УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 181 посетителей

Теги
Священний Синод УПЦ милосердя монастирі та храми України Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі вибори автокефалія Церква і політика УГКЦ УПЦ КП Ющенко шляхи єднання церковна журналістика Католицька Церква комуністи та Церква краєзнавство діаспора Церква і медицина Доброчинність церква і суспільство секти церква та політика Мазепа Києво-Печерська Лавра розкол в Україні Патріарх Алексій II Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада молодь конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка іконопис Вселенський Патріархат постать у Церкві забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






«Радіо Свобода - Україна»: Молодь у церквах



«Радіо Свобода - Україна», Віктор Єленський, 29 січня 2008

 Віктор Єленський: Як 100, а, можливо, і тисячу років тому, ієрархи і священнослужителі усіх церков покладають на молодь особливу надію і, водночас, вкрай занепокоєні її світовідчуттям і поведінкою. Вони, тобто ієрархи, хотіли б бачити молодь слухняною і богобоязкою.

Ну, а молодь примудряється навіть на євангелізаційні концерти запрошувати рок-музикантів. Молодь лякає старших одновірців не лише рвучкістю та майже лайливим для деяких церков модернізмом, але й часом такою палкістю духовних практик, котра вражає втомлених життям батьків.

У 1970-1980 роки закордонні спостерігачі майже одностайно фіксують зростання зацікавленості релігією з боку молоді в Україні, особливо у великих містах. Більш або менш тривалі спостереження за «публікою церкви» у містах, які були відкриті для іноземців, переконує експертів, що твердження, нібито «переконаними віруючими» є тільки 3% радянської молоді, не витримують ніякої критики.

Семінаристи з Канади, Франції і Німеччини, які читали, що храми в СРСР відвідують самі бабусі, пересвідчуються, що приблизно третина цих «бабусь» молодша 25 років.

Особливо багато молоді прийшло у храми після 1988 року, коли відзначалося 1000-ліття Хрещення Руси. Юнаки й дівчата виповнювали щойно повернуті храми, відбудовували зруйновані їхніми дідами, зводили нові. Вони відкривали для себе глибину церковного Передання, а сама церква відкривала для себе нове покоління своїх вірних. І, звичайно, стикалася з проблемами.

Говорить речник Української православної церкви Київського патріархату архімандрит Євстратій (Зоря).

Архімандрит Євстратій (Зоря): Великою проблемою є те, що церква за роки державного атеїзму вимушено втратила навички роботи з молоддю, врахування специфіки цього віку. Але все-таки існують зараз різні форми, які допомагають співпрацювати церкві і молоді. Це молодіжні братства, це є спеціальні видання для молоді, навіть інтернет-проекти, присвячені саме обговоренню серед молоді питань релігійного життя.

Церква привертає велику увагу тому, щоб молодь наверталась, дійсно, до Бога і до віри. Скажімо, наша церква здійснила великий проект, це видання українського перекладу Закону Божого, воно вийшло понад півмільйонним накладом, і ми його безкоштовно розповсюджували по всій Україні. У першу чергу з розрахунку на те, що діти і молодь зможуть ознайомитись, бо це фактично є подібне до підручника з основ християнської віри, що діти і молодь зможуть ознайомитись і глибше пізнати віру і церкву, до якої вони належать.

Віктор Єленський: Молодь у церковних громадах часом зустрічається з нерозумінням старших, з недовірою і таким собі гіперопікуванням, яке підточує творчі сили і духовні устремління юнаків і дівчат.

Опитування молодих людей виявляє серед них чималу питому вагу тих, кого у діяльності сучасних церков відштовхує формалізм і казенщина, подеколи понад третина опитаних зазначає, що вони не можуть сприйняти невідповідність морального обличчя священнослужителів їхньому високому покликанню.

Інколи перші ж відвідини храму стають для молодої людини й останніми. Іноді вона віднаходить духовний сенс не там, де його шукала первісно. Як от ця молода жінка, про яку розповідає луганський кореспондент Радіо Свобода Ярослав Гребенюк.

Ярослав Гребенюк: Світлана Кременцова викладає у недільній християнській школі, займається дітьми. Також влаштовує благодійні акції для дітей з малозабезпечених родин. Ці заняття перетинаються зі звичайними побутовими справами, бо ж і сама Світлана Олександрівна має трьох дітей.

Зустрівшись, ми сідаємо біля комп'ютера, і жінка дістає компакт-диск, мовляв, подивіться, чим я заробляла колись на хліб. Вмикаємо - лунають фанфари, починається циркова вистава. Молода струнка дівчина виходить на арену разом з чоловіком. Так, Світлана працювала у цирку, жонглювала і руками, і ногами одночасно.

Жінка розказує, що її дідусь був православним священиком. У 1937-му його посадили, він помер у таборі. А віру, що дав їй Господь, вона вважає нагородою дідусеві за його віддане серце - благословення поширилося і на його рід.

Вже дорослою моя співрозмовниця охрестилася у православній церкві. Купила Біблію і почала вивчати її. Але...

Світлана Кременцова: У містах, де ми були на гастролях, я обов'язково заходила у православний храм. Але, заходячи туди, я нічого не розуміла. Що? Куди? До чого? Служителі це не пояснювали, отже, треба звертатися до котроїсь бабусі, яка покаже, підкаже...

Ярослав Гребенюк: Це засмучувало пані Світлану, її переконання, коли вже братись за будь-що, то лише так, щоб наблизитися до досконалості, інакше не варто марнувати час.

А потім Світлана захворіла, через пошкодження нерву швидко втрачався зір. У лікарні вона й познайомилася з жінкою, що належала до церкви християн віри євангельської. У неділю пішли на молитовне зібрання разом.

Світлана Кременцова: Я вже не йшла, а бігла, вже метрів зі сто у мене сльози полилися рікою, я розуміла, що йду до Бога.

Усю службу я плакала, а коли служитель спитав, хто хоче замиритися з Богом, хто хоче покаятися, то у мене не було сумнівів, чи хочу я.

Ярослав Гребенюк: Світлана запевняє, що невдовзі до неї повернувся зір. Але рідним здавалося дивним: чому жінка відвідує протестантські зібрання? Там-бо збираються, як вони вважали, сектанти.

Світлана Кременцова: Мій брат казав, що ти зрадила нашу віру! Там у вас приносять у жертву корів, там вимикають світло, там щось незрозуміле коїться. Я відповідала: іди та подивись. Ісусу Христу з Ісусом Христом зрадити не можна. Ми всі християни і Бог у нас один.

Ярослав Гребенюк: Далі пані Світлана вивчилася на викладача недільної школи, тепер розповідає про Святе Письмо однокласникам власної доньки. Я цікавлюся: як же вдалося умовити батьків, вчителів, керівництво школи?

Умовляти й не довелося, бо батьки знали і її, і її дитину. Отже, вони без великих вагань погодилися на експеримент. Пані Світлана вважає, що дітей змалку треба знайомити зі словом Божим, духовне навчання в освітніх закладах має бути обов'язковим.

Світлана Кременцова: Є така думка, що навіщо розказувати дітям, як виростуть, тоді й зроблять вибір самі. Тоді загалом треба скасувати навчальну систему, хай людина виросте, а тоді й подумає над тим, ким йому бути: математиком, фізиком чи істориком. Перед тим, як обирати, треба це вивчити.

Ярослав Гребенюк: Вже прощаючись, я запитую про цирк, чи пригадується він хоч час від часу? Пані Світлана каже, що цирк - це теж була й радість, і політ, проте ці відчуття мають край, а віра ж безкінечна.

Віктор Єленський: Між тим молодь, яка зараз приходить до церкви, радикально відрізняється від тієї, яка приходила до неї 15-20 років тому. Так говорить керівник Синодального відділу у справах молоді Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом, архієпископ Гурій. Нинішня молодь робить свій вибір цілком свідомо.

Архієпископ Гурій: Зараз той перший пошук, який був на початку 1990-х років, або це просто зацікавленістю було, що не дозволено, а тоді стало дозволено. То ейфорія пройшла, коли йшли до церкви усі, бо було цікаво, а що то таке. А зараз молодь приходить, цілком розуміючи, куди вона йде, і що вона шукає. І це дійсно, що молодь зараз все більше і більше навертається до Церкви, до своїх істоків, до святого православ‘я.

Віктор Єленський: Молодь гуртується у спільноти активних мирян, які прагнуть і в храмовій огорожі, і поза нею жити по-християнськи. Лише у Львові зареєстровано півсотні молодіжних християнських організацій. Про одне з них, чи не найстаріше в Україні, розповідає наша львівська кореспондентка Галина Терещук.

Галина Терещук: Однією з найдосвідченіших християнських молодіжних організацій у Львові є товариство українських студентів-католиків «Обнова». Воно діяло у Львові до Другої Світової війни за благословення і підтримки митрополита Андрея Шептицького і Верховного архієпископа Йосипа Сліпого.

У 1928 році тоді ще отець-доктор Йосип Сліпий написав книгу «Шляхом обнови», де особливу увагу звернув на християнське формування та розвиток молодої особи. Назва праці послужила найменуванням молодіжного товариства, головним завданням якого було і є формування світогляду, обновлення вчинків у дусі Христової науки в контексті громадського і культурного життя суспільства. Тобто, у молодіжній спільноті важливо знайти себе, свій шлях у житті, обновити своє релігійне життя, поглибити християнські ідеали у кожній сфері своєї діяльності.

Гаслом товариства стали слова «Обновити все у Христі». «Обнова» стала потужним студентським рухом в усій Західній Україні, вона об'єднувала найактивніших галичан.

У 1949 році «Обнова», яка була заборонена в Україні, поновила свою діяльність у Німеччині, потім у США і Канаді. Лише у 1992 році з легалізацією УГКЦ відродилось товариство у Львові. Воно об'єднує молоду наукову еліту, людей інтелектуальних, спраглих до знань, для кого важливий розвиток його держави.

У 1993 році в «Обнову» прийшов учень греко-католицької гімназії Іван Щурко. Через 14 років він очолив федерацію товариства, яка нині діє у Львові, Києві, Івано-Франківську, Чернівцях.

Іван Щурко: Літні табори, зустрічі з молоддю з Франції, багато буденної роботи. І я втягнувся.

У якісь хвилини мені сьогодні видається, що складно поєднувати і роботу, і громадську діяльність. Але «Обнова» і моє життя переплелись. У нас немає обмежень віку. У нас є перші «обновляни» з 1992 року, уже скоро прийдуть їхні діти.

Галина Терещук: Нині у Львові «Обнова» налічує більше 35 активістів, але це ті, хто живуть товариством. Уже приходить нове покоління молодих людей, які виросли в незалежній державі.

Іван Щурко: Молодь більше починає долучатись до парафіяльного життя, але уже свідомо, не як раніше, тобто поприбирали в церкві і все, але розуміють, для чого роблять, чого хочуть досягнути.

Важливий аспект нашої роботи - це розуміння духовності нашої церкви і нашого місця у ній.

Галина Терещук: Кожна молода людина, яка приходить у спільноту «Обнови», має можливість відкрити світ, себе і своє покликання.

Іван Щурко: Є певні непорозуміння, тобто не до кінця випрацюваний інститут духівництва, капеланства для молодіжних організацій. Це стосується усіх товариств.

Галина Терещук: Насамкінець голова федерації товариства «Обнова» зауважив, що у роботі з молоддю найважливіша щирість і з боку спільноти, і духовенства, в іншому випадку молоді люди просто відштовхують навіть найвдаліший проект.

Віктор Єленський: У Закарпатті більшість церков та релігійних спільнот створюють спеціальні служби з роботи серед молоді. Священнослужителі вважають, що найбільше духовної підтримки потребують молоді люди, які живуть у великих містах, де існує добре описаний соціологами феномен самотності у натовпі: навколо тебе багато людей, але звернутися за порадою немає до кого.

Як працюють церкви з молоддю? Радіо Свобода розповідали настоятель Хресто-Воздвиженського храму, протоієрей отець Дмитрій Сидор, директор родинного будинку «Нова сім'я» Валентина Червоноока та й пересічні закарпатці. Слухала їх і записувала наша кореспондентка в краї Надія Петрів.

Надія Петрів: Мукачівець Василь Ковач змалечку допомагає прислужувати в церкві. Каже, що ніхто його до цього не змушував, не привчав, просто ходив з бабусею до храму святого й так йому сподобалися, що вирішив обрати служіння Господу життєвою стежиною.

Незабаром Василь закінчує школу й мріє піти вчитися до богословської академії. Про це так розказує Радіо Свобода:

Василь Ковач: Я, звичайно ж, ходжу до церкви! Мене цьому вчила бабуся. Це у нас навіть уже не традиція, це як світогляд наш.

Надія Петрів: Таких, як Василь, молодих людей, котрі всім серцем сприймають віру в Бога, у Закарпатті чимало. Самі місцеві мешканці пояснюють це тим, що область переважно сільська, а в селах найміцніші вірування, традиції. Щоправда, за радянських часів про це здебільшого мовчали. Зараз же в краї спостерігається масове навернення людей до церкви. Принаймні, це бачить Василь.

Василь Ковач: Я щонеділі ходжу до монастирів, бачу.

Надія Петрів: Закарпатське ж духовенство говорить про те, що покоління, виховане радянським часом, доволі тяжко повертається до церкви. Також варто вчити слову Господньому ту молодь, яку до років 10-12 до храмів не водили.

Щоб молодь зацікавити, в Ужгороді пішли своїм шляхом. Каже протоієрей, настоятель Хресто-Воздвиженського храму, отець Дмитрій Сидор.

Дмитрій Сидор: Ми пішли тією дорогою, коли в церкві акцент кожної проповіді йде саме на молодіжну тему. По-перше, проблеми молоді - це освіта, школа, а головніше - це особистий духовний стан, тобто як ставитися до любові, сім'ї, нинішнього вільного сексу, до абортів.

Надія Петрів: Для тих молодих людей, котрі прагнуть духовного спілкування, у Хресто-Воздвиженському храмі є спеціальна велика зала з лавицями та столами, посередині чайник, склянки, тут завжди можна випити запашного напою й просто поспілкуватися.

Дмитрій Сидор: Проблема для молоді полягає в тому, де зустрічатися, крім дискотек, тому ми задумали створити Клуб любителів духовної мудрості. До нас у Центр можна просто прийти попити чаю, познайомитися, не планувати нічого й побачити, що є люди, спільні за інтересами.

Надія Петрів: Ще один шлях роботи православного духовенства у Хресто-Вздвиженському храмі в Ужгороді з молоддю - це функціонування центру допомоги материнству та дітям-сиротам.

Що ж стосується, власне, материнства, то, за словами настоятеля, в першу чергу мова йде про допомогу тим жінкам, котрі хочуть зробити аборт. За останні три місяці до центру звернулося понад 60 таких молодих жінок.

Дмитрій Сидор: Ми закликаємо інкогніто матерів майбутніх, які налаштувалися на аборт, і ведемо з ними бесіди. Спочатку з ними працюють психологи, потім вони йдуть на сповідь. З десяти, які прийдуть до нас, може, всього 2-3 не вчинять того страшного кроку, але й це вже є позитив.

Надія Петрів: Отець Дмитрій розповідає, що він переймає все цікаве й сучасне, аби лише залучати молодь до церкви.

Дмитрій Сидор: Ми пишемо свою ритмічну естрадну музику для молоді, проводимо багато концертів. Це музика, після якої легко.

Надія Петрів: Таку музику співають не священики, дяки чи спеціально вчені хористи, а діти. Вони приходять сюди самі, їх приводять. Чимало з них тут знаходять свій другий дім.

Жанна Мартем'янова: Я тут навчилася спілкуватися з іншими, і мені це подобається. Ми тут дуже дружні. Мене не страшить, що потрібно притримуватися християнських традицій

Ніка Семакіна: Я ходжу сюди з 6 років. Мені тут дуже подобається, а більше за все люблю танцювати.

Надія Петрів: Жанна й Ніка - діти-сироти. На їхню долю випало важке випробування, їхня сім'я нині, як ще 170 дітей, в єдиному в Україні родинному будинку «Нова сім'я». Заснувала його понад 17 років тому медсестра Ужгородської міської поліклініки Валентина Червоноока. Нині кожної вільної хвилини вона приводить дітей до храму.

Валентина Червоноока: Ми не змушуємо дітей і насильно сюди не приводимо, бо серед наших дітей є і католики, і греко-католики, і православні. Ми не можемо змусити дитину до православ'я, але ... Конфліктів не було у нас ніяких з цих приводів.

Надія Петрів: Валентина Червоноока запевняє, що разом з отцем Дмитрієм вони допомагають дітям розвивати таланти. І результати вже нині прекрасні, перемоги в різних конкурсах, на фестивалях.

Валентина Червоноока: Ці діти з різних родин, з родин алкоголіків, наркоманів, з різними долями, але як вони почали ходити до церкви, то жодна дитина не потрапила ні в наркоманію, ні в проституцію, бо у нас дуже міцне коло спілкування, бо знаходять ці діти самі себе в цьому домі, є чим зайнятися. Вони кажуть, коли займаються, співають, танцюють, то лише тоді й живуть.

Віктор Єленський: Цікава тенденція спостерігається в Україні: ті, кому 16-18, декларують більш глибоку релігійну залученість, ніж ті, кому 20 і більше.

Так, дійсно, згідно з опитуваннями, релігія у ціннісних перевагах молоді поступається сім'ї, цікавій і добре оплачуваній роботі, коханню, друзям, прагненню мати власний бізнес, але випереджає політику, а також (у що важко повірити) відвідини вечірок, дискотек і, в межах можливої похибки, суспільному статусу.

І все ж з-поміж суспільних інституцій молоді люди найбільше довіряють саме церкві і саме з нею найбільшою мірою пов'язують свої надії на одухотворення суспільства. Тож традиційним церквам України не варто скаржитися на загублену генерацію, ліпше простягнути цій генерації руку.

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.