УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів

Теги
іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ милосердя українська християнська культура молодь УПЦ КП УГКЦ церква і суспільство забобони секти Предстоятелі Помісних Церков діаспора церковна журналістика Вселенський Патріархат церква та політика Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація шляхи єднання Церква і влада Голодомор Церква і медицина краєзнавство автокефалія комуністи та Церква конфлікти педагогіка розкол в Україні Церква і політика Мазепа монастирі та храми України 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II вибори Доброчинність Католицька Церква постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Так збереглися українці Кракова



«Львівська газета», Костянтин Чавага, 27 квітня 2007

Розмова з Романом Любінецьким, юрисконсультом, активістом українських товариств у Польщі

Протягом півроку в греко-католицькій церкві Воздвиження Чесного Хреста, яка розміщена в центрі королівської польської столиці, експонували виставку про отця-мітрата Миколу Денька, завдяки якому було відроджене духовне життя українців Кракова. Організатором пропам'ятного заходу був довголітній активіст українських суспільно-культурних товариств у Польщі Роман Любінецький. Колись нас познайомив уже покійний перемиський архітектор Ростислав Степаняк, який певний час жив у Кракові та радив розповісти в Україні про долю і заслуги отця Денька. На жаль, мені не судилося зустрітися з цим священиком, хіба що не раз потім чув добрі слова про нього від духовенства та світських осіб.

- Тож ким був отець-мітрат Микола Денько?

- З нагоди 50-річчя відновлення української греко-католицької парохії в місті Кракові з благословення та за участю митрополита перемисько-варшавського Івана Мартиняка ми організували наукову сесію в грудні минулого року та відкрили виставку, присвячену довголітньому душпастиреві отцю Миколі Деньку. Він народився на Сяніччині 1905 року. Після І світової війни вступив до греко-католицької духовної семінарії в Перемишлі. Уже після першого курсу владика Йосафат Коциловський вислав здібного семінариста продовжувати студії до Рима. У жовтні 1931 року його висвятили на священика, і він почав працювати в Перемиській семінарії. На початку ІІ світової війни семінарія опинилася в тій частині міста, яку у вересні 1939-го окупували совєти. 1945 р. виїхав на лікування до Кракова й почав працювати у греко-католицькій парохії. Польська безпека арештувала пароха отця Степана Граба, якого передали до Радянського Союзу, де сталінський режим ув'язнив його. Отцеві Миколі тоді вдалося втекти. Якийсь час перебував у монастирі отців камедулів, переховувався в інших монастирях, а потім виїхав до Прушкова біля Варшави. Однак 1952 року священика таки заарештували і засудили на 12 років, звинувативши в тому, ніби він намагався відлучити південно-західні землі тодішньої Польщі.

- Чому, на вашу думку, УБ зацікавилося отцем Миколою Деньком і винесло такий суворий вирок?

- Очевидно, довідалися, що отець-мітрат Микола Денько фінансово допомагав іншим греко-католицьким священикам. Прошу взяти до уваги, що на підставі останнього шематизму Перемиської єпархії там було майже 800 священиків. Частина залишилася на території сучасної України, а решта - в повоєнній Польщі. Згадаймо, що майже 60 священиків замордували в 1940-х роках, не тільки комуністи. Тож частина священиків, депортованих на західні та північні землі Польщі, не мали з чого жити. Отець-мітрат одержував деякі гроші з Ватикану для допомоги греко-католицькому духовенству та родинам священиків, оскільки церковна влада мала до нього велике довір'я. Знаю, бо отець-мітрат Денько розповідав мені, як із наказу владики Йосафата Коциловського ховав деякі літургійні речі в Перемишлі. Зокрема, княжу мітру з ХІІІ ст., яка була в перемиських владик.

- Чи відомо вам щось більше про долю цього скарбу?

- На жаль, ці речі потім потрапили до УБ, їхня доля невідома. Це сталося приблизно у 1950-х роках. Не вдалося того всього врятувати. УБ і польська комуністична влада знали про діяльність отця Денька, і тому так суворо покарали священика. Просидів у тюрмі від 1952-го до 1956 року. Із в'язниці його практично винесли, бо не мав сили йти. До Перемишля не було чого вертати, відтак поїхав до Кракова. Спочатку відправляв у костелах у латинському обряді, й туди приходили українці.

Перша Служба Божа у візантійському обряді відбулася на Різдво 7 січня 1958 року. Це було в каплиці костелу св. Катерини. Я бачив текст умови, яку о. Денько підписав із костелом. Цей документ затвердив своїм підписом тодішній примас Польщі кардинал Стефан Вишинський. Тоді латинники мало використовували той храм. Отець Денько сам відбудовував зруйновану каплицю. Мав там у прицерковному будинку скромне мешкання. Дозвіл примаса Вишинського ще не свідчив про загальну прихильність до наших відправ. Але всі знали, що український греко-католицький отець-мітрат Микола Денько дав свідчення віри, не пішов на співпрацю з комуністичною владою. Далі мусив своєю працею, своїми заслугами, характером пригорнути людей і збудувати спільноту. Все йому вдалося.

Я познайомився з отцем Деньком, коли приїхав на студії до Кракова. Ми часто зустрічалися не лише під час відправ. Своїм особистим авто я завозив його до Ченстохови на святкування 1000-річчя Хрещення Руси-України 1988 року. На кожні відвідини Папи Івана Павла ІІ в Польщі його запрошували як почесного гостя.

Помер у Кракові у квітні 1991-го, коли в Перемишлі був інгрес першого післявоєнного греко-католицького єпископа Івана Мартиняка. Похований у Перемишлі як канонік перемиської капітули. Отож його нелегка душпастирська праця припала на період між старими та новими часами, від останнього черемиського владики Йосафата Коциловського, якого 2001 року у Львові Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженним, аж до вступу на перемиський владичий престол теперішнього нашого митрополита Івана Мартиняка. Ми ж, українці в Польщі, пам'ятаємо, що отця-мітрата Денька зачислено до тих кількох священиків, які за найгірших сталінських часів не переставали відправляти Служби Божі в нашому обряді. До таких належали отець Ріпецький, отець Гриник, отець Дзюбина, отець Денько... Це стовпи, фундаменти нашої Церкви в Польщі. Я не знаю, чи Церква буде колись його канонізувати, а для мене це людина свята. Тому я був ініціатором цієї виставки. Кого б ви не запитали з українців-краків'ян, кожен скаже, що якби не було отця Денька, то нас би тут не було. Не було б греко-католицької церкви, Об'єднання українців у Польщі, не було б українців у Кракові - все розсіялося б, люди засимілювали б. Тому його заслуга є надто велика, хоча це була людина дуже хвора. Нікому не накидав своєї віри чи переконання. Завжди скромненько молився, робив те, що до нього належало.

Нам удалося зібрати багато фотографій. Один із моїх товаришів пан Ігор Юзвяк зробив дуже багато світлин, він має свій архів. Хотіли акцентувати на ролі духовного життя, яке нам давав. Ця людина ніколи не була покликана парохом у Кракові, він не мав формальної жодної влади, а мав великий авторитет і поміж світськими, і поміж священиками. Часом виступав як арбітр. До нього приїздили з усієї Польщі, а також з України, Італії. Прошу пам'ятати, що ціле життя не було змоги, аби він міг десь виїхати. Уперше влада дозволила йому виїхати до Рима на початок понтифікату Івана Павла ІІ. Ми жартували: влада боїться, що як поїде ще раз до Рима, то повернеться єпископом.

- Пане Романе, чи до 60-річчя акції "Вісла" передбачено вшанування жертв табору в Явожно?

- Гуртки Товариства об'єднаних українців у Кракові й Катовіце щороку вшановують жертв табору в Явожно 15 вересня. Духовенство на чолі з греко-католицьким владикою Володимиром Ющаком, ординарієм Вроцлавсько-Ґданської єпархії УГКЦ служить панахиду. В заходах беруть участь дипломати з українського посольства у Варшаві та Генерального консульства в Кракові, місцева польська влада. Відбуваються зустрічі з колишніми в'язнями табору в Явожно. На початку 1990-х років такі зустрічі там проводили у травні, бо 8 травня - трагічна річниця першого транспортування українців до табору в Явожно. Тому хочемо цього разу в травні організувати відповідний пропам'ятний захід.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.