УКР РУС  


 Главная > Этот день в истории > Этот день в истории  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 269 посетителей

Теги
Церква і політика церква і суспільство Києво-Печерська Лавра забобони краєзнавство УГКЦ Ющенко комуністи та Церква діаспора Мазепа Археологія та реставрація Церква і медицина конфлікти іконопис шляхи єднання Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України секти Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат педагогіка Католицька Церква церковна журналістика УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Голодомор постать у Церкві 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура молодь милосердя церква та політика Президент Віктор Ющенко вибори Священний Синод УПЦ розкол в Україні Церква і влада автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






4 серпня 1854 року народилась Заньковецька Марія Костянтинівна – українська актриса



Я не можу грати те, чого не розуміє серце
Марія Заньковецька

4 серпня на світ Божий з'явилась маленька дівчинка, яку назвали на честь рівноапостольної Марії Магдалини - Марією. Вона була сьомою дитиною в родині Костянтина Адасовського, збіднілого поміщика з давнім козацьким корінням. Атмосфера духовності змалечку оточувала Маню, як називали її рідні: батько був регентом заньківського церковного хору, а у їх рідній домівці часто збиралися студенти та молодь. У 10 років Марію віддають на навчання до приватного пансіону Осовської у Чернігові. «З десяти років у пансіоні я вже не тільки грала, але й (страшно сказати) писала п'єси-пародії на своїх милих вихователів і наставників! Ця звичка до імпровізації живе в мені й донині», - згадувала Марія Заньковецька.

Своє сценічне ім'я Марія Костянтинівна взяла на згадку про родинне село Заньки на Чернігівщині, де пройшло її дитинство. Дебют Марії Заньковецької відбувся 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді. Тоді Марія вперше вийшла на сцену в ролі Наталки Полтавки з одноіменної п'єси Котляревського. Потім будуть десятки різних героїнь, настільки правдивих і проникливих, що про український театр як явище заговорять по всій Російській імперії.

Талант Марії Заньковецької вразив багатьох тогочасних «володарів дум і сподівань». Бунін плакав на її спектаклях, а Чайковський виніс їй на сцену Одеського театру лавровий вінок із написом: «Безсмертній - від смертного». Зворушлива дружба поєднувала Заньковецьку із Чеховим. «Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я у свою чергу соромила його, що він, сам українець, підмовляє мене до зради. Докоряла йому, що він не пише українською мовою... обіцяв написати п'єсу, в якій одна роль буде виключно українською», - згадувала вона. Невідомо, чи взявся Чехов за перо, однак письменник Микола Кагарлицький висловлює цілком імовірне припущення, що образ знаменитої «Чайки», що стала емблемою МХАТу, навіяно піснею «Ой горе тій чайці» у виконанні Заньковецької, а прототипом головної героїні драми стала сама актриса.
Її гра вражала своїм психологізмом і тонким розумінням людської натури. На її вистави світила медицини Скліфасовський та Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум».
Вона ніколи не грала закордонної класики, хоча її сценічний діапазон дозволяв усе. Суворін захоплено відгукувався про неї: «Пані Заньковецька - неповторна у драмах Карпенка-Карого, в яких для неї поєдналися і Шекспір, і Гете, і Шиллер, і Островський».

До кінця життя Марія Заньковецька лишалася вірною театру. Ще після революції з її допомогою в Ніжині було створено народний хор, симфонічний оркестр і Народний театр. Пізніше вона всі свої коштовності віддасть Гнату Хоткевичу на створення Гуцульського народного театру. Її квартира в Києві по вулиці Великій Васильківській, 121 (тепер музей), була своєрідним університетом мистецтв. За порадами до неї часто приходили Панас Саксаганський, Іван Мар'яненко, Оксана Петрусенко, Гнат Юра, Наталія Ужвій. Особливо часто бував Іван Козловський. Саме він назвав актрису «світлим генієм справжнього народного мистецтва».