УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 47 посетителей

Теги
Церква і політика краєзнавство секти іконопис Києво-Печерська Лавра Голодомор комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат церква та політика вибори конфлікти Президент Віктор Ющенко педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура Католицька Церква монастирі та храми України Священний Синод УПЦ Ющенко церковна журналістика Археологія та реставрація автокефалія Предстоятелі Помісних Церков молодь УПЦ КП церква і суспільство Мазепа милосердя шляхи єднання Церква і влада 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II діаспора забобони Церква і медицина постать у Церкві розкол в Україні УГКЦ Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Коли червоноармієць вистрілив у хрест, з нього пішла... кров



«Вісник & Ко» (Луцьк), Наталія Кравчук, 2009

 

Тепер на Вінниччині кожні п’ять літ відбувається велике паломництво

В Україні є немало місць, де ставалися дива Господні. Ми розповідаємо і про Богоявлення, і про оновлення образів, і про мироточиві та кровоточиві ікони, біля яких зцілюються люди. Сьогодні ж хочемо розказати історію, яка трапилася понад 80 років тому на Вінниччині і яка дала початок великому паломництву. Тут було розстріляно придорожній хрест. Після наруги з нього пішла... кров.

Солдатові, який вчинив святотатство, відняло руку
В Україні здавна, себто ще в Київській Русі, існував звичай ставити при дорозі – на перехресті чи при в’їзді у населений пункт – великі хрести. Вважалося, що з освяченням розп’яття місцевість очищувалася від усього лихого. Хтось вирушав у далеку путь, хтось навпаки повертався у село після тривалої подорожі, а хтось просто давав собі і Богу якусь обітницю – і обов’язково тут молився.
У містечку Калинівка, що на Вінниччині, теж були такі поклонні придорожні хрести. Один з них з’явився у 1918 році. Його поставив чоловік, який втратив дітей.
– Один житель сусіднього села Сальник не мав дітей – чи їх убили, чи й зовсім не було, точно не відомо. Він жив побожно і тому журився, що не буде кому за нього помолитися після його смерті. Тож вирішив поставити на роздоріжжі хреста. Ще й криничку викопав, аби перехожі могли спрагу втамувати, помолитися і його добрим словом пом’янути, – розповідає отець Василь Розман, кандидат богословських наук.
Той хрест мав шість метрів висоти, був повернутий на схід. З обох боків прикріпили ікони – „Розп’яття з предстоящими” та „Пресвятої Трійці”.
– За свідченнями очевидців та згідно з архівними матеріалами органів безпеки тодішньої влади, 7 липня 1923 року тут сталося диво, – продовжує отець Василь. – Того дня, а була субота, дорогою їхали кілька червоноармійців. Зупинилися біля хреста, напилися водиці, а тоді один солдат відкрив по святині вогонь. У документах залишилися свідчення, що вистрілив він 24 рази, і жодна куля не поцілила у розп’яття, бо відбивалася і падала біля нього на землю. А двадцять п’ята влучила в ікону, і з хреста потекла кров.
Новина про диво одразу облетіла усю околицю. А в пресі з’явилися повідомлення про незвичайний випадок. Декотрі видання помістили карикатури – як насмішку над віруючими. Також стало відомо, що солдатові, який вчинив святотатство, зразу ж руку відняло. Вже наступного ранку місцевий священик прийшов сюди з людьми, аби помолитися. Кажуть, під час тієї служби у небі з’явилася Матір Божа і „стояла” три дні.
Невдовзі тут почали збиратися віруючі з цілої України – їхали здалеку не просто сім’ями, а цілими селами, вагонами! Боячись великого релігійного руху, влада виставила біля хреста охорону з дванадцяти солдатів.

Святиню кинули  у криницю й закатали    під асфальт?
Тим часом взялися досліджувати речовину, що проступила на хресті. Фельдшер Мурований, який повинен був перед багатотисячним натовпом розвіяти “релігійний міф”, не зміг сказати неправду. Він оголосив, що дійсно речовина, яку він досліджував, то є кров людська. А от чи вона справді потекла з пробоїни в іконі чи її просто мазнули – не знає. Очевидно, медик, висловивши таке припущення, хотів себе врятувати від розправи. Однак, схоже, йому це не вдалося. Адже наступного дня він просто зник...
Невдовзі скликали спеціальну експертну комісію, аби “усунути чутки про диво”. Було проведено нову експертизу, яка, зрозуміло, не виявила крові, а лише сліди заліза. Та й це у боротьбі з віруючими не допомогло. Люди йшли і йшли до святого місця. Місцеві мешканці кількох сусідніх сіл приймали паломників на ніч, годували. Біля хреста служби Божі відправлялися цілодобово. Тоді влада вдалася до іншого кроку. На окраїнах Калинівки поставили пости комсомольців. Ті розпитували паломників, чи бачили вони кров на хресті. Того, хто “не бачив”, відпускали, а хто зізнавався, забирали із собою. Арештували кілька десятків осіб, та людей це не спиняло.
Невдовзі з розп’яття зникла прострелена ікона. А тоді щез і сам хрест. Кажуть, святиню зрізали й кинули у криницю, яку одразу засипали (нині те місце заасфальтоване – там пролягає дорога), а територію приєднали до поля й зорали. Та весною пшениця зійшла там не так, як всюди – зазеленіла у вигляді хреста. За іншою версією, дерев’яний хрест вивезли за кордон.
За вісімдесят літ паломники неодноразово намагалися відновити розп’яття на місці дива. Та хрести стояли недовго й зникали (їх нищили). Тільки у 1993-му тут для мирян запанував спокій. Стараннями очевидця дива жителя села Сальник Івана Касинюка та священика протоієрея Володимира Розмана відновили хрест із розп’яттям. Невдовзі тут викопали і криницю, а пізніше поставили каплицю. Відродили і паломництво – кожні п’ять літ до калинівського дива збираються тисячі прихожан різних церков з України і з-за кордону. І багато хто саме тут знаходить не лише духовне зцілення, а й тілесне.

 

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.