УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 57 відвідувачів

Теги
Церква і політика українська християнська культура Президент Віктор Ющенко конфлікти Києво-Печерська Лавра УПЦ КП краєзнавство Мазепа Священний Синод УПЦ автокефалія Церква і медицина Археологія та реставрація Ющенко діаспора Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі милосердя Вселенський Патріархат церква та політика УГКЦ вибори церковна журналістика Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність постать у Церкві молодь Церква і влада Патріарх Алексій II церква і суспільство забобони іконопис секти шляхи єднання педагогіка розкол в Україні Голодомор комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






«Закарпаття OnLine»: Фольклорист Іван Хланта у мандрах до Сербії за піснями і не тільки



«Закарпаття OnLine», 17 серпня 2007р

Іван Хланта, заслужений діяч мистецтв України

Про фольклористичну діяльність нашого земляка науковця Івана Хланту знають фахівці та широкий загал читачів не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Так, на запрошення союзу українців Румунії він записував пісні на Мараморощині і в Банаті, таку ж роботу виконував у Російській Федерації на Кубані. А нещодавно він мав честь побувати у Сербії, зокрема в тих населених пунктах, де компактно проживають русини-українці.

Від них за три тижні вдалося йому записати понад 700 пісень різних жанрів. Ми повинні бути зацікавлені в тому, щоб світ якомога більше дізнався про Закарпаття, Україну, її народ, культуру та духовні надбання. А для цього треба, перш за все, виховувати українців тут, вдома. Виховання починається з народної пісні, вивчення традицій та історії свого народу і, звісно - фольклору в цілому.

А все почалося з того, що з села Нове Орахово надійшло запрошення від культурно-мистецького товариства „Петро Кузмяк" (голова товариства Михайло Еделінські), в якому вказувалася мета мого приїзду до Сербії - запис народнопоетичної творчості, зокрема пісень, по селах, де проживають русини-українці. Приємно відзначити, що управління культури Закарпатської облдержадміністрації та обласний центр народної творчості схвально поставилися до згаданого запрошення і надали мені відрядження для поїздки, яка тривала від 28 червня до 17 липня цього року.

Нагадаємо, що перші русини-українці з історичного Закарпаття поселилися на південно-слов'янській землі (нині це територія Сербії) у 1745-1768 роках внаслідок соціального, національного гніту, безземелля та злиднів, яких вони зазнавали в Австрійській монархії. Найбільш компактно живуть в історичній області Бачка автономного краю Воєводини, зокрема в таких населених пунктах, як Руський Керестур, Коцур, Джюрджево, Нове Орахово, Новий Сад, Вербас, Кула та ін.

Запис народної пісенності розпочався нами з села Нове Орахово. Тут за чотири дні від талановитих співаків записав понад 120 пісень. Найбільше їх наспівали Славіця Емеді, (1946 р. н.), Меланія Папуга (1935 р. н.), Владимир Магоч (1950 р. н.)., Михайло Еделінські (1959 р. н.), його батько Йовген (1931 р. н.) та мати Амалія (1934 р. н.), Любо Рац (1950 р. н.) та ін. У селі активно працює художня самодіяльність, зокрема хор, танцювальна група та оркестр народних інструментів. Всі вони з любов'ю та натхненням пропагують народне мистецтво. Недарма два роки тому виступали на Закарпатті в Перечині та на всеукраїнському Машкін-ському фестивалі в Іршаві, а також у м. Володимир-Волинськ Волинської області. Нагадаємо, що в кожному селі, де живуть русини-українці, діють колективи художньої самодіяльності, які є захисним щитом від тотального поширення псевдофоль-клору, його згубної дії, спотворення і спрощення національних традицій.

У селі Вербас найбільше пісень записав від Янка Сегеді (1946 р. н.). Робота проводилася протягом трьох днів від 18 до 22-23 години ночі у приміщенні культурно-просвітнього товариства „Карпати" (голова Владимир Папуга). Репертуар співака Я.Сегеді надзвичайно різноманітний. Має гарний, приємний голос, яким майстерно володіє. Співак з дитячих літ закоханий у пісню. Пам'ятає, що ще з 15 років найбільш улюблені пісні записує в окремі зошити, яких на сьогодні назбиралося кілька. Бере участь у хорі, де часто виконує сольні номери. Особливо незабутнім був третій день, коли Янко Сегеді разом із керівником оркестрової групи Миколою Чизмарем (1953 р. н.) та акордеоністом Любомиром Скубаном (1959 р. н.) до 12 години ночі наспівували пісні.

Чимало оригінальних пісень записано від Велемира Чижмаря (1936 р. н.). Він виконує також обов'язки церковного дяка. Тому досконало знає церковні мелодії, чимало духовних пісень, колядок.

Цікавою була зустріч із Владимиром Еделінські (1938 р. н.). З його голосу ми записали весільні та жартівливі пісні. Він радіє, що його 13-річна внучка бере активну участь у художній самодіяльності, виступає заспівувачем окремих пісень.

У Вербасі живуть також українці, які ще понад сто років тому з Тернопільської та Львівської областей поселилися в Боснії. Співачка Марина Семенюк-Козаків (1943 р. н.). з 1965 р. разом з іншими своїми земляками із Боснії перебралися до згаданого села. Вона наспівала до тридцяти маловідомих, а то й зовсім не відомих нам пісень. Чимало коломийок, особливо весільного характеру, пригадали Штефко Шелемба (1944 р. н.), Генка Козаків (1952 р. н.), а також Софія Мученські, дід і бабуся якої приїхали до Сербії із Хуста. Всі вони добре володіють рідною українською мовою.

6 липня заступник голови товариства русинів-українців Сербії Богдан Віславський привіз мене до села Дюрдьова, в якому він проживає. Ввечері зібралися учасники художньої самодіяльності і від них протягом трьох годин записував пісні. В ансамблі беруть участь в основному жінки старшого віку. Але всі вони мають прекрасні голоси, люблять пісню, з якою ніколи не розлучаються. Побував також на кладовищі, якому понад сто років. Варто відзначити, що й раніше й тепер у Джюрджеві, як і в інших селах, де живуть русини-українці, в основному вихідці із Закарпаття, зокрема Хустщини. Про це свідчать прізвища: Сабадош, Лукач, Орос, Молнар, Балінт, Пушкар, Сокач, Кіш, Варга, Дудаш, Барна, Гайдук, Палінкаш, Рац, Жирош, Шанта та ін.

Як тільки я навідався в село Кула, зразу потрапив на репетицію хору, яким керує пані Голодняк. За кілька годин хористи наспівали до тридцяти різноманітних пісень, уважно пригадували все, що зберігалося в їхній пам'яті. Доводилося вислуховувати кожну пісню, незважаючи на те, що значна частина із проспіваних текстів у мене вже були за-фіксовані. Хотілося занотувати все, навіть до найдрібніших деталей.

Багаті пісенні традиції характерні для сіл Руський Керестур та Коцур. Саме тут ще в 1897 р. відомий фольклорист В.Гнатюк записав 416 пісень. Вони були опубліковані в „Етнографічному збірнику" Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові (1990. - Т. ІХ). На жаль, вони були подані без нот. Мене саме цікавило, чи пам'ятають нині ті пісні. Виявляється, що велику кількість із них ні слів, ні мелодій сьогодні не знають. Майже зникли з репертуару співаків сторічної давності духовні пісні, балади та інші жанри народної пісенності.

Проте великої популярності за останні десятиліття набули пісні літературного походження, тобто пісні на слова сучасних поетів. У репертуарі співаків почесне місце займають найбільш популярні українські народні пісні, які і на Закарпатті виконуються чи не в кожному селі. Ми зафіксували таких пісень понад сотню.

Перебуваючи в селі Коцур, варто відзначити двох співаків, рідних братів Тамашів - Миленка (1946 р. н.) та Володимира (1952 р. н.). Записувати пісні від них - одна насолода. Їхній репертуар багатий. Особливо старший брат виконує рідкісні пісні, які запам'ятав від своєї бабусі (1896 р. н.). Обидва брати мають однакові голоси. Коли співають, здається, що то звучить один голос. Взагалі під час мандрів по Сербії за піснями, зустрічався з багатьма співаками, із ними завжди зав'язувалася щира розмова. Говорили так, ніби знали один одного не один день, а дружили з десяток літ.

Здійснювана мною робота по записах народної пісенності серед русинів-українців Сербії була помічена засобами масової інформації. Мене попросили дати інтерв'ю для радіо, телебачення, що вже прозвучало в ефірі, для газети „Руське слово" і науково-популярного журналу „Шветлосць". Крім цього, у місті Новий Сад для мене організували зустрічі з працівниками радіо, телебачення, редакцією газети „Руске слово", з відомими діячами культури, як академік Юліан Тамаш, письменники Стефан Гудак, Дюрій Лутяк, Микола Шанта, Серафина Макаї та ін. Ми дійшли висновку, що нам треба налагодити тісніші контакти, що русини-українці мало, дуже мало знають про Україну, зокрема Закарпаття, як свою прабатьківщину. Було б добре, щоб вони мали можливість слухати радіо, дивитися телепередачі з України, особливо з Ужгорода. На сьогодні русини-українці Сербії позбавлені такої можливості. Під час мого перебування на території Сербії русини-українці провели три фестивалі. На жаль, на жодному з них не були представники із Закарпаття. Бо й ми їх майже не запрошуємо на наші фестивалі до Ужгорода. Треба якнай-швидше встановити довгострокові контакти не тільки між нашими та їхніми хоровими колективами, але й різними галузями мистецтва.

Ознайомився з визначними пам'ятками міста Новий Сад. Побував на території фортеці, яка була споруджена ще в другій половині ХVІІІ ст. Бачив телецентр, який настільки вісім років тому по-варварськи зруйнований американськими бомбами, що його не можна й відремонтувати. Були зруйновані також і три мости, що з'єднують береги Дунаю. Два із них уже відновлено.

Кидається у вічі те, що як у містах, так і в селах бездоганна чистота, охайність, акуратність. Ніде не побачиш жодного недопалка, папірця чи п'яної людини.. Отут би повчитися нашим керівникам міст і сіл та й усім громадянам, як зберегти чистоту навколишнього середовища у належному стані.

Мене цікавило також і духовне, релігійне життя русинів-українців та сербів. Побував у церквах на Утрені, Вечірні, Літургії, під час хрещення дитини, читання Псалтиря над покійником, розмовляв з дяками, представниками духовенства. Варто відзначити, що в церкві читають і співають так, як і в нас, зберегли ті самі церковні обряди, мелодії, які понесли з собою ще їхні предки понад 250 років тому. Однак Апостол, Євангеліє псалми як русини-українці, так і серби читають рідною, зрозумілою їм мовою, а не церковнослов'янською, як вони кажуть, напівзрозумілою мовою.

У хорах переважно співають люди старшого та похилого віку. Однак, як самі зізнаються, вони молодіють, коли виходять на сцену. Адже в колективі мають можливість спілкуватися, відчувати, що потрібні людям, бо дарують їм радість. А це і їм додає сил, допомагає боротися з недугами. Пісні, які співають хористи, найкращі ліки, бо несуть життєствердну енергетичну силу, запам'ятовуються, інтерпретують та перепроектовують особистісний світ людини. Пісні позначені глибиною думки, багатотональністю і різнобарвністю поетичної палітри. У піснях сконцентровано велику енергію думок і почуттів, високу напругу їх творців та загальнонаціонального інтелекту, що є ознакою незаперечного таланту. Чимало людей носять їх коло серця як улюблені пісні, що возвеличують красу людських почуттів. Народна пісня ніколи не була беззмістовною, бездуховною, і в цьому її вічність. А співають хористи те, як вони слушно відзначають, що відстоялось у їхніх душах як справжніх шанувальників народної пісні.

Русини-українці Сербії зберегли багаті культурно-мистецькі традиції Закарпаття, зберегли багатовікову культурну спадщину. Значну кількість варіантів тих пісень, що вони виконують, нам доводилося записувати в Ужгородському, Мукачівському та Іршавському районах. Чимало їх опубліковано у збірниках „Вчора була неділенька" (2001), „Ой видно село" (2003) та „Пісні Іршавщини" (2005). Це ще раз засвідчує, що їхні предки були вихідцями з низовинних районів нашого краю.

Записані нами пісні є живим пам'ятником наших предків, які думали й про майбутнє і зберегли у своїй пам'яті ці духовні надбання, щоб їх передати й нащадкам. Ті скарби збагачують історичну пам'ять народу, стверджують високі гуманістичні ідеали.

Протягом трьох тижнів довелося побувати на кількох фестивалях, а саме на фестивалі руської культури: „Червена ружа" (Керестур), фестивалі української культури „Калина" (Новий Сад) та „Коцурська жатва" (Коцур). Мета фестивалів - збереження та примноження культурної спадщин предків, як одного з головних стержнів, який допоможе утверджувати національну самобутність. Під час фестивалів була можливість ознайомитися з репертуаром художніх колективів, їх майстерністю, масовістю, костюмами, поговорити з талановитими співаками тощо. Після перегляду виступів у душі було багато вдячності до тих сподвижників культури, які доклали сили, досвід і натхнення до проведення фестивалів. Приємно констатувати, що на всіх фестивалях часто лунали українські народні пісні. Моє серце проймала гордість за нашу Українську державу, за мій талановитий народ, який створив прекрасні пісенні твори, що облагороджують серця тих, хто їх слухає на всіх континентах світу. Якби ще до цього Україна мала достатню кількість справжніх патріотів у владних структурах, щоб турбувалися про матеріальне й духовне зростання свого народу.

Русини-українці Сербії не відчувають свою малочисельність (усього проживає їх там понад 20 тисяч) чи меншовартісність у порівнянні з іншими народами, а з гордістю про свою значимість творять духовні цінності на рівні з іншими народами. Їхні пісні, дотепні, влучні жарти, що звучать у виступах зі сцени, несуть у маси немеркнуче і вічне - мистецтво народу. Народна пісенність - це особлива аура, якою огорнуті талановиті співаки і яка поширюється на кожного, хто підпадає під чари їхнього співу.

Як відомо, без підтримки порядних людей, справжніх шанувальників народного мистецтва, неможливо було б здійснити задумане. Тому я глибоко вдячний усім, хто був поряд зі мною, допомагав мені, радів моїм успіхам, підтримував. Прекрасно, що знаходив однодумців у справі збереження духовного потенціалу народу. Насамперед глибока подяка Миронові та Мирославу Жирошам, Славкові Оросу з Руського Керестура, Богданові Віславському з Джюрджева, Миколі Шанті з Коцура, Володимирові Папузі з Вербаса й особливо Михайлові Еделінські з Нового Орахова, який приїхав спеціально до Ужгорода, щоб відвезти мене до Сербії, супроводжував по селах і знову привіз додому. Саме завдяки цим та іншим людям і, звичайно, наполегливій праці наукова експедиція закінчилася успішно. Попереду ще - величезна робота над підготовкою пісенних матеріалів до видання.

Багато вражень привіз із собою з далекої поїздки по Сербії. Про неї, як пам'ять, залишились численні фотографії, зошити й касети з записами народних пісень від талановитих співаків, які й на чужині плекають рідну культуру, пам'ятаючи, що вони з Карпатського краю, України, багатої на таланти.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.