Не одне звільнення від гріхів робить святим, а також присутність Духа і багатство добрих справ.

Святитель Іоанн Златоуст

Коли Православна Церква канонізує людину, тобто зводить у ранг святих одного з своїх подвижників - це значна подія в житті Церкви. Лише шанованого народом подвижника, після певного дослідження його життя і підтвердження істинності чудес, що звершуються за його заступництва, на Архієрейському або Помісному соборі Церква проголошує святим. Цим актом Церква не «робить» людину святою, а лише засвідчує її святість, набуту в силу дії Святого Духа.

22 серпня 1993 року Архієрейський собор Української Православної Церкви засвідчив святість та причислив до лику святих преподобних великого молитовника і чудотворця - старця Лаврентія Чернігівського (Проскуру Луку
Овсійовича, 1868-1950).

Під час прославлення подвижника в Єлецькому монастирі Чернігівської єпархії, коли гробниця була розкрита, вся усипальниця наповнилася чудесним ароматом. В повітрі відчувався запах якоїсь неземної речовини - запашного райського єлею - який дещо зволожив одяг тих присутніх, що молилися при цьому урочистому дійстві. Навіть рік потому невеликий шматочок тканини, що був у руках у черниці, яка стояла поруч із гробницею, зберігав тонкий аромат жасмину і трояндової олії.

При співі «Зі святими упокой» була знята кришка труни і присутні побачили нетлінні мощі Преподобного, які свідчать про величну силу Божу, що звершується в людській немочі. Нематеріальна, неземна духовна сила випромінювалася від святих мощей, і всі з трепетом стали на коліна, промовляючи молитву: «Преподобний отче наш Лаврентіє, моли Бога за нас!»