УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
конфлікти Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ краєзнавство комуністи та Церква Голодомор молодь Церква і медицина Церква і політика іконопис Мазепа Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора Доброчинність секти УПЦ КП педагогіка милосердя шляхи єднання церковна журналістика постать у Церкві розкол в Україні забобони автокефалія Церква і влада вибори церква та політика монастирі та храми України українська християнська культура церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Киця, що живе на кургані



«Львівська газета», Лариса Крушельницька, 04 травня 2007

Кельти як народ сформувалися здебільшого на землях Південної Німеччини й Австрії. Якщо подивитися на сучасну карту, багато їхніх ранніх пам'яток збереглося десь поміж Штутгартом і Боденським озером. Проте тоді вони ще не були надто відомими.

І щойно згодом, переступивши рубіж від гальштатської до латенської епохи, зробилися тими кельтами, або ґалами, як називали їх стародавні історики, від яких тремтіли народи всіх земель від Карпат до Піренейського півострова. Однак нині хочу згадати про тих "кельтів у зародку", які облюбували собі наддунайські та надрейнські землі. Вони вже тоді почали більше озброюватися, ніж їхні "гальштатські" предки. Їхній глиняний посуд уже втратив попередню елегантність форм і надзвичайну орнаментику, що свідчило про рухливіший і, можливо, дещо воєнізований спосіб життя. Але вони все ще жили у звичайних дерев'яних, критих очеретом хатах і не укріплювали своїх поселень. Щоправда, поселялися неподалік замчиська свого князя, який у разі небезпеки завжди міг прийти зі своїм військом на допомогу. Князь (фірст) - це також умовна назва. Це був такий собі добре озброєний вельможа, достатньо багатий і, мабуть, шанований, якщо зважити, з якою розкішшю влаштовані їхні гробниці.

Чи не найбагатший "кущ" таких досконало збережених пам'яток V ст. до нар. Христа, а саме - поселень довкруги замчиська та підкурганних захоронень - розташований неподалік Штутгарта в околиці селищ Гохдорф та Ебердінґен. Тому в Гохдорфі влаштовано музей, на частині якого відтворено поселення з хатами і господарськими спорудами, а поряд збудовано великий скляний павільйон, де докладно на автентичних матеріалах реконструйовано поховальну камеру з могили князя, яку дослідили на околиці поселення.

Це справді дивина. Збереглися не лише глиняні, кам'яні чи бронзові речі, а й дерево, великі шматки шкір і чудово орнаментованих здебільшого блакитних тканин, відтворено одяг і шати, які прикривали покійного. Князь лежить на великій оздобленій лежанці, виготовленій із чистої бронзи. Якби не типовий для культури кельтів декор лежанки - орнамент спинки та змодельовані у вигляді жіночих фігурок ніжки - можна подумати, що це оригінальна сучасна канапа. Неподалік цього ложа - величезний бронзовий котел на 500 літрів меду, прикрашений фігурками левиць, а далі - карета, в яку поскладали цілий "сервіз" досконало збережених бронзових мисок, різні побутові речі та багато оздоблена упряж коня, що символізувала його присутність. Самого коня як супутника померлого не вбивали. Була там іще велика колекція сурмових рогів.

Про відкриття поховання князя написано багато статей, видано проспекти, зроблено фільм. До речі, німці не бояться говорити, що відкриті кельтські пам'ятки залишили їхні предки, хоча відомо, що автентичні кельти не були германцями. Проте жили на землях, які після всіх історичних катаклізмів стародавньої Європи стали німецькими. А не може бути, щоб населення певної території навіть після значних змін зникло безслідно або принаймні не залишило там краплі своєї крові. Втім німецькі вчені не є "українськими", які панічно бояться, щоб, не дай Боже, сусіди не звинуватили їх у ненауковому підході до етнології. Тому замість вивчити свою історію, в нас поширюють книги з "абсурдним патріотизмом" (від Адама і Єви) або навпаки - праці, де з нашої історії викинуто всіх стародавніх мешканців українських земель - творців багатих та оригінальних культур.

Однак я відбігла від теми. Хотіла ж написати про кицю. Звичайнісіньку собі кицю, яка живе на могилі князя тих ранніх кельтів. Курган, під яким відкрито його поховання, відновили до первісного вигляду. Це досить-таки великий, приблизно семиметрової висоти насип, зверху якого встановлено камінь, що колись там стояв, але протягом віків запав у землю. З вершини оброслого пахучими травами кургану видно всю околицю: хвилясті поля, гайки і ген далеко, на тлі зеленого моря - червоні дахівки типово німецьких будинків. Іноді (не дуже часто) курган відвідують туристи. Вони піднімаються на гору спеціально облаштованими сходами та сідають на лавки з обох боків каменя.

Із німецькими колегами ми також прямували до тих східців, як раптом побачили білу кицьку, яка щось ловила на схилах кургану. Дуже здивувалася: що може робити киця так далеко від людських осель? І мені пояснили: "Вона тут живе". Швидко побігла сходами догори подивитися на це нещасне створіння, напевно, перелякане, напівдике й голодне. А побачила чистеньку і зовсім незалежну кицьку з величезними подовгастими сірими очиськами, що особливо виділялися на білій із рожевим носиком мордочці. Кицька нікого не боялася. Вона глянула на нас якимось відсутнім поглядом, навіть дозволила себе погладити, перехиливши кокетливо голівку; нічого не просила й не вимагала. Ми були їй цілком байдужі.

Тверезо дивлюся на світ, але ця кицька, її вигляд, передусім очі, поводження схиляли до містичного пояснення її присутності на кургані. "Берегиня могили князя"? Вона напевно дає собі раду (заспокоювала я себе), має там нору і, мабуть, багато мишей, які живуть у насипі.

Але чомусь, коли згадую це маленьке біле звірятко, самітне на величезному кургані посеред поля, до мене приходить незрозуміла туга і стискає горло. А може, це просто туга за такою ж належно пошанованою археологією? Нашою!

довідка

Окремі знахідки кельтської культури виявлено майже на всій території України. Проте пам'ятки, які можуть засвідчувати присутність кельтів, відомі дотепер тільки на Закарпатті та в околицях Галича й Перемишля. Зокрема, поселення з типово кельтським інвентарем відкрили в селах Бовшів і Куропатники Галицького р-ну на Івано-Франківщині. Ці пам'ятки, які датують II-І ст.ст. до н.е., залишила частина кельтських племен, які перейшли на схід через Українські Карпати.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.