УКР РУС  


 Главная > Публикации > Литературная страничка  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 67 посетителей

Теги
секти Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство забобони іконопис церковна журналістика Католицька Церква Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ Ющенко Археологія та реставрація педагогіка діаспора Церква і медицина молодь Доброчинність автокефалія Церква і політика милосердя вибори конфлікти церква та політика краєзнавство Церква і влада комуністи та Церква розкол в Україні УГКЦ монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор постать у Церкві Патріарх Алексій II Мазепа УПЦ КП шляхи єднання Києво-Печерська Лавра українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






Олександр Довженко: поезія життя

  16 September 2009


Катерина Усачова

Олександр Довженко народився 11 вересня 1894 року. 115 років тому. Прожив 62 роки - не багато, але й не мало. Однак цілком справедливо звучать слова Євгена Маланюка: «Довженко - це той, хто замовкнув на півслові».

 

Якщо можна охарактеризувати одним словом усе життя людини, всі вчинки та думки, то для Олександра Довженка таким словом було б «поет». Воно було настільки очевидним, що ним окреслювали творчість митця ще за його життя: «першим поетом кіно» назвав його у своїй «Історії американського фільму» Левіс Джекоб, Чарлі Чаплін характеризував Довженка як єдиного зі слов'ян митця - «мислителя й поета» - у світовому кінематографі, Айвор Монтегю створив есе під заголовком «Довженко - поет життя вічного».

Кажуть, що в молоді роки Довженко писав вірші, з яких, проте, не збереглося жодного рядка. Збереглися твори справжньої мистецької вартості - кінострічки, сценарії, проза... Проте поезія, поетичне світобачення настільки пронизує все, ним створене, що творчий шлях Олександра Довженка хотілося б уявити поемою на чотири розділи або поезією на чотири строфи, або просто чотиривіршем...

 

Перший рядок був би веселим

 

Саме гумор Олександр Довженко визначав як основ­ну рису характеру своєї родини - всі «мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого». А ще в родині дуже любили співати пісні. А ще - навколо була велична, не знівечена ще цивілізацією природа. Та попри всю важливість, весь безсумнівний вплив цих чинників на формування майбутнього митця, малого Сашка занадто захоплював сам світ та все у ньому, щоб він одразу відчув свій потяг до творення чогось нового, прекрасного. Лише працюючи вчителем, у школі він починає брати уроки живопису. Але, приїхавши до Києва продовжити навчання, вибирає... комерційний вищий навчальний заклад, паралельно слухаючи лекції в університеті та в Академії мистецтв.

Варто зауважити, що це Київ 1917-1918 років, тож не тільки вир зацікавлень, але й вир подій захоплює Олександра. Він щиро вітає українську революцію, потім так само щиро пристає до української комуністичної партії. Робить дипломатичну кар'єру, працює у Варшаві та Німеччині. Потім кидає нецікаву роботу і починає навчатися у приватній мистецькій школі експресіоніста Геккеля. 1923 року приїжджає до Харкова, знов потрапляючи у вир тепер уже мистецького життя. Перш, ніж Довженко стає відомим у своїй творчій діяльності, - це карикатури та шаржі. Хоча в той самий час він багато малює олійними фарбами, робить ілюстрації та плакати, пише цікаві й дотепні критичні статті про мистецтво, навіть певний час захоплюється новаторським театром Леся Курбаса.

1926 року, на 32-му році життя, Довженко, як сам зазначить потім у автобіографії, підвівши підсумок свого дотеперішнього життя, їде до Одеси, щоб розпочати роботу на кінофабриці. Мабуть, тоді в єдине зійшлися всі захоплення Олександра та всі набуті ним навики. Він сам пише сценарій, сам, майже без підготовки, знімає свій перший фільм - кінокомедію «Вася-реформатор», далі - яскраву безтурботну комедію «Ягідка кохання» та пригодницьку стрічку «Сумка дипкур'єра». Пізніше Довженко писав, що прийшов у кіно з метою знімати комедії, але жодної справжньої так і не створив.

 

Другий рядок звучав би, немов натхненна лірика

 

«Звенигора» - перший фільм у плеяді кіношедеврів Довженка, який він зняв уже наступного року після своїх дебютних комедій - 1928-го - «за сто днів», «не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана... заговорити мовою великих узагальнень». «Узагальнення» справді можна назвати «великими», адже у порівняно невеликому фільмі Довженкові вдалося вмістити мало не всю багатовікову історію України, яку оповідає своїм онукам символічний дідуган Невмирущий як романтичну легенду про пошуки скарбу, про те, як скачуть вершники над Звенигорою, про пускання вінків на воду. Пізніше в «Автобіографії» Довженко охарактеризував цю кінострічку як «прейскурант моїх творчих можливостей». Справді, саме у «Звенигорі» вперше втілились епічність та поетичність його світобачення, які пронизуватимуть всю подальшу творчість митця, незалежно від тем чи жанрів, у яких вона знаходитиме вираження.

Наступною кінострічкою став «Арсенал» - про повстання робітників заводу «Арсенал» та поразку УНР. Попри всю неоднозначність, як тоді, так і в наш час, тематики, - фільм щирий, новаторський, позначений впливом експресіонізму та... перший позитивно сприйнятий офіційною кінокритикою і владою. Парадоксально, але значно помірніше схвалення у тих самих критиків викликав наступний фільм Довженка - «Земля». Та сама «Земля», що принесла режисерові світове визнан­ня й була названа уже в наші дні серед десяти найкращих фільмів за всю історію кінематографу. На батьківщині фільм заборонили вже на дев'ятий день його показу, а потім мало не знищили морально його автора: «Спочатку я хотів був умерти», - писав він пізніше.

Після «Землі» Довженко знімає на державне замовлення стрічку про будівництво Дніпровської ГЕС - «Іван». Перший звуковий фільм режисера був одночасно поетичним та ідеологічно правильним, проте нападки на митця лише загострились. Олександрові Довженку було тільки 36 років, а в листах він писав: «Я... нелюдськи втомився. У мене втомилося серце. Я вже не ходжу так швидко, як колись. І зовсім перестав сміятись».

 

Третій рядок озивався б трагічною порожнечею

 

У 1934 році Довженко тікає з Києва до Москви. З перервами у три-чотири роки знімає кінострічки на теми, які запропонував Сталін: «Аероград», «Щорс», документальну стрічку «Звільнення». Щоразу режисер сподівається, що після талановитого виконання чергового замовлення йому дадуть змогу зняти давно вимріяний фільм за повістю Гоголя «Тарас Бульба». Але починається війна... З 1943 року, перебуваючи в діючій армії, Довженко знімає ще дві документальні стрічки: «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережній Україні», а 1946 року - документальний фільм про Вірменію «Країна рідна».

Одразу після війни, замість знімати кінострічки за вже готовими власними сценаріями, Довженко змушений виконувати ще одне сталінське замовлення - фільм про Мічуріна «Життя в цвіту». Це був перший кольоровий фільм Довженка, де знайшли втілення чимало новаторських ідей, але робота над ним не надихала, а виснажувала режисера: «Ось уже кілька років тягнеться моє "Життя в цвіту"... Я вистраждав його, видушив і вистогнав, знемагаючи від приступів стенокардії і тупого бюрократизму... А серце болить... А втома така, неначе цілий день ворочав каміння...».

Фактично це була остання знята Довженком кінокартина. За 22 роки життя у столиці Радянського Союзу - три художні фільми, кілька документальних... безліч написаних, але відхилених та невтілених сценаріїв.

 

Четвертий рядок мав би стати віршем у прозі

 

У роки Другої світової війни Довженко, очевидно, не маючи змоги інакше втілити свої задуми, починає писати, багато писати - кіноповісті (фактично винайдений ним жанр художньої прози, коли літературний твір пишуть, користуючись кінематографічними прийомами), оповідання (20 написані та ще 55 відомі лише за планами), «Автобіографію» та «Щоденник.

Саме в «Щоденнику» Довженко проаналізував зміну своїх творчих пріоритетів: «Основна мета мого життя зараз - не кінематографія. У мене вже немає фізичних сил на неї. Я створив жалюгідно малу кількість кінофільмів, вбивши на се весь цвіт свого життя. Я - жертва варварських умов праці, жертва нікчемства... мертвого кінокомітету... Я хотів би вмерти після того, як напишу одну книжку про український народ... Я хочу так її написати, щоб вона стала настільною книгою і принесла людям утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя».

Такою книгою спочатку мав стати роман «Золоті ворота», але він так і залишився у нарисах, частина з яких була використана в кіноповісті «Україна в огні» - мабуть, одній з найболючіших і найщиріших оповідей про вплив війни на Україну та її людей. Кіноповість так і не стала кіносценарієм, але й за прозовий варіант Довженка цькували ще багато років по тому. Проте необхідність висловити наболіле залишалась настільки сильною, що за рік митець закінчує «Повість полум'яних літ» - ідеологічно правильнішу версію цієї ж теми, яка, проте, також була трактована як націоналістична.

Вже під кінець життя Довженко пише, мабуть, найвідоміший свій художній твір - «Зачаровану Десну», де вперше через довгі роки повертається до гумору, пісенності та поезії життя. А дещо пізніше створює «Поему про море», яку до останніх днів сподівається перетворити на кінофільм, який мав би закінчити тему, розпочату в «Звенигорі» - про історію та долю українського народу, про вічну перемогу життя над смертю. «Се мусить бути велетенський фільм. Усе, що є в мене святого, весь досвід і талант, усі думки і мрії, і навіть сни - все для нього. Створити твір, достойний великості мого народу, - ось єдина мета, єдиний зміст мого життя. Благослови, Господи, мої нетверді руки».

 

Кажуть, велике бачиться на відстані. Можливо, саме тому наймісткіші та найбільш влучні характеристики творчого доробку Довженка давали хоча й сучасники, проте громадяни інших країн. 1949 року в Парижі вийшла «Енциклопедія кіно», де Шарль Форд за сім років до смерті митця наче підвів своєрідний підсумок: «Довженко, уродженець чарівного куточка української землі, промчав метеором на обрії нашого безрадісного сторіччя».

 

Матеріал надано «Церковною православною газетою»
 
 
«Церковна православна газета», №117-18 (243-244), вересень 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.
   
Садиба-музей О. Довженка в Сосниці

Садиба-музей О. Довженка в Сосниці