УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 149 посетителей

Теги
Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство іконопис Мазепа Доброчинність Католицька Церква краєзнавство молодь вибори конфлікти Церква і медицина педагогіка забобони автокефалія УПЦ КП секти Голодомор Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра милосердя Церква і політика 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Священний Синод УПЦ Церква і влада шляхи єднання Археологія та реставрація постать у Церкві монастирі та храми України українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат діаспора розкол в Україні церковна журналістика Президент Віктор Ющенко УГКЦ церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Віче» (Луцьк): Живемо, хліб з морозильника жуємо...



«Віче» (Луцьк), Ніна Романюк, 05.09.2007

...Тут навіть час завмирає, вслухаючись у серпневу багатоголосу симфонію у виконанні цвіркунів. Тут навіть тумани стеляться  у три яруси. За цілісінький день жоден автомобіль може не порушити священної сільської тиші, що пахне полином, материнкою і м'ятою. Не пройтися босоніж по зарослих густою травою стежках видається тяжким гріхом, а мешти самі просяться з ніг! Недарма, ой недарма облюбували стару липу в долині біля підніжжя Панської гори тітоньки із мітлами, яких краще обходити десятою дорогою. За давніми переказами, саме на відьомську липу зліталися на свій шабаш довколишні відьми. Сказати, так це, чи ні, міг би єдиний свідок - старезний дуб, що кілька століть оглядає із Панської гори довколишню місцевість. Але він уміє мовчати. Через те, напевне, і живе так довго. Щоправда, навіть його розговорили теперішні стобихвівці. Донедавна, щоб подзвонити з мобільного чи радіотелефону або прийняти дзвінок, мешканці села бігли сюди, на Панську гору, вилазили на дуб і тільки під його надійними кронами могли скористатися новітніми благами цивілізації. Так було, поки в сусідньому селі мобільні оператори не встановили антени. Але й зараз мобільник тягне не в кожному куточку села і треба йти до найближчого високого дерева.

На цій горі колись стояла церква і буяв дивовижний сад із рідкісними деревами і кущами, не баченими ніколи на Поліссі. Його алеї давно понищені й позаростали дикими кущами. За заростями зовсім не видно довколишньої панорами. А колись із цієї гори видно було навіть сусіднє село, що за шістнадцять кілометрів, за лісом! Зате коли весною черемха оперізує долину біля підніжжя своїм цвітом - мало яке серце не тьохне від небаченої краси. Недарма українські кінематографісти вибрали мальовничі краєвиди Стобихви для зйомок фільму „Микола Вавилов". Недарма тепер в малесенькому селі на березі Стоходу, в якому залишилося живих якихось сорок хат, почали купувати покинуті обійстя під дачі навіть львів'яни. Дарма що до села посеред лісів і досі немає жодної пристойної дороги, з якого боку до нього не добирайся. Ніби має будуватися невеличкий семикілометровий відрізок асфальтівки, що з'єднає Стобихву із цивілізацією і сусіднім Обзиром. Але саме через це бездоріжжя і зберегла вона свою первозданну красу, не промінявши її на блага технічного прогресу. У радянські часи сюди долітали тільки кукурудзниками. І через це бездоріжжя село, яке мало б зникнути з карти ще у 40-их роках ХХ століття, коли разом з іншими селами його вивезли у Бессарабію (тут розчищали майданчик під Повурський військовий полігон), повільно вмирає дотепер. Із Бессарабії Стобихва повернулася на отчу землю, однак відродитися вповні так і не змогла. Молодь села виїхала, і зараз із 60 мешканців 40 - люди пенсійного віку. Школяриків у селі тільки двоє...

Історична довідка. У XVIІ столітті Стобихва мала статус містечка. Тільки млинів тут було 6 (5 повітряних і 1 водяний). А ще функціонували цегельня, винокурня, сірникова фабрика. Мала Стобихва і старовинну церкву. У 1838-му тут було споруджено храм Успіння Пресвятої Богородиці, який згорів у роки Першої світової війни. З того часу у селі церкви більше не збудували. І вже не збудують - немає для кого...
Не лише з дорогами Стобихві не пощастило. До свого 300-річчя, яке село урочисто відсвяткувало у 2003-му, отримали останні із стобихвівських могікан справді царський подарунок - новий магазин. Та радіти довелося недовго: крамниця ніби є, а купити там найнеобхідніше люди не завжди можуть. Жалілися селяни, що свіжого хліба купити немає де і тримають буханці у холодильниках по цілому тижню. Самі спекли б, так і дріжджі не купиш, коли хочеш, бо працює той магазин як здумається. Відчиниться на якусь годину-другу, а бабуся поки до нього дошкутильгає - уже замок на дверях. Ось так і живуть: з магазином ніби і ніби без нього. До речі торгова точка приватна, а не державна. Але, як кажуть у народі, хрін за редьку не солодший...

Камінь-Каширський район

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.