УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 60 відвідувачів

Теги
конфлікти шляхи єднання УПЦ КП Голодомор вибори Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ краєзнавство українська християнська культура іконопис церковна журналістика Мазепа Митрополит Володимир (Сабодан) Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква і суспільство церква та політика Вселенський Патріархат Доброчинність молодь педагогіка Патріарх Алексій II Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія комуністи та Церква Священний Синод УПЦ забобони монастирі та храми України діаспора Католицька Церква милосердя постать у Церкві Археологія та реставрація секти Церква і влада розкол в Україні Президент Віктор Ющенко Ющенко Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






«Газета по-українськи» (Україна): ”Куточок Переяслава вартий трьох Нью-Йорків”



«Газета по-українськи» (Україна),

Легенда про це є в "Повісті временних літ". 932 року, у війні князя Володимира з печенігами, справу вирішив двобій найсильніших воїнів. Київський отрок узяв печеніга й кинув ним об землю - "перея славу". Так і назвали місто. Але вперше топонім "Переяслав" записано 907 року в угоді з Візантією. А люди тут жили ще за 500 літ перед тим.

Степове князівство прикривало Київ від кочівників зі Сходу. Це незатишно, але переяславці цінували суверенність більше затишку. Вони й князів собі брали не з Києва, а дальніх, суздальських - щоб цю землю важче було приєднати до якоїсь іншої.

Переяслав у світі не один. У князя Святослава був свій Переяслав на Дунаї. А турки, узявши Царгород, назвали його Істамбулом, що теж означає Переяслав.

Переймання слави - річ прикордонна, воєнна, коли щось у когось беруть силою. Тут, на річці Альті, князь Святополк убив брата Бориса. Той молився, вбивці підійшли близько й проткнули його крізь намет. Отже, тут грішники з праведниками сходилися на відстань простягнутої руки.

Щойно доктор філології Микола Сулима видав унікальну книжку "Гріхи розмаїтії (Єпитимійні справи ХVІІ-ХVІІІ ст.)". Єпитимія - церковне покарання за гріхи (церква розглядала справи про розлучення, зґвалтування, шлюби між близькими родичами тощо). Сулима шукав такі справи у фондах Переяславсько-Бориспільської консисторії.

Там немало трагікомічного. Ось Єфросинія Овчаренко хоче розлучитися з "безсилим" чоловіком. Не дозволили - бо "Овчаренко й жена его по незнанню не имЬли плотского совокупления". Присудили: "научити їх" і хай живуть "нерозлучно".

Багато справ про двоєженство, про третій-четвертий шлюб. Не те що давні переяславці такі ласі до гріха були - час був неласкавий до них.

Приміром, 1753 року розглядали справу двоєженця Лавріна Кравця. За 24 роки до того татари взяли в полон Лавріна та його дружину Марію. У полоні вони не бачилися. Через вісім літ Лаврін звідти втік, знайшов нову жінку. Не втаїв від неї, що був жонатий. Суд розлучив Лавріна з Марією й благословив другий шлюб.

У козака з Веприка Григорія Чемериса перша дружина померла, друга втекла з дому, коли був у поході. Церква дозволила третій шлюб, що рідко траплялось. А втім, Богдан Хмельницький втретє одружився саме в Переяславі.

1763 року розглядали справу про другий шлюб Любові Ступули. Чоловік її пішов до війська під час Прусського походу. Вона прожила з дітьми 10 літ, вирішила, що він загинув, і вийшла заміж. А чоловік повернувся?

Михайло Лукашевич з Переяслава 1754-го просить повернути дружину - поки він воював, та вийшла заміж. Взагалі, справи, коли чоловік довго не повертався, розглядалися не раніше ніж через п'ять літ - а раптом повернеться?

А от Варвара Гайдай із села Андруші 1753 року свідчить, що її чоловік, писар Петро, утік дев'ять літ тому. А Параска Клочко з Піщаного просить розлучення - чоловік залишив її з донькою і втік 18 років тому. 12 літ тому іконописець Олексій Сірополк з Переяслава залишив дружину Доминикію з трьома дітьми. Консисторія  дозволяє розлучення, бо жінка у позові пише, що боїться "упасти в грь-х"...

Бувало, що не історія винна, а самі люди. 1761 року Євдокія Конвісарка з Переяслава скаржилася, що її чоловік Захарій пішов від неї ніби в монастир, а сам переїхав на Лубенщину, став там священиком і одружився.

А ось Явдоха Андріяненко і Андрій Бабенко з села Помоклі любились, де тільки могли, і застукали їх у хліві під час "чинимого блудодь-йного дь-ла". А переяславська дівка Ірина Єрофеєва скаржилась 1753 року, що служитель консисторії зґвалтував її у келії. Той назвав це наклепом - і викрутився! 1766-го втік з-під варти двоєженець Микита Шкляр з Переяслава. Не знайшли й досі...

Бувало, що й старі закони козацькі застосовували. Переяславська консисторія розглядала справу Іркліївського протопопа Глевицького. Він хотів поховати живу козачку Христину Водяникову з убитим козаком Йосипом Буденком. Дівчина нібито вбила свого коханого. За це її прикували до труни, і вона йшла селом до могили, де її мали покласти під труну. Уже на цвинтарі її розкували. Дівчина зізналася, що мала ще одного хлопця, Степана Калину, він і вбив Йосипа. Суд послав священика на покаяння і вказав, що давні козацькі закони неприпустимі в цивільному житті.

Є на Переяславі й особливий гріх - союз із Москвою 1654 року. Можливо, це стара ілюзія: цар далеко, а ми - тут. Не нам судити цих людей. Вони грішили - вони й розплачувалися. Часом втрачали все - землі, маєтності. Аж дивно, що протягом цілого XVIII століття шинком у Переяславі володів один і той самий рід Гриневичів. Бо тоді далеко не всі старшини переяславські вмирали вдома своєю смертю. Ось полковник Філон Джеджалій 1654-го казав Хмельницькому: "Ти, гетьмане, недовго питимеш воду Дніпрову!". Сам Джеджалій пішов із Виговським і був зарубаний. Та й пізніше серед переяславської старшини було немало опозиціонерів: Федір Лобода, Федір, Семен та Іван Сулими, Павло Полуботок.

Сотник Семен Безбородько після Кримського походу 1736 року втратив усі маєтності. Став полковим обозним. Писали, що при ньому полкова артилерія "в запустение и гнусность приведена", а порох іде на стрільбу з мортир для потіхи приятелів. А ось Олександр Безбородько закінчив Києво-Могилянську академію, був секретарем цариці Катерини і канцлером Російської імперії. Інший начальник переяславської артилерії, Григорій Рубан, мав сина Василя, який став секретарем князя Потьомкіна й автором однієї з перших робіт з історії України.

Це місто любив Іван Мазепа. Тут Шевченко писав "Заповіт", а Григорій Сковорода вчився грати на скрипці у місцевих музикантів Козловичів.

Є ще одне славне ім'я - Михайло Іванович Сікорський, творець і генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав". Він починав 1951 року, коли музей мав три кімнати. Нині у заповіднику - 26 музеїв. Сікорський народився в Чигирині Черкаської області 1923 року, але вдача в нього - переяславська, експансивна. Для нього тут - центр світу, а тому серед його музеїв - не лише "місцеві", як-от музей Миколи Бенардоса, що винайшов електрозварювання. Родом він із Херсонщини, але його музей є лише в Переяславі.

Якщо поєдинок отрока з печенігом за цю землю - легенда, то Сікорський боровся "за землю" іноді буквально. У Добраничівці сусіднього Яготинського району викопали кістки мамонта та стоянку первісних людей. Сікорський поїхав туди, вирізав землю шеститонними кубами й перевіз стоянку до Переяслава, на Татарську гору. Яготинський краєзнавець Олександр Непорожній усе життя потім сердився на Сікорського.

А сам Михайло Іванович називав святою знамениту переяславську трудівницю Олену Хобту. Вона в час війни, вже немолода, три роки жила в курнику, а в хаті вирощувала по 500 курей і здавала на потреби армії. Прославилася, була на іменинах у Сталіна й простодушно питала: "А чому ви, Йосипе Віссаріоновичу, оселедців не їсте?". Вона ж випросила в Москві перший бурякозбиральний комбайн для Переяславщини.

Це місто в межиріччі Трубежу й Альти - красиве. Тут народився й провів дитинство Шолом Алейхем. На старості в Америці він казав: "Якби хтось божевільний запропонував: ось тобі три Нью-Йорки і куточок Переяслава - вибирай! Я б відповів: дозвольте покращити Переяслав на мій розсуд, і я віддам вам усі три Нью-Йорки!".

907 - перша писемна згадка про Переяслав. У різний час в місті княжили Володимир Мономах, засновник Москви Юрій Долгорукий
1239, березень - місто розорили монголи
1648-1781 - полкове місто Гетьманщини
1654, 24 січня - у Переяславі підписано українсько-російський договір
1782 і далі - повітове місто Малоросійської, згодом Полтавської губернії. За ревізією 1808 року в повіті було "20 почталіоновъ, 21362 козаковъ, 320 духовнаго званія"
1943, вересень - місто назване Переяславом-Хмельницьким, тепер - райцентр на Київщині

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.