УКР РУС  


 Головна  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 133 відвідувачів

Теги
іконопис Доброчинність секти Мазепа УГКЦ Вселенський Патріархат Голодомор монастирі та храми України церковна журналістика Церква і політика церква та політика Ющенко УПЦ КП постать у Церкві Археологія та реставрація краєзнавство комуністи та Церква українська християнська культура розкол в Україні забобони конфлікти церква і суспільство молодь Церква і влада Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II педагогіка Церква і медицина діаспора вибори милосердя Президент Віктор Ющенко шляхи єднання Католицька Церква автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






Преподобний Іона Київський

„Від батьків моїх народжений я, отця Павла і матері Пелагії, самих простих мешканців, міщан міста Кременчука Полтавської губернії... Коли мені виповнилося півроку, чи місяців сім, сидіти я ще не міг, мати рано-вранці винесла мене надвір... Дивлячись на птахів, що літали, я жалів, що не маю крил... І раптом бачу, іде до мене людина - старець, обличчям дуже приємний..."

Рукопис із власною розповіддю преподобного отця Іони про це та інші знамення, - а їх багато було у житті подвижника, - зберігається нині у Київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі. Отець Іона, який заснував цю обитель, усе життя пам'ятав про зустріч із дивним старцем. То був святий Іоанн Богослов. Він побажав хлопчикові, аби той отримав не тілесні крила, а духовні, які підносять людину до Бога. І маленький Іван Мірошниченко, - так звали святого Іону в миру, - іще не вміючи розмовляти, дуже добре розумів слова старця. А коли опинився на його руках - перетворився на семирічного хлопчика. Старець повів його у райські обителі, де Іван ще кілька разів змінював вік на старший, бачив Господа, Божу Матір і багатьох святих, бачив, яка невимовна словами Любов панує у Царстві Божому. Від Христа і Пречистої Богородиці хлопчик почув, що на нього чекає якесь особливе служіння Господу.

У двадцять два роки Іван вирішив стати ченцем...

„Виходячи з миру і залишаючи його назавжди, я всього себе віддав Господу... Дійшовши богоспасенного міста Києва, зробив належне поклоніння святиням і тоді, за покликанням Божої Матері, вирушив у Саровську пустинь, - не в монастир, а прямо до тамтешнього отця Серафима, який жив у лісі... А він, вийшовши до мене назустріч, каже мені: „Що ти так довго зволікав? Я вже два роки на тебе чекаю".

У преподобного Серафима Саровського Іван прожив вісім років. А незадовго до своєї кончини отець Серафим сказав Івану, що той, за повелінням Пречистої Богородиці, має вирушити у Брянську Білобережну пустинь, під керівництво старців - учнів архімандрита Паїсія Величковського, - а згодом переселитися до Києва і заснувати там новий монастир - „великий і дивний для всіх".