УКР РУС  


 Главная > Публикации > Православный взгляд  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 148 посетителей

Теги
Доброчинність іконопис краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика розкол в Україні Археологія та реставрація монастирі та храми України українська християнська культура конфлікти УПЦ КП Мазепа Голодомор УГКЦ вибори Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) секти автокефалія Церква і медицина діаспора Священний Синод УПЦ молодь Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Вселенський Патріархат Церква і влада церква і суспільство Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков забобони педагогіка церква та політика постать у Церкві милосердя Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






Русь свята, бережи віру православну!



Віталій Разіцький

Нині часто з боку представників вищих урядових установ чи бізнесу робляться спроби перебудувати Православну Церкву на певний лад. «Новітні досягнення» в суспільній та релігійній сферах намагаються нам нав'язати з-за закордону. Але чи потрібні українцям нововведення в Церкві і хто зацікавлений в їх утвердженні?

«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін.1,1). Те Боже слово продовжує сповідувати Православна Церква. Протягом століть знайшлося багато ворогів вчення Христового, які намагалися його змінити, перебудувати на свій лад, аби позбавити благодаті цілі народи. Але все дарма. Ніхто не може стати на чолі Церкви, крім Самого Бога. Врахувавши це, альтернативу намагався знайти комуністичний режим Радянського Союзу. Його керівництво взагалі відмовилося визнавати будь-які надприродні сили, в тому числі й істинного Бога, Якому віддано служили предки протягом століть. Але і в цьому випадку не було вирішено поставлених завдань. Суспільство почало відчувати духовний голод, багато людей втратили сенс життя, почастішали випадки самогубства, зросла злочинність. У суспільстві поступово наростав хаос.

З отриманням державної незалежності багато хто з вітчизняних політиків забажав поставити під свій контроль Православну Церкву для отримання певних фінансових і політичних здобутків. Чималих зусиль для підкорення, а потім і знищення Української Православної Церкви докладає Захід.

У суспільствах найбільш розвинутих країн світу відбувся радикальний перегляд загальнолюдських цінностей, що відтепер почали зводитися до матеріалізму та індивідуалізації. Іншими словами, для людини більш важливим є фінансово-економічний бік будь-якої справи, ніж духовний. Релігія та Церква відійшли на другий план в повсякденному житті. Морально-етичні і правові засади в західному суспільстві розвиваються у напрямку збільшення потреб людей і задоволення їхніх непомірних бажань. У зв'язку з цим на планеті залишилося досить мало ресурсів, щоб продовжувати такий спосіб життя. Більш того, споживання цих ресурсів відбувається нерівномірно.

Для прикладу, лише США, де проживає 5% людства, використовують близько 40% світових запасів різноманітних корисних копалин, не кажучи вже про країни Європейського Союзу, Австралію, Японію, тощо. Таким чином, щоб зберегти високий рівень життя, необхідно скоротити чисельність населення на Землі. Це й робиться, тільки непомітно, «м'якими» методами - розпалюванням міжнаціональних конфліктів, нав'язуванням наркоманії, штучним скороченням народжуваності тощо. Такої мети легко досягти, діючи в країнах, де християнська мораль перебуває в занепаді. А оскільки в Україні Православна Церква, продовжуючи традицію ортодоксального християнства, стає на заваді впровадженню шкідливих для людських душ західних цінностей, то вона автоматично починає розглядатися як ворог номер один.

Завдяки релігії віруючі мають у житті мету - служити Богу, а це означає творити добро, дотримуватися християнських моральних норм, виховувати дітей у мирі та любові. Заходу, який, відкинувши віру, живе накопиченням та споживанням, стає абсолютно незрозуміло, навіщо робити добрі справи, виконувати заповіді Божі, створювати міцну сім'ю. Таким чином, провідні країни світу, занедбавши вчення Христове, розвинули ідеологію без ідеї.

Вітчизняна бюрократія і великий бізнес, як правило, зберігають свої капітали в Західноєвропейських банках і відправляють дітей на навчання в західні університети, а тому з часом стають частиною загальносвітової бюрократії, а отже, і більш залежними від неї. Тому поступово на зміну державному атеїзму приходить агностицизм - вчення, яке стверджує неможливість дізнатися, чи є насправді Бог, тим самим закликаючи практично до повної байдужості у питанні релігії. Людьми з таким менталітетом легше маніпулювати, досягаючи певних інтересів.

Ще однією «новинкою», яка з'явилася на рубежі 80-90-х років XX століття, є так звана політкоректність - повна терпимість до різноманітних меншин, нетрадиційних людських вподобань тощо. При цьому поширюється хибна думка, мовляв, повага до всіх людських вибаг, якого б характеру вони не були, є одним із досягнень демократії. Але ніхто з прихильників цієї думки не звертає уваги на те, які наслідки для держави і суспільства може мати узаконення такої політики. Навіть в США, які, так би мовити, виконують світову «місіонерську роль» поширення демократії на всі континенти Земної кулі, лише в декількох штатах були зроблені спроби впровадити в життя ідею політкоректності. Проте результати схожих експериментів є невтішними: суспільство починає розкладатися зсередини. Втрачаються елементарні родові відносини, що призводить до парадоксальних ситуацій.

Для прикладу, сучасна американська дитина може подати в суд на батьків лише через те, що вони «неправильно» її виховували. Також досить показовим є нещодавній випадок у Швеції, коли через різке висловлювання у бік сексуальних збочинців протестантський пастор був засуджений на місячний термін ув'язнення. При цьому виникає відразу запитання, чи можна залишатися християнином і разом із тим з повагою ставитися до гріха, за який свого часу були знищені біблійські Содом і Гомора. Зараз, схоже, на новому рівні в світовому масштабі повторюється ситуація давньоримської імперії, де християн часто гнали не за те, що вони бажали служити Христу, а за те, що відмовлялися вклонитися іншим богам.

Сучасний плюралізм, який намагаються ззовні нав'язати українському суспільству, незрівнянно більш толерантний і масштабний. Адже ніколи за всю історію людства не було таких досконалих технічних засобів комунікації, ЗМІ, які б дозволили контролювати життя людей у найвіддаленіших населених пунктах і маніпулювати свідомістю великих мас населення. Це, звичайно, не значить, що будуть гоніння в традиційному значенні цього слова, адже вони можуть дати зворотній ефект - сонм мучеників надає християнству більшої поваги і популярності. В даному випадку мова іде про зведення Православної Церкви до рівня комерційної структури, фольклорного придатка народної культури.

Заслуговує також на увагу ще один факт із релігійного життя в Україні. Православна Церква і суспільство на землях Русі розвивалися спільно протягом десяти століть. Безсумнівно, що це багатовікове спілкування залишило свій відбиток на менталітеті народу, який формувався під могутнім впливом східного християнства. Не дивлячись не це, зараз в Україні спостерігається швидкий наплив різноманітних релігій, які часто не відповідають традиціям нашої країни.

Так, 2004 року перед Інститутом філософії НАН України було поставлене завдання провести релігієзнавчу експертизу вчення «Церкви саєнтології». І хоча в європейських країнах вона зарекомендувала себе як організація, в діяльності якої характерні елементи тоталітарно-деструктивного характеру, вітчизняні вчені зробили висновок, що ця організація не порушує свобод і прав громадян, а окрім цього ще й сприятиме демократизації суспільства.

Досить сумнівною була діяльність співробітників ІФ НАНУ і в 2005 році, коли, з ініціативи керівництва Відділення релігієзнавства, у приміщенні Інституту філософії відбулася низка зустрічей з лідером японського буддистського ордену «Ніпподзан Мехадзі» Д. Терасавою, в ході яких останній повідомив про плани побудови в Києві культової споруди цієї організації (вартістю 3-5 мільйонів доларів). Проте ще у 2004 році правоохоронними органами України в'їзд на територію нашої країни для Д.Терасави було закрито.

Отже, чи варто нам відмовлятися від давніх традицій і релігії заради прийняття «останніх досягнень демократії», вірити і йти на утопічні заклики новітніх рухів, породжених людськими пристрастями сучасності.