УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 127 посетителей

Теги
вибори іконопис Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ конфлікти Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика УПЦ КП українська християнська культура УГКЦ молодь Ющенко діаспора розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика Голодомор милосердя забобони Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра автокефалія Католицька Церква церква та політика Церква і медицина комуністи та Церква шляхи єднання Археологія та реставрація Вселенський Патріархат Приїзд Патріарха Кирила в Україну Мазепа постать у Церкві секти монастирі та храми України педагогіка краєзнавство






Рейтинг@Mail.ru






«Доба» (Чернівці): Вибоїста остання путь...



«Доба» (Чернівці), Михайло Яровий, 14 лютого 2008

У КІЦМАНІ БУВАЄ СКЛАДНО ПО-ЛЮДСЬКИ ПОХОВАТИ НЕБІЖЧИКА

Рано чи пізно, але в останню дорогу вирушає кожна людина. І незалежно від того, як вона прожила свій земний термін, яку пам'ять у загалу залишить по собі, відправляючись назавжди в інший вимір, усі громадяни, вже в силу своєї приналежності до "hоmо sаріеns", мають бути поховані по-людськи, тобто отримати бодай мінімум передбаченого у таких випадках обрядового пошанування. Причому отримати своєчасно.
А з цим якраз у Кіцмані подеколи не все гаразд. Вже двічі за останні місяці сталося так, що померлу людину пора нести з церкви на цвинтар, а там щойно почали копати яму. Наприклад, недавно кіцманчани із сумом сприйняли звістку про смерть авторитетної і доброї жінки, колишньої завідуючої відділом ЗАГСу Параски Іванівни Філіпчук. Упродовж кількох десятиліть вона благословляла на щасливе і довге життя народжених малят та щойно створені молоді сім'ї. Мабуть, не одному із сьогоднішніх відповідальних працівників Кіцманщини Параска Іванівна, засвідчуючи їх громадянський стан, промовляла хороші напутні слова. Та прийшов час, і Бог забрав її до себе. Родичі жінки звернулися в комунгосп за наданням ритуальних послуг. Зокрема, заплатили за копання ями на цвинтарі, про що є відповідний касовий ордер. У ВУЖКГ їх запевнили, що все буде в порядку.
Проте коли відправа біля будинку покійниці вже закінчувалася, у натовпі, який проводив померлу в останню дорогу, тривожно зашепотіли, що могилу... досі не викопано. Люди розгубилися. Що робити? Заносити домовину назад до хати? Але це було би великим порушенням обрядових вимог. Чи доставити її до церкви і там розтягувати богослужіння, аж поки повідомлять, що яма нарешті готова?
Присутній на відправі Павло Непіт подзвонив меру міста Богдану Мельниченку. Той відповів, що вживає всі заходи для термінового виправлення становища. Аж до того, що пошле директора комунгоспу з інженерами та майстрами, аби самі копали яму, якщо не зуміли організувати справу. Після чого на цвинтарі з'явилося кілька робітників, котрі взялися за виконання завдання. Зрозуміло, що це легко говориться, а насправді робити таку річ нелегко і нешвидко. І проводжаючі досить довгий час стояли на цвинтарі біля покійної на 10-градусному морозі та кляли на всі заставки. Кого? Як майже завжди водиться у подібних випадках - владу.
Приблизно в таку ж ситуацію втрапила і кіцманчанка, інвалід другої групи Марія Роговик, котра наприкінці листопада минулого року ховала свого чоловіка, 48-річного Дмитра. Зустрівшись з журналістом, вона буквально обливалася слізьми, оповідаючи цю гірку історію. Бо ж матеріальне становище її сім'ї вкрай важке. Вона сама, її чоловік, який більше року тяжко хворів, а значить і ніде не працював, а також дорослий син, який теж має серйозну недугу, проживали на невеличку пенсію заявниці. Намучившись на білому світі, Дмитро осіннього вечора покинув його. Вранці наступного дня зять відвідувачки Петро побіг у комунгосп і оплатив надання ритуальних послуг, про що в сім'ї є відповідні документи. Підкошена горем Марія Іванівна той час провела, мов у тумані, - до неї кликали "швидку допомогу", робили ін'єкції. Проте жінка вважала, що організаційно похорон забезпечений. Не будучи місцевою уродженкою, бідолашна не знала, що в Кіцмані, як стверджує у своїй заяві Павло Непіт, а також один з авторитетних депутатів міськради (він висловив мені своє глибоке обурення з приводу подій, про які розповідається в цьому матеріалі), при похованні небіжчиків існує подвійна бухгалтерія. Попервах за надані ритуальні послуги слід заплатити певну суму в касу ВУЖКГ, а потім вручити чи грішми, чи у вигляді могорича ще майже стільки ж (так одностайно говорять знаючі люди) робітникам, які копають ями.
Коротше кажучи, близько другої години наступного дня скорботна процесія з тілом померлого приходить на цвинтар і... Працівників, які трохи згодом прямо при процесії почали орудувати лопатами, тоді там ще не було, і люди навіть не знали, в якому саме місці покійний Дмитро знайде свій останній притулок. Обуренню натовпу таким неподобством не було меж. Сусідка заявниці, працівниця прокуратури Люба Іванович негайно подзвонила по мобільному телефону секретарю міськради Валентині Павлюк. Та підняла тривогу, і невдовзі на цвинтар прибігли два копачі, на ходу виправдовуючись, що їм про підготовку ями ніхто нічого не сказав. Так воно чи ні, хай розбираються відповідні посадовці. Але ж у комунгоспі знали про похорон, бо ж прислали ритуальну машину.
Отже, тягне, як може, священик відправу, однак глибина могили збільшується надто повільно. Довелося людям іти на поминальний обід, а потім знову повертатися на кладовище, де біля домовини залишився брат покійного. І аж тоді небіжчика похоронили.
Марія Іванівна, плачучи, говорить, що, побачивши такі "порядки, а також велику зарослість і засміченість тієї частини цвинтаря, де поховали чоловіка, його родичі, які приїхали з Чернівців та Заставнівського району, в усьому звинувачують її. Мовляв, не зробила, не організувала все як належить". "В чому я винна?" - дивується вона крізь сльози. І додає, що буде чи не буде покарано дійсних винуватців - не так важливо. Головне, аби подібні прикрі історії більше не повторилися.
Ми так само стоїмо за те. Як і, певен, абсолютно всі кіцманчани. А ще останні роблять ряд суттєвих зауважень. Людей на міському цвинтарі вже ховають по старих (чи ж вийшов термін встановленої законом давності?) гробах, бо питання про відведення площі під нове кладовище чи розширення старого і досі не вирішене. А там поросло багато дерев і кущів, і при копанні ям робітники часто наштовхуються на їх потужне коріння, перерубати і видалити яке вони не мають чим. Потрібна принаймні бензопила та інший інструментарій.
I, очевидно, найсерйозніше питання, яке часто ставлять кіцманчани: чи в змозі наше ВУЖКГ зрештою налагодити як належить надання ритуальних послуг у повному обсязі, своєчасно, якісно і за помірну ціну? Поки що твердої впевненості в цьому немає. У зв'язку з чим багато хто згадує недавній велелюдний похорон шанованої всім районом жінки. Так, його проведення забезпечив приватний підприємець із Заліщик, і жодних зауважень з цього приводу, оскільки знаю, на його адресу не було. Може, і в нашому місті слід утворити щось подібне? Бо справа вже дійшла до того, що комунгосп не може чи не хоче придбати великий килим для накриття кузова ритуальної автомашини, і комусь з кіцманчан уже доводилося позичати його в... Іванківцях. Що підтверджує тамтешній сільський голова Олексій Добровольський.
Не хочеться звинувачувати у всьому керівництво ВУЖКГ та міської ради. Можливо, десь спрацювала безвідповідальність чи забудькуватість окремих посадових осіб комунгоспу. Можливо, в плині інших справ у мерії ще просто руки не дійшли до цього питання. Однак воно не тільки назріло, але вже й перезріло для обговорення на сесії міськради. І не тільки обговорення, а й негайного вжиття кардинальних заходів для виправлення становища.

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.