Клірик Константинопольського Патріархату, професор Свято-Сергіївського Інституту в Парижі Постать гетьмана Івана Мазепи - одна з найбільш парадоксальних в історії Української Православної Церкви. Якщо перерахувати всі храми, які були перебудовані його стараннями та за його кошти, в тому числі, Софійський Собор і головні храми Києво-Печерської Лаври, і які стали зразками відомого стиля козацького або мазепинського барокко, то можна дійти до половини сотні. Це немала справа, знаючи про стан, в якому знаходились київські церкви після нападу хана Батия в 1240 р. Про цей стан свідчать відомі гравюри голандського художника А. Ван Вестерфельда, зроблені в 1651 р. Як тоді можна вважати такого великого покровителя Православ'я, який крім цього дбав також про розвиток Київської Духовної Академії - ворогом Церкви? І ще один парадокс. Як можна пояснити, що людина, яка фактично приєднала в 1686 р. Київську митрополію до Московського патріарха, відібравши її від Константинопольського, була предана анафемі рік до своєї смерті саме Московським патріархатом в 1708 р.? На це можуть відповісти лише обставини історії. В 1708 р., коли наступає на Україну польське військо, Мазепа не отримує воєнної підтримки від свого союзника, російського царя Петра І для того, щоб оборонити свою батьківщину. Він вирішує тоді його покинути і шукати підтримки у шведського короля Карла ХІІ, який в цей час воював з Росією. Петро І бачив у цьому велику зраду, і в його очах Мазепа став "новим Юдою". Через декілька днів, 12 листопада 1708 р., в Успенському соборі Московського кремля патріарший місцеблюститель митрополит Стефан (Яворський) в сослуженні сонму архієреїв предає Мазепу анафемі такими словами: "Ми, зібрані в ім'я Господа Ісуса Христа, маючи подібно до святих апостолів право від самого Бога в'язати і розрішати, якщо хто буде зв'язаний на землі буде зв'язаним на небі, возглашаємо: зрадник Мазепа, за хрестопреступність і за зраду великого царя, нехай буде анафема!" Зрозуміло, що причина цього швидкого рішення предати анафемі великого доброчинця Православ'я за рік до його смерті була чисто політичною, а не церковною. Вона ж ніяк не зупиняла монахів Києво-Печерської Лаври молитися крізь століття за свого ктитора і жертводавця. Тому я не бачу церковних, богословських або канонічних причин, які були би перешкодою для зняття анафеми на відомого гетьмана. | |
|