УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 21 відвідувачів

Теги
українська християнська культура церковна журналістика милосердя іконопис Церква і медицина комуністи та Церква забобони церква і суспільство діаспора Церква і влада церква та політика Вселенський Патріархат шляхи єднання Церква і політика вибори секти Києво-Печерська Лавра постать у Церкві краєзнавство Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор Доброчинність молодь Археологія та реставрація Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ Католицька Церква педагогіка автокефалія Священний Синод УПЦ УПЦ КП Патріарх Алексій II Мазепа монастирі та храми України






Рейтинг@Mail.ru






«Газета по-українськи» (Україна): Личаківському цвинтарю повернули голову ангела



«Газета по-українськи» (Україна), Денис Мандзюк, 04.04.2007

Минулого тижня дирекції львівського Личаківського цвинтаря приватна особа передала мармурову голову ангела з гробівця родини Ліпських. Тридцять років вона перебувала у київського колекціонера, який побажав залишитися невідомим. На місці збитої голови кілька років тому студенти Академії мистецтв установили копію.

Нині близько 250 надмогильних пам'ятників музею-заповідника "Личаківський цвинтар" потребують негайної реставрації. Щороку майстри відновлюють півтора десятка скульптур. Найчастіше пам'ятники нищать старі дерева, які падають. Рідше до цього докладаються люди.

- Пік руйнування пам'ятників припав на вісімдесяті роки минулого століття, - розповідає директор музею-заповідника "Личаківський цвинтар" Ігор Гавришкевич, 51 рік. - Тоді знищували могили священиків. Ще раніше - хрести на похованнях польських вояків і українських січових стрільців.

Реставратор музею-заповідника "Личаківський цвинтар" Андрій Гузій іде до могили 1868 року. Тут похований трирічний Йозеф Піха. На надгробкові - скульптури дитини й ангела. Їх реставратори відновили торік.

- Від фігур залишилися лише торси. За кольором можна зрозуміти, які частини збереглися, а які відновлювали. Голови нові. Ця рука нова. Ця нога - стара, а ця - нова. І крило нове. Відновлювали за старими фотознімками. Ну й здогади, звісно.

Якщо одне крило ангела збереглося, то логічно, що друге було розміщене симетрично.

— Часто буває, що знаходиш якусь частину і мусиш ходити з нею цвинтарем, підбирати, де б вона могла бути. Ось ця скульптура не на своєму місці, — підходить до поховання, на якому стоїть фігура Божої Матері з білого мармуру. — Не пасує сюди абсолютно. Просто як років двадцять тому поставили її сюди, так і стоїть. Бачите, Богоматір похилилася на правий бік. Отже, вона спиралася на надгробок.

Над пам’ятником українському студентові Адамові Коцка — борцеві за український університет у Львові, вбитому 1910 року польським шовіністом — схилилася бронзова скульптура жінки, яка плаче. Гузій каже, що цю фігуру викрали 1954-го.

— Знайшли її на початку 1990-х на цвинтарі у Ризі. Стояла на могилі письменниці Лілії Мартінсон. Розпізнали за печаткою берлінської фірми-виробника.

Пам’ятники заповідника реставрують з ініціативи його працівників. Ніхто з нащадків похованих не звертався з проханням відновити знищені скульптури.

До 1991 року цвинтар був комунальним

Личаківський цвинтар заснували 1786-го, коли австрійська влада заборонила ховати людей на старих цвинтарях у центрі міста. Серед найвідоміших українців, які тут поховані, - письменник Іван Франко, оперна співачка Соломія Крушельницька. На Личакові також знайшли спочинок польські, австрійські, вірменські, російські визначні діячі. Вважається, що на цвинтарі загалом поховано 400 тис. людей. У 1975 році цвинтар закрили. За радянських часів він перебував у комунальній власності.
Личаківський цвинтар з 1991 року оголосили заповідником

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.