УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 49 відвідувачів

Теги
церква та політика церковна журналістика УПЦ КП комуністи та Церква милосердя Президент Віктор Ющенко Церква і влада педагогіка Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Ющенко Церква і медицина розкол в Україні діаспора Голодомор УГКЦ забобони Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Вселенський Патріархат шляхи єднання конфлікти вибори Києво-Печерська Лавра українська християнська культура церква і суспільство секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і політика молодь краєзнавство автокефалія Предстоятелі Помісних Церков іконопис постать у Церкві 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація монастирі та храми України Мазепа






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Батьки та діти. Тит і В’ячеслав Будзиновські



«Львівська газета», Ігор Чорновол, 16 лютого, 2007

Сіоніст Єгошуа Тон розповів у спогадах такий анекдот про львівського єврея: "Я знаю дві істини напевне, третя ж - непевна. Знаю, що залишусь євреєм, і знаю, що мої внуки та правнуки будуть християнами.

Чого не знаю, то це ким стане мій син". У Львові "Едіпів бунт" дітей проти батьків мав особливо гострий характер саме в останні десятиліття XIX століття.

5 жовтня 1881 р. Галицький сейм розглянув інтерпеляцію посла Василя Ковальського про поведінку Тита Будзиновського - управителя взірцевої початкової школи з українською мовою навчання при Львівській учительській семінарії. Депутат звинуватив педагога в порушенні дисципліни навчального процесу, побоях учнів і свідомих намаганнях сполонізувати навчальний процес. Він навіть приписав Т. Будзиновському фразу "Що русин - то злодій і свиня". Тому в єдиній на той час у Львові українській початковій школі знизилася відвідуваність.

Водночас "Руське педагогічне товариство" та "Руська рада" подали скарги на Т. Будзиновського в міністерство освіти та віросповідань. Столичні урядники скерували скарги на розгляд Галицького намісництва, проте вимоги українських політиків звільнити Т. Будзиновського з учительської семінарії не задовільнили. Через рік міністерство оголосило йому догану за зниження дисципліни та мінімізацію статусу української мови в навчальному процесі. Все ж унаслідок упертих наполягань партії "Народна Рада" 1886 року його таки перевели до польської початкової школи при тій же вчительській семінарії. Там Тит Будзиновський допрацював до пенсійного віку й помер 1897 року. "Явним перевертнем" назвав Т. Будзиновського І.Франко у своєму "Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.".

В'ячеслав Будзиновський народився 20 січня 1868 р. в Баворові (тепер - Тернопільського району). Як згодом сам згадував, ніщо в домашньому побуті не нагадувало про українськість батькового роду, крім хіба що книг і преси кирилицею, які були йому потрібні з огляду на посаду. Втім Вацлав-В'ячеслав сприймав їх як щось незвичайно екзотичне. І лише коли хлопець подорослішав, зі здивуванням зауважив, що шкільні товариші називають його русином.

Водночас на уроках історії він довідався про Київську Русь і Галицько-Волинську державу. "Ця свідомість, сполучена з тим, що я від польських товаришів знав про національні аспірації поляків, не тільки вдержала мене при українськім націоналізмі. Вона також зробила, що я не годен був зрозуміти націоналізму, який не стремів би до власної державности"; "Мої польські товариші ненавиділи Австрію та Росію з їхніми династіями за те, що вони загарбали розбоями й не хочуть випустити з рук колишньої польської держави. Коли я вже став легковажити собі цісарський маєстат, то не диво, що мені не тяжко було за прикладом польських товаришів зненавидіти Росію й Австрію з їхніми династіями, бо вони позагарбували також частини колишньої української держави".

У 1887-1890 рр. В. Будзиновський був членом "Союзу польської молоді "Зет" - основного підрозділу створеної 1887 р. у Швейцарії на взірець масонських лож "Ліги польської". "Лігу польську" вважають організаційним зародком польських осередків радикального національно-демократичного спрямування, які вирізнялися, серед іншого, ворожою поставою щодо українського руху. Однак у той час "Ліга польська" гуртувала не лише поляків, а й українців і євреїв. До того ж націоналізм "зетівців" був у якнайліпшій згоді з доктриною марксизму. "Чей же націоналізм ішов до удержавлення території нації й адміністрації нацією; соціалізм ішов до удержавлення, інакше до націоналізації всього господарського життя нації. Соціалізм був колективізацією господарки нації, націоналізм - колективізацією її адміністрації!" - згадував В. Будзиновський.

Не дивно, що з такими поглядами йому було нелегко інтегруватися в середовище українського національного руху. Хоча він і став членом-співзасновником Русько-української радикальної партії, але перша книга знаного в недалекому майбутньому літератора "Культурная нищета австрийской Руси" з'явилася 1891 р. російською мовою коштом партії москвофілів!

1895 р., коли львівські радикали ухвалили включити в партійну програму постулат незалежної України, думки В. Будзиновського поступово стали зрозумілими для загалу, а сам він увійшов до українського політичного істеблішменту. Того ж таки 1895 року В. Будзиновський став редактором органу Української радикальної партії "Громадський голос", а невдовзі - журналу "Радикал". 1896-го переїхав до Чернівців, де видавав газету "Праця" й "Універсальну бібліотеку". 1899 р. увійшов до складу щойно створеної Української національно-демократичної партії, 1903-1906 рр. - редактор органу УНДП "Свобода", 1907-1918 рр. - депутат австрійського парламенту.

І. Франко якось сказав, що В. Будзиновський скінчить або на Кульпаркові, або серед москвофілів. Дійсно, наш герой мав запальну вдачу, особливо непримиренним тоном відгукувався про польських політиків, а серед журналістів був відомий гецами та провокаціями. Ще в юнацькому віці В. Будзиновський готував у Львові замах на цісаря Франца Йосифа I (про що зізнався перед смертю). А коли Митрополит Андрей Шептицький мав серйозні клопоти зі здоров'ям, то вмовив одного молодика повідомити консервативного редактора "Руслана" Олександра Барвінського (див. про нього "Газету" за 17 грудня 2004 р.), що Митрополит помер. Йому повірили, й увечері друкарня вже почала друкувати траурний номер, проте останньої миті О. Барвінський довідався про провокацію й затримав друк. Усе ж спритні спільники В. Будзиновського зуміли винести з друкарні кільканадцять номерів "Руслана" з провокаційною публікацією. Ось такими методами В. Будзиновський боровся з політичними конкурентами...

Після національно-визвольних змагань він перекваліфікувався на письменника. Писав романи, переважно про українських козаків, та популярні історичні праці. Його літературні твори залюбки перевидавали піратським способом у США, а їхній автор змагався у Львові з матеріальними нестатками. Ймовірно, саме важкий фінансовий стан наштовхнув В. Будзиновського на думку створити прорадянську партію (Українська партія праці, 1927). Через масові арешти в Наддніпрянській Україні та процес так званої "Спілки визволення України" 1930 р. УПП оголосила про саморозпуск, а В'ячеслав Будзиновський мусив виправдовуватися перед шквалом звинувачень у совєтофільстві. Помер 14 лютого 1935 року. Похований на Личаківському цвинтарі в родинному гробівці. Разом із ним тут спочивають його батько, мати Ядвіґа (1849-1931), сестра Олена (1873-1893), брати Альфред (1871-1942) і Генрик (1877-1923).

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.