УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 119 посетителей

Теги
Президент Віктор Ющенко церква і суспільство молодь Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія діаспора шляхи єднання Голодомор Вселенський Патріархат краєзнавство УГКЦ церква та політика Доброчинність Предстоятелі Помісних Церков іконопис монастирі та храми України вибори конфлікти Священний Синод УПЦ педагогіка Археологія та реставрація Ющенко Церква і політика Церква і влада Католицька Церква постать у Церкві Мазепа секти церковна журналістика забобони Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква УПЦ КП милосердя розкол в Україні Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Щоб стріляти по дзвіниці, дозвіл брали у столиці



«Вісник & Ко» (Луцьк), Кость Гарбарчук, 17.12.09

У листопаді минув 91 рік після закінчення Першої світової війни. Вже немає в живих її учасників. Для наступних поколінь залишилася тільки пам’ять та занедбані солдатські могили. У селі Іванівка (колишня назва Янівка) Рожищенського району планують зробити музей Першої світової війни під відкритим небом: з окопами та бліндажем. Під час Брусиловського прориву у 1916 році чимало крові пролилося за це маленьке село. Два місяці йшли бої на річці Стохід. Загиблих солдатів хоронили у Янівці, а тіла офіцерів відправляли на батьківщину. В царській армії навіть була запроваджена спеціальна нагорода – медаль “За бої на річках Стир і Стохід”.

Сільський краєзнавець Петро Аврук розповідає:

– У нашому селі три святих місця: церква Петра і Павла, збудована у 1629 році, кладовище і давньоруське городище, яке в Іванівці називають Замок. Там також проходила лінія оборони, збереглися залишки землянок та окопів. Ми хочемо зробити невеликий музей. Потрібно відновити окопи та бліндаж. Наступні покоління повинні знати, що таке війна.

Дзвіниця Петропавлівського храму була пошкоджена під час Брусиловського прориву. За спогадами старожилів, які зібрав Петро Давидович, на ній сидів австрійський кулеметник:

– Кажуть, щоб стріляти по храму, то запитували дозволу у найвищого командування аж у столиці. Тільки коли дозволили, то того кулеметника знешкодили артилерійським вогнем. Лише тоді російські війська змогли взяти Янівку. Старші люди розповідали, що річка Стохід була червоною від крові. Війну розпочали імператори, а гинули прості люди.

Російських і німецьких солдатів хоронили разом на сільському цвинтарі у волинській землі, а у 1929 році польська влада встановила надгробки. Це місце в Іванівці називають солдатськими могилками. На бетонних надгробних плитах – написи польською мовою: “Невідомий жовнір. Армія російська. Армія німецька.” У всіх однакова дата загибелі – 1916 рік. І лежать поряд солдати ворогуючих армій, смерть їх помирила.

За словами сільського голови Петра Радчука, вони власними силами уже впорядкували 33 могили, а всього їх близько сотні.

В Іванівці біля церкви ще збереглися рештки старовинної двоповерхової будівлі, які в селі називають мурами. Колись тут був жіночий монастир на 36 келій, збудований у 1362 році. Під час визвольної війни Богдана Хмельницького Янівку спалили, з православного храму зробили костел, а у монастирі поселили монахів-бернардинців.

Православним церкву повернули аж у 1833 році, після польського повстання.

– Ці мури довго стояли, і ніхто їх не зачіпав, – розповідає Петро Аврук. – А їх почали розбирати вже у післявоєнний період, коли у 1948 році організували колгосп. Брали монастирську цеглу на господарські будівлі. Священик поскаржився в обласне управління охорони пам’яток, проте було вже пізно – залишилося тільки п’ять келій.

 

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.