УКР РУС  


 Главная > Этот день в истории > Этот день в истории  
Опросы



Наш баннер

 Посмотреть варианты
 баннеров и получить код

Электронная почта редакции: info@orthodoxy.org.ua



Сейчас на сайте 89 посетителей

Теги
УГКЦ краєзнавство автокефалія діаспора молодь Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор постать у Церкві українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика комуністи та Церква шляхи єднання Президент Віктор Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква УПЦ КП вибори Патріарх Алексій II монастирі та храми України Мазепа Священний Синод УПЦ іконопис Церква і політика Археологія та реставрація забобони Ющенко секти милосердя Вселенський Патріархат Церква і медицина церква і суспільство конфлікти педагогіка Доброчинність церковна журналістика Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






10 серпня 1936 року помер митрополит Антоній (Храповицький)



Я полюбив Христову Церкву, що виявляла в собі Божественну славу.

Митрополит Антоній (Храповицький)

 

 

Цього дня 1936 року в Сремських Карловцях, нині це територія Сербії, помер митрополит Антоній (Храповицький), архіпастирське служіння якого довгий час було пов'язане з Україною: спочатку у якості архієпископа Волинського, а згодом і митрополита Київського.

"Якщо повинен творити молитви за вселенську Церкву, від кінців до кінців всесвіту, то тим більше потрібно проявляти піклування про неї про всю, рівно піклуватися про всі (церкви) і дбати про всіх". Ці слова похвали святого Іоанна Златоуста святителю Євстасію Антіохійському цілком можна вжити і для характеристики особистості митрополита Київського Антонія (Храповицького). Він був дійсно вселенським святителем, що переймався всіма питаннями церковного життя у всьому світі, носив в собі всі його хвороби, немов би піднявши всю тяжкість їх на свої плечі.

Ще будучи молодим Уфимським єпископом, він переймається церковними поділом, що відбувався на Близькому Сході і пропонує патріарху Іоакиму способи до їх припинення. У той же час він зайнятий питанням про припинення старообрядницького розколу і одночасно веде листування з представниками англіканського віросповідання для з'ясування можливості возз'єднання їх з Православ'ям. Антоній цікавився всіма сторонами церковного життя. Близький йому був кожен православний, якої би він не був народності і з якого б не був краю. Для всіх, хто мав потребу в ньому, він був добрим батьком і мудрим наставником. До кожного, хто приходив до нього за духовною порадою, він відносився немов би до свого духовного родича, - тілесна спорідненість перестала для нього існувати після прийняття ним чернецтва. Всякому, хто звертався до нього за підтримкою і допомогою, він себе вважав зобов'язаним допомогти, як своєму ближньому, віддаючи нерідко останнє, що мав, перебуваючи при цьому в нестатках. Таке відношення до людей не було у нього штучним або примушеним. Воно виходило з глибини його єства і мало коріння в глибокій вірі і відданості Богу.

Володіючи великим розумом і будучи високообдарованим за своєю природою, Антоній, діставши прекрасну світську освіту, з такою старанністю вивчав потім науки богословські, що здавалось, ніби весь наситився богослов'ям, з'єднавши останнє з бездоганним моральним життям. Він сам став джерелом духовної мудрості і немов виливав з себе струми богослов'я, втамовуючи спрагу своїх духовних чад Божою благодаттю. Поводження його з людьми було завжди простим, природним, ніколи в ньому не було штучної солодкуватості.

Вважаючи головним для людини її духовне вдосконалення і порятунок душі, він піклувався про те і тоді, коли до нього зверталися з питань житейських, розглядаючи всі справи і вчинки з боку їх духовної користі і прагнучи зробити так, щоб це мало не тільки житейську користь, але і етичну цінність.

Кожний, хто ближче знав митрополита Антонія, відчував, що у його серці палає гаряча батьківська любов до людей.
Особливо ж сильно міг діяти митрополит Антоній на душі людські завдяки чистоті свого серця. Віддавши його Богу від своєї юності, він зберіг його непошкодженим до кінця життя і ще знаходячись в тілі весь поринув до небесного світу. Сам спрямовуючись все більше і більше до Царства Небесного, він до нього привертав і кожного, хто мав з ним спілкування, незримо діючи на нього чистотою і висотою свого духу.

Відмовляючись поступово від всього земного, віддавшись цілковито Богу і «в Бозі перебуваючи», він став твердим адамантом Віри. Митрополит Антоній (Храповицький) вміщаючи в своєму люблячому серці всіх і кожного, як магніт, притягав людей, що шукали спасіння, і направляв їх на шлях пізнання Божественної Істини.