УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 183 посетителей

Теги
Києво-Печерська Лавра Церква і політика розкол в Україні Ющенко комуністи та Церква діаспора Голодомор церква та політика українська християнська культура церква і суспільство секти постать у Церкві молодь милосердя УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство забобони Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II автокефалія вибори Вселенський Патріархат Доброчинність Мазепа Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація педагогіка конфлікти шляхи єднання Церква і влада монастирі та храми України Церква і медицина Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика УГКЦ Католицька Церква іконопис






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Церква, у якій "живе привид"



«Прес-центр» (Черкаси), Сергій Криниця, 09.11.2009

Дерев’яна церква Різдва Богородиці, збудована у XVIII ст., має загадкову історію. Подейкують навіть, що у церкві гуляє привид…

Чим знамените містечко Кам’янка? Декабристи, Пушкін, Чайковський… Всі збиралися в маєтку Давидова. Тут Чайковський прожив близько 13 років, тут написав свої знамениті твори.

Не применшуючи слави Кам’янки (в якій у радянські роки вирішено було акумулювати всю славу від декабристів до Чайковського), все ж згадаємо головний маєток Давидових, який містився за 10 км на захід – у селі Вербівка. Деякі історики стверджують, що оперу "Євгеній Онєгін" та балет "Лебедине озеро" знаменитий композитор створив саме тут.

Від розкішного палацу не лишилося і сліду. Буремні післяреволюційні роки забрали і згадку про нього. Лишилася лише одна церква – скалічена і напівмертва, непрезентабельна на вигляд, але разом з тим по-своєму прекрасна…

Дерев’яна церква Різдва Богородиці в першу чергу знаменита тим, що тут вінчалися син декабриста Василя Давидова Лев із сестрою Петра Чайковського Олександрою.

Перша згадка про церкву датована 1768 роком – тоді гайдамаки їй пожертвували ризи. У 1794 та 1857 роках церкву перебудовували.

На той час Вербівка належала полковниці Олені Стааль, котра купила маєток у Бороздіних, які в свою чергу раніше викупили його у Давидових (Лев Давидов згодом відкупив його у Стааль). Саме вона пожертвувала кошти на перебудову храму. Храм було перебудовано з однією особливістю – тепер він має два вівтарі – основний та бічний. Необхідність такого планування була викликана особистою трагедією Стааль. У 17-річному віці померла її дочка. Вона похована тут – саме під бічним вівтарем.

Місцеві оповідають, що її привид досі гуляє церквою, божилися, що неодноразово його бачили. Все ж таки віднесемо це до розряду байок, адже церква – не похмурий середньовічний замок, і привидів тут не може бути навіть теоретично.

Історія згадує ще одну перебудову храму, 1911 року, але що саме було перебудовано – невідомо.

Важкі часи для пам’ятки почалися з 1935 року. Тоді церкву закрили, вона стояла пусткою. Як і в багатьох інших церквах України служба тут поновилася у 1941-му, з приходом німців.

У 1944 році з наступом радянських військ церкву було пошкоджено – на дзвіниці розміщувалася вогнева точка німців. Добре, що радянські солдати впоралися зі снайперами без підтримки артилерії (так як це сталося, наприклад, з Домініканським костелом у Белзі).

Так чи інакше, відтоді для церкви почалися гірші часи. У 1946 її повторно закрили і збиралися було зруйнувати геть. Селяни кажуть, що врятував її тодішній голова колгоспу, запропонувавши пристосувати приміщення під зернову комору. Але вирішили все ж таки зняти баню та дзвіницю, перетворивши церкву таким чином на велику хату, чи то пак сарай…

Лише у 1973 році рішенням Черкаського облвиконкому церкву було взято на облік як пам’ятку архітектури місцевого значення.

Службу Божу тут було відновлено з Незалежністю. Однак у часи суцільної меркантилізації церкві не особливо щастить. Тут змінилося з півдесятка священиків, але жоден не лишався надовго.

Староста церкви – Ольга Руденко – добрим словом згадує лише одного священика – Володимира, та й того дуже скоро забрали в Суботів, у знамениту "п’ятигривневу" Богданову Іллінську церкву. Інші були просто п’яницями. А передостанній ще й надумав перейти в лоно Московського патріархату, чого Ольга Руденко вибачити йому не змогла, та власне і не дала здійснити цього, піднявши на ноги все вище духовенство.

Так чи інакше, але церква лишилася без священика, служба тут правиться лише по великих святах.

Ольга Руденко показує листи в різні інстанції з проханням допомогти з ремонтом церкви. Особливий в її колекції лист-відповідь від Президента (тоді він власне ще тільки кандидатом у президенти був, але тим не менше). Староста тим листом дуже пишається. Але жодної допомоги так і не надійшло…

А церква досі руйнується на очах. Коштів нечисленної сільської громади вистачило лише на перекриття даху руберойдом, що не врятувало пам’ятку від його протікання. Через діри в стінах в церкві селяться птахи, гуляє вітер…

 

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.