УКР РУС  


 Главная > Публикации > Мониторинг СМИ  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 112 посетителей

Теги
Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко вибори 1020-річчя Хрещення Русі шляхи єднання Києво-Печерська Лавра автокефалія українська християнська культура іконопис Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ монастирі та храми України Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква і суспільство УПЦ КП конфлікти УГКЦ Ющенко постать у Церкві Католицька Церква молодь Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора Голодомор церковна журналістика Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада милосердя Доброчинність церква та політика педагогіка комуністи та Церква краєзнавство забобони Мазепа Археологія та реставрація розкол в Україні секти






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Другий після імператора



«Прес-центр» (Черкаси), Тетяна Калиновська та ін., 25.10.09

У Великій Бурімці один з найвидатніших діячів Російської імперії Михайло Сперанський любив відпочивати від державних турбот.

"Як я люблю Велику Бурімку! Як тут тихо і спокійно!" – так у своїй любові до села на Чорнобаївщині зізнавався чи не найвидатніший російський реформатор ХІХ століття Михайло Сперанський, друг і найбільший помічник імператора Олександра І.

Михайло Сперанський (1772–1839) – син сільського священика і неграмотної селянки з російської Володимирської губернії. Рано залишився без батька. У 6 років ходив зі своїм напівсліпим дідом у церкву і читав псалтир. Його мати доклала всіх зусиль, щоб дати синові освіту. Їй поталанило – на кмітливого 11-річного хлопця звернув увагу князь Микола Салтиков, який направив малого навчатися у Володимирську гімназію. Тут Михайло швидко освоїв французьку мову, латину, риторику.

Після закінчення гімназії вступив до духовної семінарії, де вчився під прізвищем Сперанський, взятим з латинського слова "сперо" – сподіваюсь. Після закінчення Санкт-Петербурзької семінарії йому пропонують залишитись тут викладачем. Але вже незабаром талановитого професора запросив працювати секретарем генерал-прокурор князь Олексій Куракін. Він же згодом влаштував Михайла Михайловича на державну службу.

...Усього за кілька років син бідного священика стає дійсним статським радником. Настільки талановитих і освічених людей в російській адміністрації на той час було обмаль, тому кар’єру Сперанський робив легко і невимушено. Нарешті на перспективного адміністратора звернув увагу й спадкоємець імператорського престолу Олександр.

Після воцаріння Олександра І Сперанський опинився в колі осіб, які визначали політику держави. Одною з перших реформ, запропонованих лібералами-друзями молодого імператора, і запроваджених у життя, стало створення в Росії міністерств – замість петровських колегій. А восени 1807 року Олександр взяв Сперанського з собою на зустріч з Наполеоном. Кажуть, що після бесіди з Михайлом Михайловичем імператор французів жартома сказав Олександрові: "Не бажали б Ви, государю, поміняти мені цього чоловіка на яке-небудь королівство?" Додому з Європи Сперанський приїхав уже головним радником імператора у державних справах.

Тривалий час Михайло Михайлович був у Росії фактично другою після царя особою. Він увійшов в історію як творець сучасного російського діловодства, автор закону, який дозволяв поміщикам відпускати кріпаків на волю, реформатор судової справи.

Сперанський надовго обігнав свій час, ставши ініціатором реформ, які мали перетворити Росію з абсолютної на конституційну монархію. Імператор Олександр І, який усвідомлював прогресивність поглядів свого найближчого радника, розумів і те, що час таких реформ ще не настав. Свою роль відіграли й інтриги недоброзичливців. На багато років Сперанського було відсторонено від керівних функцій. В імператорське оточення він повернувся тільки за наступного імператора – Миколи І. Його повернули, щоб доручити очолити слідство і суд над іншими, радикальнішими, реформаторами – декабристами. Але досвід і прогресивні погляди Сперанського не залишилися незатребуваними – їх він передав своєму учневі – майбутньому імператорові-реформатору Олександрові ІІ.

На старості років Сперанський став графом, отримав орден Святого Андрія Первозванного, яким досі нагороджували тільки членів імператорської родини.

Придбавши у 1828 році маєток у Великій Бурімці, Михайло Михайлович проводив у селі все літо і осінь. Тут він зібрав унікальний архів історії Росії, величезну бібліотеку в 30 тисяч томів, створив картинну галерею, посадив алею ломбардських тополь. Усе це, на жаль, було знищене в революційні роки... У 1838 році Сперанський писав своїй улюбленій доньці Єлизаветі: "Як я люблю Велику Бурімку! Як тут тихо і спокійно! І як корисно для здоров’я жити тут в оточенні природи!"

Після смерті Сперанського (він помер і похований у Санкт-Петербурзі) у Великій Бурімці ще довго зберігалася його посмертна маска і зліпки з його рук. На кареті, придбаній Сперанським, володарі маєтку їздили аж до 1916 року. А біла мармурова меморіальна плита, присвячена пам’яті графа, залишалася біля маєткової церкви аж до 1960-х років.

Маєток Кантакузіних-Сперанських на Чорнобаївщині був справжнім дивом із див

...Тінисті алеї – каштанова, тополина, осикова, горіхова, прикрашали маєтковий парк. А обабіч їх росли дивовижні кущі, привезені з Криму, Італії, Франції. Пагорби були засаджені фруктовими деревами, квітами. Особливо виділялася гора, яка називалася Барвінковою, а поряд Фіалкова. Восени їх підніжжя вкривалося волошками, васильками, материнкою. Крутий спуск – і ми на березі трьох озер. Старожили розповідають, що посеред цих озер були три острови кохання, з’єднані з берегом підвісними містками. А на самому пагорбі стояв палац "світила російської адміністрації", реформатора і законотворця графа Михайла Сперанського та його спадкоємців по дочці – князів Кантакузіних. Тут свого часу гостювали український композитор Гордій Гладкий, письменник Степан Васильченко (Панасенко)...

Викладений з червоної цегли, триповерховий, увінчаний кількома вишуканими баштами, палац мав більше двох десятків кімнат і залів. Неподалік палацу у 1892 році була зведена родинна дерев’яна церква, пофарбована у біло-блакитні кольори. Вона мала величезний, з різьбленого дерева, з позолотою іконостас, вікна з різнобарвного скла – зеленого, оранжевого, синього, жовтого. І все всередині церкви вигравало веселкою.

У роки громадянської війни весь маєток Кантакузіних-Сперанських був розграбований і спалений. В 1930 році була знищена церква. Залишилися лише бараки для наймитів, конюшня і млин. А ще залишилась добра пам’ять про володарів маєтку, які заснували у Великій Бурімці училище і церковно-приходську школу, перетворивши це село на найосвіченіше в окрузі. Тож не випадково, що саме звідси вийшло так багато державних діячів і вчених: перший і останній нарком оборони України (1944–1945) Євген Герасименко, академік Олексій Соколовський, директор інституту історії Академії наук УРСР Олександр Касименко та інші.

 

   











ВНИМАНИЕ! Публикации раздела "Мониторинг СМИ" не обязательно совпадают с точкой зрения редакции сайта "Православие в Украине", а являются отражением общественных событий и мнений с целью улучшения взаимопонимания и связей между Церковью и обществом. Статьи публикуются в редакции первоисточника.