УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 274 посетителей

Теги
1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко Вселенський Патріархат церква та політика УПЦ КП іконопис Священний Синод УПЦ вибори забобони Церква і медицина церква і суспільство молодь Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація Католицька Церква конфлікти Патріарх Алексій II українська християнська культура Мазепа діаспора Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква Доброчинність Голодомор секти монастирі та храми України розкол в Україні Церква і політика краєзнавство Церква і влада автокефалія милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання постать у Церкві УГКЦ Києво-Печерська Лавра педагогіка церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«Новий день» (Херсон): Село з видом на море



«Новий день» (Херсон), Олег Батурін, 02.10.08

У бериславську глибинку почали потроху повертатися люди

«Якщо приїдете, привезіть з собою води. У нас із нею великі проблеми. Навіть у День незалежності просиділи без води», - попросила нас Віра Угланова, яка вже майже три роки разом із чоловіком живе у Качкарівці.

У село - за свободою!

Багато років подружжя Угланових проживало у Новій Каховці. А три роки тому за 500 доларів купили хатинку на найнижчій вулиці села, на скелі над Каховським водосховищем. «Відтоді я всім кажу, що мої батьки живуть на березі моря, - говорить донька, Тетяна Угланова, яка з маленьким сином часто приїжджає у Качкарівку. - Тут дійсно дуже красиво. В червні біля будинку було велике ромашкове поле. У мене навіть з'явилася мрія - приватизувати або взяти у довгострокову оренду прибережну ділянку біля сусіднього приярка, замовити проект і розбити там невеличкий парк». Чисте повітря, овочі та фрукти з власного городу, тиша і спокій - що ще потрібно людині, яка втомилася від міського шуму й метушні? Але кількість жителів на селі, на жаль, поки не збільшується: чимало людей помирає, молодь виїжджає на заро¬бітки, а в село повертаються одиниці. - Чому ми переїхали сюди? Тому що хотіли свободи! Ми втомилися від життя у місті і давно мріяли про село. А мій чоловік Микола сам родом із Качкарівки - тут народився і виріс. Тут жив і його дід Микола Гаврилович Худина. Тож тепер ми звідси нікуди не поїдемо! Хоча з Нової Каховки ми тут одні. Найбільше приїжджають з Кривого Рога, у кого тут лишилися дачі ще з радянських часів, - розповідає Віра Володимирівна. Єдина проблема в селі - вода. На вулицю Ворошилова, де мешкають Угланови, вона подається прямо з Дніпра, і все одно - з перебоями. Щоправда, на деяких верхніх вулицях води практично взагалі не буває. «Поряд із нами чимало покинутих будинків. Одну хату купили люди з іншої вулиці - тільки для того, щоб набирати тут воду. Чоловік приїжджав сюди трактором і заливав її у баки, - продовжує Віра Угланова.

 - Хоча вода, яка нам подається, - не питна. Ми її фільтруємо, кип'ятимо і тільки потім п'ємо. Але часто доводиться купувати воду в магазині». Церква над Дніпром Качкарівка - надзвичайно цікаве і красиве село. Засноване у XVIII столітті, воно в різні часи було центром однойменного району і одним із головних торговельних пунктів області. Вулиця, яка веде униз до Дніпра, вимощена старовинною бруківкою - в якому селі ще можна зустріти таке диво? А місцева Свято-Покровська церква, якій майже сто років, і досі вражає величною красою. Збудована вона була у псевдовізантійському стилі за проектом відомого архі¬тектора Алєксандра Бєрнардацці, але, на жаль, її внутрішнє оздоблення не дійшло до наших днів. У селі розповідають, що церква була єдина на весь район, де в радянські часи здійснювали хрещення. Зруйнувати її не наважилися навіть у роки Великої Вітчизняної, хоча у дзвіниці під час боїв засів фашистський кулеметник. Аби знищити його, наші війська акуратно збили снарядом маківку храму, не зачепивши нічого іншого, а після війни все відновили. ...Коли ми зайшли на подвір'я церкви, тут було незвично тихо. Лише загавкав сторожовий пес - і до нас вийшла прислужниця Надія. Вона розповіла, що батюшка у від'їзді, а почувши, звідки ми приїхали, погодилася впустити до храму.

 - Церква наша велика, а ходити до неї майже нікому. Постійно приходить чоловік 30, в основному, бабусі. Молодь вся поїхала, - з болем у голосі говорить жінка, відкриваючи двері храму. - Якось до нас приїхав благочинний отець Анатолій з Нікополя, кроками виміряв церкву, і сказав, що тут водночас може стояти тисяча чоловік! І відтоді я чекаю, молю Бога: «Пошли нам навіть не тисячу, а хоча б п'ятсот чоловік, щоб усі разом зібралися в храмі». Але стільки людей я тут ще ніколи не бачила. За словами Надії, її душа радіє, коли хтось приходить до храму. На жаль, вінчаються тут дуже мало подружніх пар: з початку року таких було лише три. А невдовзі одночасно стануть під вінець ще два подружжя - місцеві, качкарівські та з Козацького.

 - Ви знаєте, всі батюшки хороші, але наш - найкращий! - з гордістю додала Надія. - Минулого року він поставив пам'ятник засновнику церкви, священику Ілії. У нашого священика двоє дорослих діточок, сам родом із Почаєва. Але, бачите, церква потребує ремонту. Ми потроху щось робимо своїми силами, але нам мало хто допомагає...

Між минулим і майбутнім Після церкви разом із Тетяною Углановою ми йдемо до сільради, а звідти - до дитсадка. Назустріч на скутері їде літня жінка: все ж таки пересуватися у селі зручніше на залізному коні, аніж на своїх двох. Після переїзду батьків тепер і Тетяна мріє про те, щоб пов'язати життя з селом. Навіть свого маленького Віталика хоче влаштувати в качка¬рівський дитсадок. «У Новій Каховці в ясла велика черга, а так і я буду більше часу проводити з батьками», - говорить вона.

 - Хочете пристроїти малого до нас? Хоч зараз! Вільних місць достатньо! - гостинно зустрічає нас виконуюча обов'язки завідуючої дитсадка Тетяна Бутівчак. Поки діти граються у дворі, нам влаштовують екскурсію закладом. Вже на першому поверсі відчуваємо смачні аромати з кухні: у дитсадку скоро обід. Затишні кімнати, зроблений своїми руками чудовий куточок народознавства залишають приємні враження. «У місті таке побачиш не в кожному дитсадку!» - переконана Тетяна Угланова.

 - Дітей у нас поменшало, - говорить секретар сільської ради Ірина Коваленко. - Якщо в Качкарівській школі навчаються 234 школярі, то у Саблуківці - 11, і ще 20 дітей підвозимо. Але раніше їх було значно більше, адже чимало людей до нас їхали з міста! А тепер молоді їдуть у Київ, Москву, Чехію - всюди, де можна заробити копійчину, а дітей лишають на старих. У селі роботи на всіх немає: з 1292 жителів працездатного віку працюють лише 286. Проблеми з водою і відсутність природного газу, за словами Ірини Григорівни, теж гальмують розвиток села. Як розповів сільський голова Юрій Бутівчак, перебої з водопостачанням пов'язані зі старою системою. А в сусідній Саблуківці люди взагалі п'ють технічну воду. Вирішити питання може тільки фінансування з держ¬бюджету, але народним депутатам поки немає ніякого діла до життя села. Минулого року в Качкарівці відновили будівництво лікарні, яку планується зробити міжрайонною (між Бериславом і Нововоронцовкою немає навіть жодної станції швидкої допомоги). Було освоєно 2 млн. грн., встановлені покрівля, перестінки, вікна, двері, поштукатурені стіни, але роботи попереду чимало. Та знову - немає коштів. «У нас раніше і родильна зала була, і операційна. А тепер жінки їдуть народжувати у Херсон чи Каховку, хто де домовиться. Тільки в Берислав їхати не хочуть - бояться», - зізналися працівниці дільничної лікарні. Коли ж я їм представив правнучку Миколи Худини, чиє ім'я заклад носить і досі, тільки й розмов було як про цю легендарну людину. Адже саме Микола Гаврилович заснував сільську лікарню, був відомим лікарем-цілителем, врятував життя багатьох людей. При ньому тут завжди росли квіти, все потопало у розах. Пам'ятають про Худину і нинішні працівники лікарні, між ними навіть є черга, хто наступний доглядатиме його могилку. Ще один великий біль села - будинок культури. Кілька років тому від блискавки вигоріла велика зала. Сільрадою одразу був підготовлений проект реконструкції, але коштів для початку робіт немає досі. Між тим, будівля БК почала потроху розвалюватися: просідає покрівля, взимку в холодних приміщеннях гуляє вітер. У культурному центрі села відсутня навіть апаратура. «Що є, приносимо з дому, зі школи - вона у нас і головний учасник усіх заходів», - говорить директор БК Юрій Демченко. Але й інші селяни не забувають сюди дороги. Тут працюють різноманітні гуртки, проходять вечори і концерти. А як розповіла активіст Качкарівки Тамара Мельник, є плани створити музей історії села, вже навіть готові експозиції, присвячені рокам Великої Вітчизняної.

...На площі біля будинку культури бачимо напис кольоровою крейдою, зроблений дитячою рукою: «Ваня, я тебе люблю!». «Значить, село-таки живе», - прокоментувала побачене Тетяна Угланова після всіх наших невеселих розмов. - Нам би хоч будинок культури відновити! Адже люди, хоч потроху, але повертаються у село, - відповіла секретар сільради Ірина Коваленко.

- Приходять до нас і інвестори, обіцяють створити робочі місця. Життя є. І село наше не повинно зникнути. Я вірю в це.

   












ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.