УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 52 відвідувачів

Теги
краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Києво-Печерська Лавра Вселенський Патріархат Мазепа УГКЦ церковна журналістика Ющенко діаспора Церква і влада педагогіка Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква милосердя Президент Віктор Ющенко автокефалія церква та політика шляхи єднання Патріарх Алексій II Голодомор Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика УПЦ КП розкол в Україні іконопис постать у Церкві монастирі та храми України Католицька Церква Археологія та реставрація українська християнська культура Священний Синод УПЦ Церква і медицина церква і суспільство конфлікти молодь секти Доброчинність забобони вибори






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Із Пінзелем на плечі...



«Україна молода», Світлана Мичко, 15.07.07

Тернопільський мистецтвознавець, можливо, відкрила перше портретне зображення відомого і таємничого скульптора, якого називають Мікеланджело українського бароко

У Тернопільському краєзнавчому музеї нещодавно зроблено сенсаційне відкриття. Воно стосується однієї з найтаємничіших мистецьких постатей - скульптора вісімнадцятого століття Іоанна Георга Пінзеля, якого ще називають Мікеланджело українського бароко. Завiдуюча вiддiлом краєзнавчого музею Вiра Стецько помiтила на плечi скульптури «Алегорiя мужностi» дивне зображення. Фахiвець вважає, що це автопортрет Пiнзеля.

                Його дещо химерні за своєю формою і дуже експресивні за настроєм скульптури з каменю та дерева вражають своєю оригінальністю. Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, який значну частину свого життя присвятив саме дослідженню творчості Пінзеля, вважає його талант і справді аж ніяк не меншим за талант всесвітньо відомого Мікеланджело, унікальним явищем пізнього бароко не лише в Україні, а й у Європі. Роботи Пінзеля з успіхом виставлялися у Варшаві, Москві та Празі, до них із великою цікавістю ставляться, крім наших, і німецькі, польські, італійські мистецтвознавці, а на чорному ринку, за словами спеціалістів, оригінальні скульптури майстра можуть коштувати до мільйона доларів. Тим часом доля багатьох творів справді трагічна, бо в недалекі часи, коли влада закривала і руйнувала церкви, їх безжально нищили, викидали, як непотріб, на смітники, не виключено, що деякі фігурки з дерева було використано, як дрова. Справжні поціновувачі мистецтва, як, наприклад, уже згадуваний Борис Возницький, доклали чимало зусиль, аби розшукати і врятувати роботи Іоанна Пінзеля .

                Не менш трагічною, очевидно, була доля і самого майстра. Бо невідомо, приміром, чому і як така талановита людина раптом опинилася в галицькій глибинці. Про Пінзеля немає навіть елементарних біографічних відомостей: ким він був, наприклад, за національністю, де народився і жив до того, як потрапив на Галичину (свої найкращі твори, більшість яких належить до сакрального мистецтва, скульптор створив у містечку Бучач на Тернопільщині, працюючи на замовлення відомого вельможі Миколи Потоцького). Достовірно відомо лише те, що між 1740 та 1760 роками він жив і творив на території Тернопільської та Івано-Франківської областей. Деякий час мистецтвознавці вважали, що такого автора взагалі не було, і лише після того, як були знайдені розписки Пінзеля про отримання грошей за виконані роботи, переконалися, що він був реальною особою. Підтвердив це і документ про те, що у травні 1751 року в Бучацькому костелі Іоан Георг взяв шлюб із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з роду Маєвських.

                Досі невідомо, від чого помер Майстер і де він похований. По сьогодні точаться суперечки про правильність написання його прізвища - Пінзель, Пільзе чи Пельце. Ніхто з наших сучасників досі не бачив і будь-якого зображення обличчя талановитого скульптора! І ось з цим якраз і пов'язане сенсаційне відкриття, що його зробила нещодавно завідуюча відділом Тернопільського краєзнавчого музею Віра Стецько.

                - Я займаюсь дослідженням творчості Іоанна Пінзеля з кінця 80-х років, - розповідає мені пані Віра. - Власноруч привезла свого часу до музею чотири алегоричні скульптури з бічного вівтаря бучацької Покровської церкви. Сто разів їх бачила, і тут раптом цей випадок!... Як відомо, керівництвом Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей 2007 рік було проголошено Роком Іоанна Пінзеля, бо десь у цьому часі виповнюється триста років від його дня народження.

                 Одним із заходів стала підготовка альбому «Пінзель і Тернопільщина». Перефотографовуючи для нього ті самі алегоричні скульптури, які зберігаються у фондах музею, я і звернула увагу на дивне зображення на плечі у «Алегорії Мужності». Мене враз наче струмом пронизало, бо здалося, що сам Пінзель раптом глянув мені в очі. Вважаю, що таким незвичайним чином (втім до таких прийомів майстри давнини не раз вдавалися, взяти хоча б того самого Мікеланджело чи Леонардо да Вінчі) Пінзель залишив для нащадків свій автопортрет. Звичайно, наразі це лише моя гіпотеза, яку я готуюся доводити восени на міжнародній конференції мистецтвознавців у Львові. Але фахівці зі львівського музею Пінзеля мене також у цьому переконанні підтримують.

                І якщо таке припущення підтвердиться, то це буде єдине портретне зображення загадкового майстра.

                Нині до каталогу робіт Іоанна Пінзеля внесено 62 твори, із них близько 40 належить Львівській галереї мистецтв, 15 - Тернопільському краєзнавчому музею, 6 - Івано-Франківському художньому музею. 2007 рік справді дав потужний поштовх зацікавленості творчістю видатного скульптора та її дослідженню. Приміром, майже одночасно з першим українським альбомом про Іоанна Георга Пінзеля, який було презентовано на 52-му Варшавському книжковому ярмарку, вийшов друком і альбом «Ян Єжи Пінзель» у польському видавництві  BOSZ. Тернопільський альбом, про який розповідала Віра Стецько, має бути готовий до листопада . На Тернопільщині зараз робиться і багато іншого задля належного вшанування видатного майстра різця. Зокрема, триває реконструкція Бучацької ратуші, для якої колись творив свої шедеври Пінзель. За ініціативи обласної ради буде проведено наукову конференцію та інші заходи щодо дослідження художньої школи Іоанна Пінзеля. Тернопільські мистецтвознавці також активно займаються пошуком могили скульптора і будь-що хочуть розкрити таємницю його біографії.

 

ДО РЕЧІ

                Навесні у видавництві «Грані Т», яке видало альбом Іоанна Георга Пінзеля, вийшла книга Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра». Це художній твір, роман, написаний у жанрі «мистецький детектив», ніша якого в українській літературі абсолютно порожня. Для прикладу, у світі в цьому жанрі найуспішніше працює іспанець Артуро Перес-Ріверте. Не виключено, що Євгенія Кононенко продовжить роботу в цьому напрямі, адже інтрига з мистецькими творами є в кожному її романі.

                Події в книзі «Жертва забутого майстра» відбуваються в наші дні. Молодий чоловік, громадянин Німеччини, щось шукає в Україні, йому допомагає наша співвітчизниця. Іноземець теж скульптор, більше того, він вважає себе реінкарнацією великого Пiнзеля.

                «Я їздила в Бучач, у музей Пінзеля у Львові, але інформації про цю людину, джерел дуже мало, - розповіла «УМ» Євгенія Кононенко. - Борис Возницький написав книгу про нього, але там узагальнено те, що дають інші джерела. Він посилається на польські газети, а ті в свою чергу посилаються на бучацький архів, який потім вивезли до Варшави. Але там я вже не була.

                      Я не фахівець-мистецтвознавець, але для себе склала таку думку, що роботи Пінзеля - це не канонічне християнство. Там є іронія, інколи святі підморгують, інколи вони схожі на чортиків. І таке могло бути тільки на задвірках Європи, де католицтво не було таким суворим. В Іспанії чи навіть Франції того часу подібне важко уявити. Невідомо, чи Пiнзель сам був іронічною людиною, чи так у нього виходило, але крім того ще й його меценат Потоцький це дозволяв».

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.