УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів

Теги
Священний Синод УПЦ УГКЦ конфлікти Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання церковна журналістика забобони вибори Церква і медицина УПЦ КП молодь Католицька Церква секти комуністи та Церква Ющенко Предстоятелі Помісних Церков українська християнська культура церква і суспільство Вселенський Патріархат Церква і влада Доброчинність Мазепа автокефалія розкол в Україні Президент Віктор Ющенко Голодомор церква та політика постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра діаспора іконопис педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України милосердя Патріарх Алексій II краєзнавство Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






РІСУ: “Ми працюємо на толерантизацію міжконфесійних відносин..." Інтерв’ю з президентом Української асоціації релігієзнавців України Анатолієм Колодним



РІСУ, 04.06.2007

Інтерв'ю з президентом Української асоціації релігієзнавців України, керівником Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, доктором філософських наук, професором Анатолієм КОЛОДНИМ

У Києві за участю науковців релігієзнавчих центрів України, представників релігійних громад, а також журналістів відбулася наукова конференція "Релігія і Церква в постсоціалістичних країнах: український контекст". Зібрання проходило за ініціативи Української асоціації релігієзнавців, Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України.

У ході конференції особливий акцент було зроблено на компаративному аналізі законодавчого забезпечення свободи совісті, свободи віросповідання, діяльності релігійних спільнот. Значна увага приділена окремим аспектам діяльності традиційних і нетрадиційних релігій, їх правового статусу, проблемним питанням політизації релігії та клерикалізації окремих сфер громадського життя. Про це та інше в розмові з професором Анатолієм КОЛОДНИМ.

- Анатоліє Миколайовичу, за часів СРСР ми звикли до домінування єдиної комуністичної ідеології в усіх сферах життя суспільства. Існує думка, що ідеологічний вакуум, який утворився, сьогодні може заповнити релігія. Чи може релігія виконати роль єднаючої сили в Україні?

- Релігія не може бути загальною ідеологією, оскільки вона поліконфесійна. Якщо її поставити в основу всього, ми призведемо до розколу суспільства, бо майже кожна конфесія в Україні, на жаль, сама себе визнає єдино істинною, а до людей іншої конфесії ставиться з насторогою. Тому акцентувати на тому, що скажімо, Україна є православна, не вірно, бо тут відразу постає питання: а греко-католики або протестанти, хіба вони не такі ж українці? Нещодавно я відвідав громади Української Церкви Християн Віри Євангельської, то побачив, що український контекст там досить відчутний. А виходячи з того, що в Україні православних громад десь трохи більше 50 відсотків, і за даними соціологічних досліджень, до православних себе зараховують десь 36 - 48 відсотків, вже видно, що ми не є моноконфесійною нацією. Як на мене, об'єднуючим може стати українська національна ідея, і цю ідею можуть підтримувати різні конфесії. І ось тут ми маємо шукати єдності.

- На думку деяких політиків, законодавство щодо релігії у нас занадто ліберальне. А яка Ваша оцінка сьогоднішнього стану релігійної свободи в Україні?

- На моє переконання, здобутком нашого Закону про свободу совісті, яким ми користуємося сьогодні і який був прийнятий ще у квітні 1991 року, є те що він не просто декларує цю свободу совісті, чи свободу релігії, а дає дійсну свободу віросповідань. Демократичність держави якраз у тому і є, що у нас забезпечена свобода віросповідань.

Сьогодні ми маємо свої українські Церкви - ті Церкви, які колись були загнані або у підпілля, або взагалі формально були ліквідовані - Українська Автокефальна Церква, Українська Греко-Католицька Церква, українські євангельські Церкви. Наші релігійні організації одержали право мати статус юридичної особи. Вони одержали право займатися катехизацією, одержали право на благодійницьку діяльність, мати зв'язки зі своїми зарубіжними одновірцями. Крім того, зараз повертається те майно, яке в роки радянської влади було забране.

- Правда тут часто виникають питання, особливо, коли на це майно претендують одразу декілька конфесій. Та чи все треба повертати?

- Справа в тому, що частина цього майна, особливо та, що становить величезну історичну цінність, є вже здобутком світової культури, а для збереження його потрібні певні технологічні умови. Та чи завжди до цього готові церкви? Ні, не завжди - у них не має для цього достатньо ані коштів, ані знання, ані спеціалістів. Наприклад, якщо взяти стародруки, то у бібліотеці ім. Вернадського, де вони знаходяться, дотримується певна температура і вологість. Або візьмемо фрески в церквах, або збереження будівель Софії Київської? Так що питання реституції складне, але в усякому разі повернення майна відбувається.

До позитивного, я б додав і те, що Церкви налагодили свою освіту, заснували свої засоби масової інформації, дозвіл на що в колишній державі отримати було вкрай складно, а часто й неможливо.

- За оцінками фахівців рівень релігійної свободи у нас значно вищий, ніж у наших найближчих сусідів. Та чи всі проблеми вже вирішено?

- Проблеми інколи створюють самі керівники Церков. Головна з них - дефіцит толерантності у міжконфесійних і міжцерковних відносинах. Бо коли Церкви між собою ворогують - суспільство роз'єднується. По-друге, це те, що все-таки далеко не всі релігійні організації включилися у процес нашого національного відродження. Візьмемо, навіть, мовний чинник. Адже богослужіння в масі своїй у церквах проводяться російською мовою.

Також відчутна проблема релігійного екстремізму з боку деяких так званих „братств". Інколи вони випромінюють таке вороже ставлення до інших, що я запитую: а взагалі, чи християни ви? Бо Ісус Христос закликав любити ближнього, і не тільки ближнього, а навіть і ворогів своїх. А деякі організації закликають навіть до поділу України, відновлення колишньої імперії - це все несе деструктивний вплив на суспільство.

Нещодавно я був на зібранні Парламенту релігій світу, що проходив у Барселоні в Іспанії. Там зібралося сім тисяч представників різних релігій, і я був вражений тим, що не помітив жодного ворожого ставлення один до одного. Вони шанують право кожного йти своїм шляхом до Бога. Вони шукають те, що єднає, а не те що роз'єднує. Бо жодна релігія не вчить поганому. Кожна релігія має свою моральну систему, і коли подивитися на їх уважно, порівняти, побачимо, що вони подібні, тільки висловлені іншими словами. Так давайте ж шукати це спільне в моральних принципах людинолюбства і у нас в Україні, давайте будемо одностайні у добрих справах - спільно допомагати нужденним, престарілим, сиротам. Тому основна мета, коли ми проводимо подібні конференції, виїжджаємо у області, - зібрати послідовників різних релігій і сказати їм, давайте жити за принципом любові до ближнього, шанувати право кожного на свій шлях до Бога.

Але, на жаль, релігія ще не стала, як це повинно бути, у нас чинником моралі. Прихожани далеко не завжди дотримуються тих правил поведінки, відповідно до того віровчення, яке сповідують. І тут виникає ще одна проблема - політизація релігійного життя. Деякі політичні партії нав'язливо прагнуть використати релігійний чинник у своїх інтересах, ігноруючи загальнохристиянські цінності, особливо під час виборів.

- У суспільстві зараз іде жвава дискусія стосовно створення єдиної помісної Української Православної Церкви. Чи можливе це, на Вашу думку, в Україні?

- Так, це питання часто актуалізують. Але при цьому на сьогоднішній момент, я переконаний, єдину Православну Церкву ми мати не можемо. Чому? Тому що справжня Українська Церква - це богослужіння українською мовою, дотримання українських традицій, закладених ще у перші століття існування Церкви, що знайшла своє відображення у требнику-катехізису Петра Могили. Тобто для цього ми маємо відродити українське православ'я, його культурно-історичний феномен. Та чи сприйме таке православ'я російська спільнота? А росіян, між іншим, у нас в Україні проживає не один мільйон. Вони також мають своє законне право на свою культуру, свою мову - і тому, я думаю, що у нас в Україні не може бути єдина Православна церква для усіх, та це, мабуть, і не потрібно.

Єдність може бути духовна, а не адміністративна. А оця штучна потуга створити єдину Православну Церкву, мені здається, нічим не закінчиться, більш того, вона може викликати супротив, невдоволення владою. Тому я вважаю, що проблема досить складна, і її можна вирішувати хіба що єднанням двох українських православних Церков - Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Автокефальної Православної Церкви при існуванні водночас Екзархату Московського Патріархату.

- Це проблема православ'я, а яка Ваша думка щодо законного права на існування в Україні так званих „нетрадиційних" релігій?

- Офіційно такого поняття, як „нетрадиційна" релігія ніде не зафіксовано. Це не в полі законодавства. Опоненти можуть називати їх як завгодно - тоталітарними сектами, нетрадиційними релігіями або ще якось, але якщо держава на основі проведених експертиз зареєструвала якусь релігійну спільноту або течію, то вона стає на один рівень з іншими релігіями і держава має висловлювати рівне відношення до них. Але від самих традиційних Церков багато в чому залежить, чи будуть поширюватися ці нетрадиційні релігії або конфесії. Там де священики традиційних Церков не сидять у храмах, а ідуть до віруючих, вирішуючи їхні питання, проблем не виникає. Але часто самі священики обмежують себе парканом церкви, а потім очікують, що держава позакриває церкви їхніх „конкурентів" - і всі, нібито, побіжать до них.

- Багато українців сьогодні виїжджають на заробітки або постійне проживання за межами України. Ви часто спілкуєтесь з представниками української діаспори, чи в достатній мірі задовольняються релігійні потреби українців за кордоном?

- Я був і в Австралії, і в Америці, нещодавно повернувся з Італії. І це дійсно для нас складна проблема. Так, багато українців працюють за кордоном, але не всі українські церкви підтримують з ними стосунки на належному рівні. В цьому сенсі позитивно хочу відзначити греко-католиків. Наприклад, тільки в одній Італії вони заснували близько ста громад. Стара діаспора вже відходить у минуле, а нова потребує більшої уваги - її необхідно зберегти для України, підтримати український дух.

На жаль, ми не можемо вирішити усі проблеми. Організація, яку я очолюю - інституція наукова, але нам вдається виходити за межі академічної установи - так би мовити, у практику життя. Ми часто виїжджаємо у різні регіони України, проводимо дні релігійної толерантності в областях, збираємо представників усіх конфесій, організовуємо фестивалі художньої самодіяльності конфесій, виставки книг, міжцерковні зустрічі і тим самим працюємо на толерантизацію міжконфесійних відносин, тому що розуміємо - нашій країні сьогодні, як ніколи, потрібна єдність. Ми і надалі будемо робити свій посильний внесок у цю важливу справу.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.