У  Кіровограді  у психоневрологічному інтернаті  відкрили  геріатричне відділення . 

Зі слів  директора закладу Олександра Коваленка, оновлений корпус до недавнього часу мав досить занедбаний вигляд. Тому терміново треба було його відремонтувати, щоб тут могли достойно проживати підопічні закладу: інваліди дитинства, різних захворювань, престарілі та одна подружня пара.

Трудилися всі,  роботи вистачило і будівельникам, і персоналу: старі віконниці  замінили сучасними метало-пластиковими, встановили гарні двері, повністю обладнали новим сантехнічним обладнанням. А от коли залишилось привести у належний стан саме приміщення, кімнати, коридори, тут довелося попрацювати вже самому персоналу. І, не зважаючи на те, що люди лишалися після роботи,  працювали з радістю, вкладаючи всю душу. Тому і результат помітний. Нехай це і державний заклад, та все зроблено для того, щоб було тут комфортно, адже багато із стареньких  та інвалідів жили у досить злиденних умовах.

В центральному  корпусі, після капітального ремонту, зібралися персонал інтернату та майбутні його мешканці, кого доля закинула доживати свій вік у цьому закладі. За християнською  традицією запросили священика для  освячення приміщення. Люди, які проживають тут і знаходяться на повному державному утриманні, – переважно похилого віку, тому досить шанобливо ставляться до подібних священнодійств, чекають на візит батюшки, щоб помолитися, сповідатися тощо. Саме тому вирішили облаштувати поки що спеціальну кімнату, а згодом і капличку, де за всіма церковними канонами можна було  б відслужити молебень в усі християнські свята. Протоієрей Кіровоградського Спасо-Преображенського собору  отець Євгеній (Назаренко) — частий гість в цьому закладі. Священик сказав, що історія приміщення, у якому знаходиться геріатричне відділення, нараховує більше ста років. Колись, побудоване благодійним коштом, воно називалося богадільнею. Від двох слів, Бога і діля (для). Наші діди та прадіди, на відміну від нас,  робили багато благодіянь. У колишньому Єлисаветграді було чимало богаділень і притулків, які утримувались за рахунок пожертвувань, благодіянь місцевих жителів. Нам треба відроджувати ці прекрасні благородні традиції, які на генетичному рівні закладені в  українському народі.  

Ангеліна Несен, Кіровоград