Жодних мобільних телефонів, Інтернету, телевізорів. Ніякого вільного часу, навіть уночі. Серйозні фізичні та психологічні вправи... Ідеться не про життя воєнізованого загону спеціального призначення, а про перший православний скаутський табір для дітей, який днями закінчив свою роботу.
Усі складні випробування, що їх пройшли тут юні скаути, неодмінно підуть на користь їхньому особистісному росту, впевнені організатори - Благодійний фонд «Рідний дім», управління Чернігівської єпархії УПЦ, Всеукраїнський благодійний фонд «Віра. Надія. Любов» та ВАТ «Чернігівське Хімволокно».
- Сьогодні діти ростуть у тепличних умовах і мало що знають про життєві труднощі. Нашим завданням тут було не просто відпочити, а пізнати себе, адаптуватися до реального життя, - пояснює протодиякон Іоан Діденко. - У дітей взагалі не було вільного часу, день був розписаний похвилинно, ми намагалися прищепити відповідальність і потребу до молитви. До того ж тут жорстка дисципліна. За всі провинності покарання - фізичні вправи. Рекорд у нас поставив 10-річний хлопчик. Він сам попросився віджатися 500 разів, щоб потім зробити свою «чорну» справу. Чом би й ні, якщо це навчить його відповідальності за власні вчинки?
Живучи в таборі, діти з усієї України і навіть Санкт-Петербурга вивчали історію Чернігівського краю. Кожен день вони жили в новій епосі - від Київської Русі й до сьогодення. До того ж їм викладали 15 предметів, серед яких - танці, техніка пішохідного туризму, медицина, боротьба, флористика, шахи, театр. І звичайно ж, виживання.
Випробування на витривалість, сміливість, терпіння і справді були не дитячі. Наприклад, в одному з них треба було від 12-ї ночі до 3-ї ранку простояти на пеньку. Так перевіряли витримку.
Та організатори запевняють: у наших скаутів умови спрощені, за кордоном все набагато серйозніше.
- Я в скаутингу вже три роки. Мені дуже подобається похідне життя. Тепер чи в горах, чи в лісі я зможу вижити за будь-яких умов, навіть якщо буде злива чи мороз, - із захватом розповідає 9-річна киянка Наталка. Вона в загоні «Чижиків», тобто найменших скаутів, від 7 до 10 років. - У цьому таборі я отримала нашивку «Попелюшка». За неї треба протягом 2-х годин перебрати 1 кг змішаних круп, а потім виконати все те, що тобі скажуть п'ять лідерів.
- А в мене нашивка «Робінзони». Щоб її отримати, наш патруль (8 осіб) тиждень прожив у похідних умовах. На всіх ми отримували тільки 2 кг крупи на день. Це було весело! - ділиться враженнями 14-річна Поліна з Чернігова. Вона вже достатньо доросла, щоб бути в загоні «Орлів», сильних і мужніх.
- Я маю нашивку «З пера». За неї треба день мовчати, день нічого не їсти, а третю ніч провести в лісі, заховавшись так, щоб тебе не знайшли інші скаути. Взагалі, скаутинг - це цікаво. Нас навчили, що таке підніжний корм і як його їсти. Їли мідій, хробачків, жаб. Жаби на смак, як курочка, - хвалиться 12-річна Ксенія.
Очевидно, всі ці «знущання» не минулися дарма, адже, незважаючи ні на що, діти веселі й задоволені, принаймні ті, хто витримав. Адже «випадкові» люди відсіялися з табору відразу ж. Зате зі звичайнісінького світського табору, зміна якого жила пліч-о-пліч із православними скаутами, були перебіжчики. 15-річна Олена з Чернігова не втрималася й вирішила випробувати свої сили разом зі скаутами.
Батьки про всі складнощі скаутського життя знали, але випробувати свою малечу були не проти. Більшість дітей у таборі - учні недільних шкіл.
- Нас попередили, що буде важко, але наскільки, мабуть, ніхто до кінця не розумів, - каже мама кількох юних скаутів. - Випробування дійсно виявилися зовсім непростими, але і в житті не завжди просто. Я не переживала за складність, більше всього боялася, що син здасться.
Результатом непростого випробування стало посвячення у скаути шістьох новачків. Деталі фінальних вправ не розголошують, кажуть тільки, що одним із завдань була переправа через річку із зануренням, вночі.
Серед новоспечених скаутів - не тільки дітлахи, є й дорослі. Навіть священики. І всі вони щиро дякують організаторам табору за неоціненний життєвий досвід.
версия для печати