УКР РУС  


 Головна  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 92 відвідувачів

Теги
Церква і влада іконопис краєзнавство Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика Ющенко Президент Віктор Ющенко забобони діаспора церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну комуністи та Церква конфлікти УПЦ КП церква і суспільство Києво-Печерська Лавра українська християнська культура церква та політика секти шляхи єднання Священний Синод УПЦ Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков милосердя монастирі та храми України Голодомор Патріарх Алексій II молодь 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні педагогіка Мазепа Католицька Церква вибори постать у Церкві Вселенський Патріархат Археологія та реставрація УГКЦ автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






Преподобний Іона Київський

„Від батьків моїх народжений я, отця Павла і матері Пелагії, самих простих мешканців, міщан міста Кременчука Полтавської губернії... Коли мені виповнилося півроку, чи місяців сім, сидіти я ще не міг, мати рано-вранці винесла мене надвір... Дивлячись на птахів, що літали, я жалів, що не маю крил... І раптом бачу, іде до мене людина - старець, обличчям дуже приємний..."

Рукопис із власною розповіддю преподобного отця Іони про це та інші знамення, - а їх багато було у житті подвижника, - зберігається нині у Київському Свято-Троїцькому Іонинському монастирі. Отець Іона, який заснував цю обитель, усе життя пам'ятав про зустріч із дивним старцем. То був святий Іоанн Богослов. Він побажав хлопчикові, аби той отримав не тілесні крила, а духовні, які підносять людину до Бога. І маленький Іван Мірошниченко, - так звали святого Іону в миру, - іще не вміючи розмовляти, дуже добре розумів слова старця. А коли опинився на його руках - перетворився на семирічного хлопчика. Старець повів його у райські обителі, де Іван ще кілька разів змінював вік на старший, бачив Господа, Божу Матір і багатьох святих, бачив, яка невимовна словами Любов панує у Царстві Божому. Від Христа і Пречистої Богородиці хлопчик почув, що на нього чекає якесь особливе служіння Господу.

У двадцять два роки Іван вирішив стати ченцем...

„Виходячи з миру і залишаючи його назавжди, я всього себе віддав Господу... Дійшовши богоспасенного міста Києва, зробив належне поклоніння святиням і тоді, за покликанням Божої Матері, вирушив у Саровську пустинь, - не в монастир, а прямо до тамтешнього отця Серафима, який жив у лісі... А він, вийшовши до мене назустріч, каже мені: „Що ти так довго зволікав? Я вже два роки на тебе чекаю".

У преподобного Серафима Саровського Іван прожив вісім років. А незадовго до своєї кончини отець Серафим сказав Івану, що той, за повелінням Пречистої Богородиці, має вирушити у Брянську Білобережну пустинь, під керівництво старців - учнів архімандрита Паїсія Величковського, - а згодом переселитися до Києва і заснувати там новий монастир - „великий і дивний для всіх".