде п'ятдесят законних рішень на його користь.

 

Борисов - Це суперечить Закону України «Про свободу совісті».

 

Дивний - Отче, я все правильно зрозумів? Монастир ніколи до силових дій не вдаватиметься і будь-яке повідомлення про це у ЗМІ є інсинуацією тих самих ЗМІ?

 

Пархоменко - Вже сказали щойно, що такі дії суперечать законодавству.

 

Дивний - Я дійсно радий це чути.

 

Лонгін - Я хочу спуститися, скажімо так, «в народ». Я не вхожу до керівництва монастиря, стою на рівні з рядовими ченцями і моє бачення проблеми наступне.

Я почав навчатися у духовній семінарії з 1992-го року. Відповідно, відтоді й живу на території Лаври. Я бачив у якому стані діставалися церкві корпуси і храми. Взагалі, якщо говорити про конфлікт, то доречно нам визначитися з термінами. Адже це проблема не просто монастиря, як певної церковної структури і Заповідника, як певної державної організації. Це питання стосунків між державою і церквою. Церковно-державні відносини. І про це не треба забувати.

Але за радянських часів все було чітко і зрозуміло: представники Заповідника представляли державу, антирелігійну за своєю суттю (хоча й тоді серед них траплялися люди віруючі). Сьогодні ж склалася зовсім інша ситуація, з якою нам ще треба розібратися.

Врешті-решт, що нам потрібно? Чого ми всі прагнемо? Чи прагнемо відродження монастиря, як структури, яка допоможе багатьом людям, що живуть в нашій державі, піднятися духовно, духовно оздоровити наше суспільство, чи просто дбаємо про стіни?

Церква не проти збереження пам'яток. Сьогодні Генеральний директор «Софії Київської» висловлювала задоволення стосунками між представниками церкви і музеєм у Сергієвому Посаді: там діє церковно-археологічний кабінет. Колись такий самий церковно-археологічний кабінет існував і при Київській духовній академії на Подолі. Це історичний приклад відношення церкви до збереження старовини і його можна було б відродити.

Ми ж не за те, щоб когось виганяти і повністю закрити Заповідник! Це неможливо вже через те, що Заповідник став частиною історії культури нашого народу.

 

Дивний - Гарно сказано. Такі слова дорого варті.

 

Гальченко - Почитайте лист намісника Павла до Януковича.

 

Лонгін - Почекайте. Я помітив зараз певну гру поняттями. Спочатку ми говоримо про те, що всі проблеми з-за того, що ось така у нас влада, а влада ж це директиви, настанови, вказівки... З іншого боку говориться, що не треба на неї звертати увагу. Мені хотілося б висловити надію, що наша наступна зустріч проходитиме не під гаслом «протистояння». Хай у назві йтиметься про шляхи спільного подолання цього протистояння.

Звичайно, сьогодні конфлікт є. Але більша частина проблеми залежить від того, як ми всі - співробітники музею і ченці Лаври - будемо його розв'язувати. От недовгий час я спостерігав за тією сутичкою, яка відбувалася біля 55-го корпусу. Працівники музею заявляли, що це їхнє робоче місце, заробітна платня, можливість жити. Ченці говорили, що їм не вистачає місця і вони хочуть отримати те, що вже документально їм належить.

 

Дивний - І як це «знизу» вирішити?

 

Кролевець - Ви вкладаєте в уста працівників Заповідника слова, які ніхто не говорив.

 

Лонгін - Говорили.

 

Кролевець - І успішно їх опротестовуєте. Ось раніше була виголошена цитата з пункту 2.2.2 Договору про передачу майна Заповідника[18]. А тепер прочитайте п'яте слово з кінця: «після». Тобто, приймати своє рішення Міністерство культури має право лише ПІСЛЯ прийняття рішення Київрадою про передачу корпусів. А ви посилаєтеся чомусь на наказ Мінкультури дворічної давнини. Але ж закон не має зворотної сили!

 

Борисов - Але ж наказ міністра ніхто не відмінив.

 

Кролевець - Ви вводите в оману всіх присутніх, а через Інтернет і ширшу аудиторію. В тому наказі 2004-го року йшлося про площу 40 квадратних метрів. А ці корпуси, стосовно яких прийняла рішення Київрада, мають дві з половиною тисячі квадратних метрів. Ну як верблюду у вушко ввійти? Як розмістити 160 працівників на 40 метрах?

 

Борисов - Існує ж протокольне доручення Табачника 2003-го року.

 

Кролевець - Друге. Прочитайте пункт 3.2.3 Договору. Всі церковні питання треба вирішувати через рішення Міжвідомчої комісії, на підставі якого приймається спільне рішення Київради і Міністерства культури. Стосовно цих корпусів Міжвідомча комісія жодних рішень не приймала, ніяких графіків не було. Можливо, наміри були з вашого боку... І протокольних рішень Київради теж не було.

 

Борисов - Це наше обговорення буде на сайті розміщене? Я готовий надати всі документи, які прийняла Міжвідомча комісія. Щоб спростувати слова Сергія Павловича.

 

Куковальська - Міжвідомча комісія, до речі, може лише рекомендувати.

 

Борисов - Правильно. Але вона рекомендувала і Міністерству культури і Київраді ці рішення. А Міністерство з Київрадою до них прислухалися.

 

Куковальська - Я можу засвідчити, що та сама Міжвідомча комісія у 2004-му році прийняла рішення передати Кирилівську церкву релігійній громаді зі зміною розпорядника. Не враховуючи ні указу Президента, ані постанови Кабміну. Отак видали і все. А тепер ходить до нас протоієрей Шеремета і апелює. Отакими жирними буквами пише такі дурниці, що читаєш і плачеш.

 

Лонгін - Є така чудова казка народна про лисичку і зайчика. Коли лисичка вдерлася до хатки зайчика, бо її власна хатка розтанула з приходом весни...

 

Кролевець[19] - І Ви очолюєте видавничий відділ Свято-Успенської Києво-Печерської лаври?

 

Пархоменко - Ми відходимо від теми.

 

Малаков - Погляд збоку, бо я не працівник Заповідника. Скажіть, будь-ласка: от кілька разів привозили в Лавру мощі і хтось може назвати, скільки людей зцілилося? Мовчання... А спитайте «швидку допомогу», скільки було тих, хто знепритомнів у натовпі?

Далі. Московський патріархат весь цей час - особливо зі здобуттям Україною Незалежності - на превеликий жаль поводиться надто агресивно, надто брутально і надто примітивно. Оці захоплення корпусів виглядають смішно. Люди добрі, ви ж у 21-му столітті живете! Хіба можна такими методами здобувати авторитет? Ні! Таке враження, що ви так чините умисно, щоб применшити значення своєї церкви. Оці походи «з бубєнчиками» під час Помаранчевої революції - це ж ганьба, це ж сором був! І виходило все саме з монастиря, з Лаври.

Тепер стосовно освіченості, знань. Сьогодні вранці священик Московського патріархату хотів захопити землю на розі вулиць Баговутівської і Овруцької у Києві, де колись стояла Федорівська церква. Поводився брутально. Викликали міліцію, заборонили.

Я кажу: отут лежить плита, під якою був похований священик колишньої Федорівської церкви. Цю плиту знайшли випадково під час суботника і так і поклали там. Вона лежить абияк, не за канонічними правилами. Я кажу: «Панотче, то Ви хоча б плиту розверніть так, як годиться», а він відповідає: «є різні способи». Як? Православний священик не знає елементарних речей? Отакі люди ганьблять ваш патріархат.

І коли ми чуємо сьогодні про захоплення корпусів у Лаврі, то це теж ганьба. Вам слід було б більше говорити про духовне, а ви надто переймаєтеся мирським.

Нарешті, останнє питання. Навіщо потрібні ще, ще і ще ченці?

 

Пархоменко - На наших «Пам'яткознавчих дискусіях» звучать переважно особисті думки, а не офіційна позиція тих або інших установ. Отож і це Ваша особиста думка, а не позиція колективу Музею історії Києва?

 

Малаков - Безперечно.

 

Дивний - Так такої спільної позиції музею, мабуть, і не існує.

 

Лонгін - Якщо зараз коментувати попередній виступ, то можна сказати дуже багато. Я не хочу зараз цього робити. Я говорю, як людина віруюча. І сприймаю по-своєму історію і свого народу, і церкви. Але зараз нам треба шукати шляхи для того, щоб разом зберегти нашу культурну спадщину. І не у вигляді, вибачте, забальзамованої мумії, в якій нема життя, а як справді джерело духовного життя.

Тому зрозумійте, що монастир є структурою, яка розвивається - і в кількості ченців, і у кількості певних потреб. Господарські споруди монастирю необхідні. І нам всім треба знаходити порозуміння, шукати можливість виконання рішень, прийнятих раніше. Саме гальмування цих рішень і породжує всі проблеми.

 

Гальченко - Так порозуміння залежить не від Вас особисто, а від позиції вашого монастиря.

 

Лонгін - А чому саме від нас?

 

Гальченко - Я, наприклад, за 15 років Незалежності не можу назвати жодного музейного працівника і жодної музейної установи України, які б захопили церковне чи монастирське приміщення. Навпаки: був зворотній процес. Я бачив у Чернігові, як вчорашній музей передали церкві і ті почали одразу щось викидати, підмальовувати. Те саме намічається у Кирилівській церкві в Києві, до речі.

Дуже гарна пропозиція - зібрати наступного разу всі зацікавлені сторони. І хотілося б, щоб всі до неї прислухалися. І щоб була присутня не лише братія монастирська і братія музейна, а й братія провладна. І щоб ми подивилися один одному у вічі.

Мені здається, працівники музею більш толерантні і дипломатичні. Сергій Павлович є великий дипломат, однак конфлікт є.

 

Дивний - Та ми вже відверто почали говорити про конфлікт. І я так розумію, що з термінологією у нас порядок.

 

Варсонофій - Я хотів би наголосити, що не було захоплення такого варварського, про яке щойно представник музею говорив. Ми підійшли до корпусу, зайшли в нього, але ніхто нічого не захоплював. Я сам підійшов до чергової, яка потім на «5 каналі» говорила, що «вони зайшли лавиною». У 21-му столітті не потрібно нічого захоплювати!

 

Дивний - Але навіть я знаю, що прямо навпроти 55-го є корпус (зараз забув номер)[20], який ви ж таки захопили раніше. Це ж було?

 

Гальченко - Ви готові сьогодні, щоб 150 працівників опинилися на вулиці? Очевидно, треба вимагати від влади, щоб вона надала корпуси, приміщення...

 

Варсонофій - Але ж є указ...

 

Гальченко - То й давайте виконаємо указ...

 

Дивний - Я так розумію, є кілька взаємовиключних указів і кожен виконує свій.

 

Когут - Дозвольте кілька реплік. З моєї точки зору, основною проблемою є те, як будуть зберігатися ці всі пам'ятки архітектури і історії згодом - тоді, коли вони будуть передані монастирю. Знаючи ситуацію загалом по Україні (зокрема на Західній Україні, звідки я сам родом), дуже багато пам'яток втрачені вже після того, як були передані церкві. І це стосується всіх конфесій: всі потрошку, де можуть, знищують пам'ятки архітектури. Неосвічені священники, громади благоустроюють, «благолєпіє» наводять... І немає тут ані гірших, ні кращих.

Однак є й приклади, коли мистецтвознавці, історики, архітектори, реставратори знаходять з церквою порозуміння і приходять до спільного бачення. Щоб і «благолєпіє» було, і все зберігалося.

 

Пархоменко - Яскравий приклад - Видубицький монастир у Києві[21]. Михайлівський та Георгіївський храми відновлюють разом: і громада, і громадськість, і фахівці.

 

Когут - Якщо звернутися в цьому моменті до Лаври, то мені бачиться таке: від початку братія почала орієнтуватися на якісь міжвідомчі комісії, договори, укази, пробувала апелювати до влади, забуваючи, що тут діє й інша інституція, що опікується збереженням території монастиря. Якби від початку була спроба спільно звертатися до влади, сьогоднішнього конфлікту могло й не виникнути. Тож і нині варто виробити якусь спільну концепцію. Однак перед тим варто всім зупинитися і жодних активних односторонніх дій не проводити.

 

Пархоменко - Я одразу хочу підхопити цю тему. Давайте поступово всі переходити до конструктивну.

 

Дивний - Та ми вже всі потроху до нього й переходимо. Але тема конфлікту, на жаль, все одно повернеться. Я так чомусь передчуваю.

 

Пархоменко - Але не треба так ставити питання.

 

Дивний - Та це не я буду робити. Кожен виступаючий повертатиметься сам до конфлікту. Без моєї допомоги.

 

Варсонофій - До питання про збереження пам'яток архітектури у монастирі. Хай будь-яка комісія спільна подивиться, в якому вони зараз стані. Думаю, що жоден музей не зміг би відреставрувати стільки пам'яток одночасно!

 

Дивний - Отче, а ви реставруєте пам'ятки чи ремонтуєте?

 

Варсонофій - Реставруємо, звичайно. У нас роботи виконує «Укрреставрація». Замовляємо спеціальні проекти реставраторам.

 

Дивний - Погоджуєте з Державною службою охорони культурної спадщини...

 

Варсонофій - Так, погоджуємо.

 

Дивний - От я читав Ваше інтерв'ю, де Ви говорите: «наші монастирські археологи»... А хто це такі - монастирські археологи? Закон про охорону археологічної спадщини чітко визначає процедуру розкопок: отримання відкритого листа від Інституту археології НАН України і т. д. Ви все це виконуєте?

 

Варсонофій - Так, виконуємо. Археолог з Інститут археології працює у нас за сумісництвом.

 

Дивний - Тобто, давайте чіткіше: ваші археологи мають відкритий лист на розкопки, провели офіційне оформлення всіх робіт і все чинять згідно українського пам'яткоохоронного законодавства. Я все правильно розумію?

 

Варсонофій - Так.

 

Дивний - І ваші реставратори так само?

 

Варсонофій - Так.

 

Дивний - Тобто, ви, монастир, визнаєте всі вимоги законодавства, всю термінологію, закріплену у пам'яткоохоронних законах? Визнаєте, що ці пам'ятки є надбанням всього українського народу?

 

Варсонофій - Навіть всесвітнім.

 

Дивний - Зокрема, й надбанням невіруючих? І віруючих інших конфесій?

 

Брехуненко - Я саме хотів в руслі останніх реплік продовжити. Для мене, наприклад, головним є дійсно проблема збереження культурної спадщини. І тут сам собі ставлю логічне питання: яка з сторін ліпше її збереже?

Я не випадково сьогодні питав про нові будинки, що постали на монастирській території. Вони були зведені незаконно, без жодної попередньої наукової експертизи і спотворили історичний образ монастиря. Я так це все зрозумів, бо вагомих контраргументів так і не почув. І особливо мене «покоробили» слова отця Лонгіна про те, що «нам важливі душі і неважливі стіни»...

 

Дивний - Правда, потім шановний отець говорив, що можна це суміщати...

 

Брехуненко - Навіть Ісус Христос у чотирьох стінах народився. То як же душі без святих стін будуть зцілюватися? Без збереження неповторності всіх оцих історичних будівель жодне душевне зцілення неможливе.

Нарешті, занадто велике піклування про добробут ченців. У ченці ж ідуть не в п'ятизірковий готель... В монастир йдуть за духовною їжею! По десятеро ченцям жити незручно, а як вони по одному жити захочуть, то ще треба нові будівлі буде шукати? Навіщо?

Головним критерієм має лишатися збереження історичного комплексу, а не підвищення добробуту ченців! Колись монахи у печерах жили, а не в євроумовах. До речі, коли ті нові будинки у монастирі побудували, то одразу виникли проблеми з печерами. Це ж все пов'язане!

І в цьому світлі прагнення виселити Заповідник набирає зовсім іншого забарвлення: чи не позбавляються таким чином пам'яткоохоронної організації, яка б перешкоджала безконтрольній господарській діяльності монастиря? І тоді можна буде робити все, що завгодно, будувати чергові нові будинки і т. д. От до таких висновків я прийшов шляхом логічних роздумів. Будь-ласка, спростуйте, якщо зможете.

 

Варсонофій - Ніхто не говорить про виселення музею.

 

Брехуненко - Але ж так є!

 

Варсонофій - Музей займає 22 % території Лаври, а різноманітні орендні організації - 45 %. Ми про останні й говоримо.

 

Брехуненко - Так музей же не має до орендних організації жодного відношення!

 

Дивний - Але ж Неля Михайлівна[22] сьогодні вже питала, чому ви прийшли саме до 55-го корпусу, де працюють науковці Заповідника, а не до Академії підвищення кваліфікації керівних кадрів культури?

 

Варсонофій - Тому, що 55-й корпус з монастирем поруч. Це ж все на нижній території Лаври.

 

Брехуненко - Нещиро ви все це говорите! Нещиро!

 

Варсонофій - Ми говоримо про нижню територію Лаври. А корпуси орендаторів на верхній території Лаврі дуже далеко від діючого монастиря. Не може братія жити в одному місці, а на службу ходити через весь музей і монастир.

 

Білокінь - Братія має думати про весь світ. Про Всесвіт! А не про ближні якісь корпуси.

 

Варсонофій - Ну от говорилося сьогодні, щоб обмежити чисельно братію монастиря. А як це зробити?

 

Брехуненко - Ви знаєте чудово, як це робиться.

 

Варсонофій - То прийняти постанову Кабінету Міністрів, щоб ченців більше не приймати? На момент закриття Лаври у 1919-му році було 1219 монахів.

 

Малаков - Але же це не лише на території Лаври!

 

Марголіна - Я б хотіла висловитися стосовно обмеження кількості ченців. Щойно мені довелося вивчати документи з історії київського Кирилівського монастиря і мушу сказати, що ще у 18-му столітті, задовго до радянської тоталітарної держави, кількість братії обмежували і чітко встановлювали, скільки в якій обителі мало бути ченців.

Сьогодні ми долаємо наслідки радянського тоталітарного режиму. Схожі режими були колись в Італії, Туреччині, Франції, а зараз там церковні пам'ятки одночасно використовують, як музеї, так і церква. Чому так відбувається? Тому, що там збагнули: це є унікальна світова спадщина. І ми повинні її зберегти. Саме тому такі пам'ятки, як Лавра мають бути під егідою держави і під наглядом фахівців.

От у Кирилівській церкві нам розповідають, що «фрески мають карикатурний вигляд», що зображення, які не збереглися, треба негайно дописати задля дотримання канонічного вигляду. Тобто, людина, яка нині претендує на цю церкву, після того, як стане розпорядником будівлі, робитиме все, що захоче. Наводитиме «канонічний вигляд». Чому їй це необхідно? Бо приходять у цю церкву молодята і висловлюють незадоволення «обдертістю» храму і відмовляються там вінчатися. При цьому ж не розуміють, що це унікальні фрески 12-го століття.

І потім священики говорять: від нас йдуть молодята, від нас йдуть гроші. Тому й треба, бачите, записати 12-те століття, зробити «благолєпіє». Вже відкрито пишуть, що Врубель - це художник від сатани. Тож завтра, якщо ми віддамо цю пам'ятку, і Врубеля запишуть? Саме тому ми вважаємо, що лише фахівці з відповідною освітою і досвідом мають стояти на сторожі пам'яток.

В Андріївській церкві нам вже забороняють продавати вхідні квитки. Неля Михайлівна, Сергій Павлович були на «дикому заході» і бачили, що навіть у такі пам'ятки, як паризький Нотр-Дам продаються квитки. Є певний час, коли працює церква і вхід вільний, а потім вже працює музей і вхід стає за квитками. Сьогодні Андріївська церква діє, як музей лише впродовж трьох годин на день. Там немає парафії навіть, однак сотні свічок горять перед щойно відреставрованим іконостасом і впливають на його стан.

Все це я зараз казала про пам'ятки Національного заповідника «Софія Київська». Але така сама доля очікує і пам'ятки Лаври, якщо вони перейдуть безпосередньо під опіку монастиря. Так мені здається. Навіщо взагалі ця війна? Кожна сторона має своє майно. Давайте на цьому і завершимо. Ви кажете, що ви не захоплювали 55-й корпус. А навіщо ви взагалі туди ходили?

 

Варсонофій - Я вже пояснював: ми прийшли з'ясувати, скільки там орендарів. Побачити на власні очі.

 

Марголіна - Скільки чоловік вас туди ходило? Одна людина цілком може з'ясувати, скільки там орендарів. І взагалі треба було до адміністрації Заповідника йти і запитувати про орендарів. А у 55-му корпусі працюють звичайні співробітники, які не мають відповідної інформації. Навіщо їм взагалі ставити такі питання?

Ви просто намагалися захопити цю будівлю. Вам просто це не вдалося.

 

Варсонофій - Та ні...

 

Марголіна - От ви всі зараз такі лисички і зайчики... А от у Нотр-Дамі в Парижі також зробили музей, бо збагнули, що пам'ятка досягла такого статусу, що це вже не просто культова споруда. Це музеєфікований експонат! І до цього всім треба прийти.

 

Дивний - Не знаю, чи Ірина Євгенівна зі мною погодиться, але в наших попередніх дискусіях вже звучала теза, яку я зараз хочу повторити. Оце все надбання є загальнонаціональним, загальнокультурним і в цьому сенсі є надбанням і неправославних, і навіть - тримайтесь! - атеїстів. Невіруючих. У яких є своє бачення культури.

Я розумію вас і вашу мотивацію. Але чи можете й ви зрозуміти, що є люди невіруючі, які щиро за цю Лавру, за її збереження життя покладуть? І оцю функцію збереження Лаври саме як загального надбання крім держави виконати нікому. Так, наша держава ще не така, як би всім хотілося, але лише вона може представляти всіх. І вас, і нас.

 

Варсонофій - Я ще раз хочу наголосити: Лавра не руйнує пам'ятки архітектури, а зберігає їх для всіх людей.

 

Дивний - Але ви хочете перебрати функцію збереження цих пам'яток для всього суспільства. Чи ви зможете це зробити? Бо держава за визначенням є нашою загальною, спільною структурою. А от ви... Скажімо, «філаретівців» ви вже не любите. І т. д., і т. п.

 

Варсонофій - Недооцінюють те, що монастир зберіг. І відновив в тому вигляді, який колись був. Ми ніде архітектуру не змінюємо, фрески не пошкоджуємо. А за проблеми у Кирилівській церкві я не можу відповідати.

 

Дивний - Отче, але я ж пам'ятаю стару історію з розписами церкви Різдва Богородиці на Дальніх печерах одразу після відновлення монастиря.

 

Варсонофій - А що там було? Я не знаю.

 

Дивний - Та знищили фрагменти старих розписів. Навіть конфесії єдиної православної нема в Україні. Є Московський патріархат. Є ті, кого, ви не любите. Є ті, кого ви ще більше не любите. Є греко-католики. І ще, і ще. А надбання, яке треба зберігати, є загальнонаціональним.

 

Варсонофій - Тоді можна поставити під сумнів і те, як музей зберігає пам'ятки.

 

Дивний - Я згоден. Не завжди. Але є на нього засоби впливу. А на вас як впливати?

 

Варсонофій - У нас є договір охоронний на всі корпуси. Ми його укладаємо і намагаємося виконувати. Якщо є якісь претензії, ми готові розглядати.

 

Дивний - ОК. Все повернулося до Кучерука. Правильно.

 

Марголіна - Скажіть, навіщо ви претендуєте на Троїцьку надбрамну церкву Лаври? Адже ж у неї дуже маленька площа. Якщо там почнуться богослужіння, то що буде з живописом 18-го століття? Я сама бачила вашого листа з претензіями на цей храм. Там не можна забезпечити збереження історичного інтер'єру під час відправ, тому такі пам'ятки обов'язково мають лишатися музеєфікованими.

 

Варсонофій - У церкві повинні проходити богослужіння. Там і зараз служиться.

 

Єрємєєв - Особисто я є віруючим Київського патріархату. Це мої особисті переконання. Водночас я глибоко поважаю і визнаю почуття інших віруючих, навіть незгодних зі мною. Людей доброї волі, які є у будь-якій конфесії, повинні об'єднувати наші історичні пам'ятки. Попри всі суперечності. Тож давайте знаходити модус якихось співіснувань саме на цьому грунті. Уникати конфліктів. Діяти навіть не стільки за буквою і цифрою, а за духом і власною совістю. І співпрацювати задля збереження пам'яток, які цінні для всіх нас.

Скажімо, стосовно Катерининської церкви у Чернігові. Відбувається блокада і всередині храму гинуть музейні експонати, які є нашим спільним надбанням. Тож давайте насамперед подумаємо про їхнє збереження, незалежно від конфесії, до якої ми належимо.

 

Дивний - Або не належимо.

 

Єрємєєв - Або не належимо. Особисто я готовий простягнути руку представникам будь-якої конфесії. Потрібне гармонійне співіснування, бо у цьому протистоянні переможців бути не може. Ми всі є православними віруючими...

 

Дивний - Не всі.

 

Гордієнко - Тут кілька разів прозвучав такий термін, як духовність. Мені здається, що на початку 21-го століття поняття духовності вже не охоплюється винятково релігією. І наука до духовності, до збереження культурної спадщини має не менше відношення, аніж релігія. Про це також не варто забувати.

В цьому сенсі виселення науковців з історичних корпусів є не тільки позбавленням роботи певної кількості людей, а й позбавленням частини духовності. Адже ці люди не просто там гроші заробляють, а й створюють певний науковий доробок задля загальнонаціональних потреб. Потреб збереження культурної спадщини.

Стосовно того, як церква оберігає пам'ятки. Знаю зі свого досвіду, що як наукове джерело повністю вилучений з обігу унікальний Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Як пам'ятка історії і культури він спотворений ремонтом, проведеним громадою Московського патріархату. І що там буде далі - невідомо.

 

Дивний - І археологія там теж закінчилася.

 

Гордієнко - Так, і археології в Спаському храмі вже не буде. Тема просто закрита для науковців. І які наслідки для духовності нації матиме втрата саме наукової цінності пам'ятки важко навіть казати.

Києво-Печерська лавра є надбанням всесвітнім, перебуває під егідою ЮНЕСКО. А, скажімо, навіть приїзд до Києва Папи римського засвідчив, як «толерантно» Києво-Печерський монастир ставиться до інших конфесій. Зокрема, до неканонічних православних, для яких Лавра теж є культурним надбанням. Це питання гостро стоїть.

Мені здається, що саме церква зараз має йти на певні поступки і пристосовуватися до нових умов. От приклад стосовно собору у Кракові: є розуміння з боку римо-католицької церкви потреб пам'ятки і свічки там не використовуються взагалі. Використовується імітація свічок, бо церква усвідомила потреби збереження загальнонаціонального культурного надбання.

 

Бобровицька - Після нашої розмови я можу констатувати таке: і Заповідник погано зберігає пам'ятки Києво-Печерської лаври, і монастир. Їм би зібратися та подумати, як краще зберігати пам'ятки, а не як що в кого забрати. Ніхто сьогодні не згадав, що печери у страшному стані, а вони ж у діючого монастиря зараз. Що дренажна система ще в страшнішому стані.

Я закликаю всіх до роботи. До реального збереження пам'яток Лаври. А не до сварки.

 

Жиленко - Знаєте, я це все слухаю з 1988-го року. Кожний раз, кожний рік - регулярно. У даному випадку я сама знаходжуся ближче до якогось поєднання позицій, бо є, з одного боку, співробітником Заповідника, а з іншого - захищалася у Духовній академії. Колись я ще з владикою Іонафаном[23] говорила про лаврські проблеми, а востаннє вже з отцем Варсонофієм спілкувалися. Саме тоді, коли вони «колядувати» приходили під 55-й корпус (інакше я не можу все це назвати).

І тоді отцю Варсонофію я казала (хоча він сам і не вирішує ці питання), і владиці Павлу теж, що поки ми з ними будемо ділити 5 метрів спірного туалету, вирішення не буде. Найсмішніше, що конфлікту під 55-м корпусом насправді й не було. Всі стояли і між собою розмовляли. Навіть не на підвищених тонах (можливо, за винятком одного моменту). Та ми вже всі звикли до цього і навіть якийсь дипломатичний протокол випрацювався: вони заходять - ми піднімаємо трубку і викликаємо міліцію.

У нас дійсно на території сидить мільйон орендарів, а вони прийшли за туалетом на 5 кв. метрів. Я їм ще тоді пропонувала піднятися до Академії кадрів культури, але вони не пішли, бо їм легше воювати тут. А Заповіднику теж легше воювати з ними, а не з Академією. Адже тут можна стати в гарну позу. У кожного в цій історії своя поза. Але крім поз у нас поки нічого немає.

Я можу назвати мільйон реальних проблем і в Заповідника, і у монастирі. Половина монастирських проблем з охороною пам'яток від їхньої безграмотності. Відкриття печер почалося з того, що стовп, до якого колись приковували біснуватих, вивезли на смітник. Відтоді у нас почалися проблеми, бо біснуватих, очевидно, між нас побільшало...

Я хочу сказати, що крім нас Лавра нікому не потрібна. Нас - це навіть не всіх, хто є зараз у Заповіднику, і у монастирі. Всім Лавра потрібна, як символ, як ідея, як що завгодно. А нам тут дорогий і потрібний кожний камінчик! Ми на ньому живемо і ми без нього жити не зможемо. І от поки ми всі не об'єднаємося і не зможемо дати лад, доти будемо на всі ці «круглі столи» ходити і язиками молоти. Я на наступний вже не прийду, бо в мене вуха вже в трубочку скрутилися

 

Дивний - Я думаю, що остання фраза була дещо емоційною. Думаю, точніше, сподіваюся, що таки прийдете.

 

Кролевець - Я на початку розмови висловив тезу, що тут немає протистояння і боротьби між Заповідником і монастирем. Ми тут, ніби, є сторонами обіч штучно насипаної барикади. Але нас штучно розвели по різні боки. Заповідник виступає не як суб'єкт, а як об'єкт впливу. Конфлікт, можливо, і є, але ми не маємо відповідного статусу, щоб бути стороною протистояння. Чим ми можемо відповісти?

От отець Варсонофій каже, що офіційне рішення про передачу корпусів треба виконувати. А які механізми є для такого виконання? От ви вважаєте, що будь-яке рішення Київради необхідно виконати і край.

 

Варсонофій - Треба виконати, бо його ж не відмінили. Або звертатися до суду.

 

Кролевець - Дякую за пораду. А от є таке саме рішення Київради 1998-го року про передачу Українській православній церкві Київського патріархату церкви Всіх Святих над Економічною брамою Лаври. І це рішення ніхто не скасовував.

 

Брехуненко - І ніхто не виконав.

 

Кролевець - І рішення це було прийняте ще до створення Міжвідомчої комісії. До складання угоди між містом і міністерством. А закон же не має зворотної сили. Отже, є всі необхідні підстави для виконання цього рішення. То як, на вашу думку, виконувати?

Тому я й стверджую, що ми маємо не конфлікт між Заповідником і однією з конфесій. Можливо, церкві й вигідно мати опонентом саме Заповідник, бо бачити реального опонента - владу, яка діє проти їхніх інтересів - вони не хочуть. Бо інколи й самі окормлюються з рук влади. І протизаконні рішення, які пролобіювали депутати, їм сьогодні вигідні і сваритися з владою вони не хочуть.

Взагалі ми маємо не конфлікт між Заповідником і церквою, а міжконфесійну боротьбу загальнодержавного рівня, здійснювану, зокрема, й руками влади. Інколи ця боротьба нагадує «золоту лихоманку» на Алясці, де золотошукачі наввипередки захоплюють територію. Але це не наш, не музейний конфлікт. Бо наша справа - збереження комплексу пам'яток національного значення, що перебуває під егідою ЮНЕСКО. А міжконфесійні інтереси сюди не повинні втручатися взагалі.

 

Дивний - Ну що ж, на цьому й завершимо нашу непросту бесіду. Щиро дякую всім за участь і запрошую на наступні засідання «Пам'яткознавчих дискусій».

 

—  —  —  —  —

 

ПУБЛІКАЦІЇ ДО ТЕМИ ДИСКУСІЇ

 

Наместник Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры архиепископ Вышгородский ПАВЕЛ: «Мы возродим святыню, чего бы это ни стоило»

http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=&action=fullinfo&id=68

 

«В Лавре ученых прокляли на смерть. Суть смертного проклятия», 30.03.2007

http://pk.kiev.ua/city/2007/03/30/160045.html

 

Оксана РОШКО «В Лавре может засыпать подземную улицу Нестора и Меркурія», 19.03.2007

http://kmv.gov.ua/ru/print/news.asp?Id=88570

 

«Московський Патріархат мріє взяти Лавру під повний контроль», 23.02.2007

http://www.obozrevatel.com/news/2007/2/22/157695.htm

 

Яна СЕРГЕЕВА «Хоть святых виноси. Киево-Печерская лавра с тысячелетней историей сегодня рушится прямо на глазах», 16.02.2007

http://www.newizv.ru/news/2007-02-16/63526/

 

Григорій ПОЛЮШКО «Кому повинна належати Києво-Печерська лавра? Спільне використання культових споруд державними музеями і церковними організаціями є проблемою», 03.02.2007

http://www.day.kiev.ua/176552/

 

«Працівники музею й представники Церкви разом обговорили питання збереження Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври», 30.01.2007

http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=14262

 

«Відкритий лист архієпископа Вишгородського, намісника Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври Директору «5 каналу» УТ», 17.01.2007

http://www.lavra.kiev.ua/ru/news/2006/news.php?id=703

 

«Заметки по поводу освещения событий в Киевской Лавре 9 января», 30.01.2007

http://maidan.org.ua/static/narnews/1169197198.html

 

А. ГОРОВИЙ «Про події в Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику», 10.01.2007

http://cerkva.info/2007/01/11/nkpz.html

 

Андрій ЖИГУЛІН, Віталій ДОРОЩЕНКО «Монахи намагалися силою захопити 55-й корпус Києво-Печерської Лаври», 09.01.2007

http://5tv.com.ua/newsline/254/0/35493/

 

Віце-президент Української ліги із зв'язків із громадськістю Олег МЕДВЕДЄВ: «Передача музейної частини Києво-Печерської лаври, якої домагається предстоятель Української православної церкви Московського патріархату Митрополит Володимир, призведе до відчутного загострення міжрелігійних відносин в Україні», 09.01.2007

http://www.nrcu.gov.ua/index.php?id=4&listid=39390

 

Архимандрит ВАРСОНОФИЙ (Столяр): «Передача Верхней Лавры монастырю сегодня актуальна как никогда», 01.01.2007

http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=13582

 

Наместник Киево-Печерской Лавры епископ Вышгородский ПАВЕЛ: «Я приглашаю всех народных депутатов посетить Киево-Печерскую Лавру, чтобы увидеть, что было раньше и что есть сей час»

http://archiv.orthodox.org.ua/page-473.html

 

«С «лавроборчеством» в нашей стране все еще не покінчено», считает наместник Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры архиепископ Вышгородский ПАВЕЛ, 21.12.2006

Казначей Свято-Успенской Киево-Печерской Лавры архимандрит ВАРСОНОФИЙ: «Монахи в Лавре - не захватчики, а созидатели и хозяева», 12.01.2007

http://pravoslavye.org.ua/index.php?action=fullinfo&r_type=&id=14270

 

Максим Стріха «Софія й Лавра: життя чи загибель? Головним щодо долі історичних храмів має бути вердикт не політиків і не церковних ієрархів, а науковців», 16.11.2006

http://www.chasipodii.net/article/411/?vsid=4f52bf70bc084b2b4d6ae520acdb621a

 

Катерина ЩОТКІНА «Києво-Печерська лавра: відняти й поділити», 11-17.11.2006

http://www.dt.ua/3000/3690/55020/

 

«Науковці занепокоєні руйнуванням Софії Київської та Лаври», 30.10.2006

http://www.unian.net/ukr/news/news-171373.html

 

«Наместник Лавры Архиепископ Вышгородский ПАВЕЛ прокомментировал решение Киевсовета о передаче 10 корпусов монастирю»

http://telekritika.kiev.ua/articles/189/0/7703/5_kanal_ogolosiv_konflikt_iz_upc_mp_vicherpanim/

 

Олександр СОЛОНЕЦЬ «Лавра - небезпечна зона», 14-20.04.2005

http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=1595

 

Клара ГУДЗИК «Битва за Лавру. Чи бути заповіднику в стінах монастиря?», 09.04.2004

http://www.day.kiev.ua/29585/

 

Максим СТРІХА «Кирилівській церкві винесено вирок. Чому держава зреклася свого конституційного обов'язку берегти цю пам'ятку?», 04.03.2004

http://www.day.kiev.ua/27371

 

Дмитро КРИКУН «Кому належить Лавра?», 23.04.2003

http://www.radio.org.ua/reports/?eid=&id_numb=2066

 

 


--------------------------------------------------------------------------------

 

[1] Київрада

[2] Кролевцю

[3] Варсонофію

[4] Діючого монастиря

[5] Кролевцю

[6] Кучерук Микола, Голова Державної служби охорони культурної спадщини

[7] Намісник Києво-Печерського монастиря з 1994-го року

[8] Варсонофію

[9] Генеральному директору Заповідника

[10] Місто у Московській області Російської федерації - місцезнаходження Троїицької Сергієвої лаври (Російська православна церква)

[11] Куковальська

[12] Семиноженко Володимир, віце-прем'єр-міністр України у 1999-му та 2001-2002-му роках

[13] Табачник Дмитро, віце-прем'єр-міністр України у 2002-2005-му та 2006-2007-му роках

[14] Омельченко Олександр, Київський міський голова у 1996-2006-му роках

[15] Биструшкін Олександр, начальник Головного управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації у 1993-2006-му роках

[16] Указ вiд 21.03.2002 № 279/2002 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій»

[17] Офіційний сайт прес-служби Українскої православної церкви Московського патріархату (http://pravoslavye.org.ua)

[18] Міністерству культури України

[19] Лонгіну

[20] Корпус № 68 був захоплений монастирем у 2003-му році

[21] Нині - діючий монастир Української православної церкви Київського патріархату

[22] Куковальська

[23] Намісник Києво-Печерського монастиря у 1988-1994-му роках

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.