Ця подія має безпрецедентне значення не лише для РПЦ, але й для повноти Української Православної Церкви, адже підсумки роботи Собору можуть істотно вплинути на життя Православ'я в Україні, сприяти подоланню церковного розколу та консолідації українського народу на фундаменті традиційних християнських духовних цінностей. На важливості майбутнього Помісного Собору та епохальності його рішень неодноразово наголошувало священноначалля РПЦ та УПЦ. Священний Синод Руської Православної Церкви 24 грудня 2008 року ухвалив текст особливого молитовного прохання за майбутній Помісний Собор для проголошення за богослужіннями в усіх храмах РПЦ. А Місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит Смоленський і Калініградський Кирил закликав віруючих розпочинати день з молитовного прохання: «Господи, допоможи Собору».

У роботі Собору візьмуть участь священнослужителі та віруючі з України, делегація від УПЦ складатиме третину учасників, а отже може істотно вплинути на хід голосування. 17 січня в Києво-Печерській Лаврі відбудеться Передсоборна нарада делегатів від єпархій УПЦ. Виходячи з важливості майбутньої події, Предстоятель УПЦ Блаженніший Митрополит Володимир 5 січня цього року надіслав на ім'я Президента України Віктора Ющенка листа з проханням надати Українській Православній Церкві можливість «звершити в цей важливий час Божественну літургію в Софіївському соборі столиці - серці Святої Київської Русі».

На прохання глави УПЦ влада відповіла відмовою: на своєму засіданні 15 січня Комітет з питань культури та духовності відмовив у задоволенні звернення Української Православної Церкви стосовно можливості проведення молебню в Софії Київській напередодні Помісного Собору РПЦ.

Прес-служба Предстоятеля УПЦ розцінила подібні дії як неповагу влади до найбільшої релігійної організації України - канонічної Української Православної Церкви, а також небажання вирішувати питання подолання розколів в українському Православ'ї канонічним шляхом. Причому, як говориться у спеціальній заяві прес-служби, за наявності в державного керівництва великих амбітних бажань відносно створення в Україні Помісної Православної Церкви, реальних дій та кроків у цьому напрямку не робиться, а для впливу на процеси, що відбуваються в церковно-релігійній царині, влада не має ані доброї волі, ані реальних важелів.

Фахівці характеризують такі дії з боку Комітету як свідчення «певної заангажованої позиції» окремих політиків, а не Держави в цілому.