УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 65 посетителей

Теги
діаспора 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія Доброчинність Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква забобони Археологія та реставрація УГКЦ церква і суспільство конфлікти Ющенко Церква і політика монастирі та храми України секти Голодомор шляхи єднання Мазепа милосердя комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко УПЦ КП Церква і медицина церковна журналістика молодь церква та політика педагогіка вибори постать у Церкві Священний Синод УПЦ Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков іконопис краєзнавство Церква і влада українська християнська культура Києво-Печерська Лавра розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«День» (Україна): Для чого? Суспільство не подолає гуманітарну кризу, доки не дасть собі відповіді, яка мета його існування (Євстратій Зоря)



«День», №56, 27 березня 2008

 

«Довготривала гуманітарна криза» - таке визначення стану українського суспільства, в якому воно перебуває з часів розпаду СРСР, з одного боку, буде правильним, з іншого - лише набридлою констатацією факту. Протягом півтора десятка років державні діячі, науковці та інтелігенція з різних трибун і під різним кутом зору озвучують цю тезу - але криза й далі триває.

Вона набуває різних форм, сплетених у своєрідний гордіїв вузол. Це і криза виховного й освітнього процесу, і принизливий стан закладів культури, і занепад суспільної моралі та руйнування інституту сім'ї, і неадекватна сучасним потребам система охорони здоров'я. Перелік можна продовжувати, але він буде констатацією наслідків, а не поясненням першопричини гуманітарної кризи. Джерело ж кризи, на моє переконання, - в іншому.

Це джерело - у кризі світогляду. Ані суспільство загалом, ані політики чи ті, кого прийнято називати елітою, ані переважна більшість наших співгромадян не в змозі повноцінно відповісти на, здавалося б, просте питання: «Для чого?» Для чого існує суспільство, для чого існує держава, для чого ми живемо в цьому світі?

Поглянемо у недалеку історію. Переконаний, що не зовнішні фактори, а саме внутрішня деградація світогляду прирекла на знищення радянську модель суспільства. У 20-30-ті роки батогом і пряником людей спрямовували до «світлого майбутнього». І, зрештою, багато хто вірив у це майбутнє. Ця віра надихала на будівництво майже голими руками потужних індустріальних об'єктів, ця віра переконувала кремлівських вождів у необхідності винищення цілих класів, народів, суспільних груп. Навіть перед дулом пістолета старі більшовики продовжували вірити у правоту своїх ідей.

Комуністичні ідеали виявилися недосяжними, віра в них - хибною, але доки вона існувала - радянське суспільство жило. Його деградація і смерть почалися в той момент, коли спочатку владна верхівка, а потім і пересічні громадяни перестали вірити у «світле майбутнє» для всіх і вирішили якнайкраще облаштувати власне сьогодення. Радянські люди зневірилися у комуністичному світогляді та його ідеалах - і Союз помер.

Серед його уламків, раптово і неочікувано для багатьох, постала незалежна Україна. І саме її постання стало першим серйозним випробуванням суспільства.

Від часів монгольського нашестя Україна не мала повноцінної власної держави. Століттями вона орієнтувалася на могутніх сусідів, лише змінюючи своїх зверхників. Тому ідея власної держави, власного правління і законодавства стала фактично національною українською ідеєю. Покоління наших предків жили й помирали заради незалежності України, заради її соборності та державності. Боротьба за них виявилася настільки важкою, а мета здавалася настільки недосяжною, що запитання «Для чого нам потрібна незалежна держава?» навіть не виникало.

І ось раптом Україна стала незалежною. Мету нібито було досягнуто, історичне завдання здійснилося. І саме з цього часу почалися, мабуть, наші нинішні проблеми.

З одного боку, ми усвідомлюємо, що незалежність - це добре, але для чого вона нам? Що ми з нею маємо робити? Суспільство шукає відповіді на це питання, але досі її не знайшло. А саме ця відповідь і має стати українською національною ідеєю.

Нам вкрай необхідна ця ідея. Нам потрібний власний, унікальний ідеал, до якого прагнуло б суспільство. І цей ідеал має бути настільки вартісним, що заради нього ми будемо готові жертвувати своїм комфортом, своїми статками, навіть своєю свободою й життям. І не важливо, чи хтось забиратиме це у нас. Важливо, що ми будемо готові віддати, пожертвувати особистим заради блага України.

Свого часу наше суспільство спробувало дати відповідь на запит національного ідеалу. Цією відповіддю стало поняття «правда». Правда - як синтез істини та справедливості. Бо саме за правду, а не за конкретних політиків або гасла, люди повстали у 2004 році.

З відстані понад трьох років багато подій, які прийнято називати помаранчевою революцією, зараз бачаться по-різному. По-різному оцінюють їх ті, хто тоді отримав владу і хто її упустив. Можна давати різні пояснення тому, що тоді сталося. Але для мене беззаперечним залишиться одне - помаранчева революція перемогла тому, що слова національного гімну про душу й тіло, які ми положим за нашу свободу, стали реальністю. Люди дійсно були готові віддати все, включно із життям, заради ідеалів правди, свободи та любові до своєї землі та свого народу. На жаль, виявилося, що не всі усвідомили те, що любов має бути взаємною і найголовніше - жертовною. Причому жертвувати мусиш саме ти, а не народ, який ти любиш.

Зараз багато говориться про «європейське майбутнє України». Але насправді воно - лише ідеологічний штамп, який можна наповнювати різним змістом. Так само, як «права людини», «демократію» або «соціальну справедливість». А для того, щоб перевірити, чи дійсно ці цінності є вартісними для нас, просто поставимо собі запитання - чи готові ми віддати своє життя за них? Навряд чи.

І невже в Європі немає проблем? Чому тоді багаті європейці не знають, для чого жити, не хочуть створювати сім'ю і народжувати дітей, тим самим прирікаючи свою націю на повільне вимирання? Ми дивимося на Європу, як на своєрідний цивілізаційний ідеал, але насправді вона глибоко хвора і переживає гуманітарну кризу, мабуть гіршу, ніж наша. Бо для нас Європа є своєрідним орієнтиром у дорозі до майбутнього. А який орієнтир у Європи, орієнтир не кількісний, а якісний? Такого орієнтиру, на жаль, не видно. І ним не може бути прагнення більшої демократії чи більшого зростання економіки. Все це - кількість, яка не дає відповіді на запитання: «Для чого?»

Світ глобалізується, і не розчинитися в ньому має шанс тільки та політична нація, той народ, який усвідомить свою особливу місію, який матиме національний ідеал і унікальне бачення свого майбутнього. Знайти їх - важке завдання, але воно нам під силу. Ми маємо багатовікову історію, культуру, духовні традиції і суспільні моральні цінності. Зрештою, на відміну від «цивілізованих європейців», наші політичні протистояння ще жодного разу не завершилися кровопролиттям, підпаленими автомобілями, побитими вітринами та розграбованими магазинами. Тому нам потрібно шукати і знайти свою особливу відповідь на запитання «Для чого?»: для чого ми живемо, для чого ми утворили суспільство та державу?

Відповідь лежатиме у світоглядній площині. Бо першоджерелом буття є духовне, а не матеріальне начало. Не може і не повинно бути ідеалом суспільного розвитку зростання ВВП або середньої зарплати, так само, як щастя однієї конкретної людини не вимірюється у кількості грошей, які вона має. Свобода особистості не повинна існувати без відповідальності, благо одного має бути збалансоване з благом усіх, а права людини не відокремлюються від її обов'язків.

Через гріховну недосконалість кожної окремої людини на Землі не може бути збудоване абсолютно досконале суспільство. Але саме прагнення досягти ідеалу допомагатиме нам у тому, щоб хоча би частково реалізувати його.

Багаті не допоможуть бідним, а сильні не захистять слабких, судді не судитимуть за справедливістю, а держава потерпатиме від корупції доти, доки внутрішній моральний кодекс дозволятиме людині творити беззаконня. Доки в основу всього суспільство та кожен громадянин не покладуть ідеали правди та жертовної любові до ближніх і Батьківщини.

Суспільство не буде успішним, якщо його ідеалами є тільки багатство та задоволення. А ми потерпатимемо від гуманітарної кризи доти, доки відповідь на запитання «Для чого?» шукатимемо в матеріальній, а не в духовній площині. 

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.