УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 92 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Мазепа Голодомор Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі забобони шляхи єднання Церква і політика монастирі та храми України Патріарх Алексій II вибори іконопис Католицька Церква автокефалія Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора українська християнська культура Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков УПЦ КП комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко розкол в Україні краєзнавство Ющенко постать у Церкві секти церква і суспільство конфлікти Києво-Печерська Лавра Доброчинність Вселенський Патріархат УГКЦ молодь Священний Синод УПЦ Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка Церква і влада церква та політика милосердя






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Священна війна. Чому не живуть у мирі та злагоді православні Київського та Московського патріархатів?



«Україна молода», Наталія Лебідь, 02.08.2007

Добитися «взаєморозуміння і примирення» між українцями та поляками (свідками й учасниками Волинської трагедії) або навіть змусити потиснути один одному руки вояків УПА та бійців Червоної армії - дитяче завдання порівняно зі спробою викресати іскру християнської любові між Українською православною церквою Московського патріархату та УПЦ патріархату Київського. Втім такі цілі «Україна молода» навіть і не переслідувала. Ми лише спробували зрозуміти, що відбувається між двома гілками українського православ'я, і надали слово речникам обох церков. Прес-службу УПЦ МП представляв її керівник Василь Анісімов, від Київської патріархії «слово мав» її речник архімандрит Євстратій (Зоря). З контрв'ю, записаного з їхньою допомогою, висновки просилися невтішні: кожен звинувачує кожного. Тут миром і не пахне, а para bellum - уже на порядку денному. Поки що війна йде в улюбленому українцями форматі - за допомогою наметів та сидячих страйків. Як у Переяславі, де паства УПЦ МП оточила церкву, яку нібито мають віддати Київському патріархату. Чому так відбувається? Та тому хоча б, що вцілілі по стількох роках енкаведисти і «бандерівці» бодай вірять в існування один одного - тож із цим уже можна працювати. Московський же патріархат «київських колег» узагалі не визнає. Але в першому випадку йшлося про війну і боротьбу ідеологій, а в другому... Невже блаженство миротворців та смиренних духом хтось нагорі підступно скасував? Вважатимемо це питання риторичним.

 

      - Скільки існує розподіл православної церкви на Московський та Київський патріархат, стільки існує між ними й ворожнеча. Чи погоджуєтесь ви із таким твердженням? Якими є витоки цієї ворожнечі та що з нею робити?

      Анісімов: - Річ у тім, що українська православна церква тисячу років існує, а Київський патріархат - лише 15. Власне, яка може бути ворожнеча? Стосунків ми жодних не маємо. Коли було створено Київський патріархат у 1992 році, відбулися серйозні порушення закону. Одна людина (Філарет. - Авт.) переговорила з Леонідом Макаровичем Кравчуком, і вони домовились створити собі церкву на майні церкви православної. Коли у вас забирають майно, пожертви віруючих, Володимирський собор - ви будете позитивно ставитись до тих, хто це робить? Природно, що у нас - негативна оцінка цієї «організації». Окрім того, вона просто паразитує на православній вірі, вдягає священицький одяг, хоч ніде у світі вона просто не була б визнана. Адже якщо вже є інституція, названа «Українська православна церква», інша не може перебрати на себе цю назву. У нас є традиція, чому ми так називаємось, а тих, хто нагнітає до нас неприязнь, вважаємо заблудлими браттями... А не нагнітати вони не можуть, бо треба ж казати, що у нас одні лише «кляті москалі», хоча у нас українців більше, ніж у Київському патріархаті.

      Зоря: - Я не зовсім погоджуюсь із вашим твердженням. Ми не маємо ворожнечі і не відчуваємо її до Московського патріархату. Ми хотіли б існувати мирно, як добрі сусіди, по-братньому, тобто так, як це має бути між християнськими церквами. Але проблема в тому, що Московський патріархат не тільки не бажає з нами саме таких взаємовідносин, а взагалі відмовляє нам у праві на існування. В цьому й полягає причина та коріння всіх конфліктів, які мали місце за останні 15 років.

      - Чи володієте ви даними відносно того, яку чисельність має ваша паства і паства ваших опонентів?

      Анісімов: - Це протестанти якимось чином рахують своїх прихильників. А в Аделаджі, приміром, кожна п'ятірка навернутих має привести по п'ять своїх приятелів. Православна церква ніколи не була тоталітарною структурою. Є офіційна статистика, яка реєструє кількість общин. Якщо вважати, що на одне село - одна община, і всіх записувати у православні, тоді у нас вийде, мабуть, мільйонів тридцять. Якщо рахувати тільки тих, хто постійно відвідує церкву, то вийде, звичайно, значно менше. Можу чітко сказати, яка у нас кількість монастирів - 195.

      Зоря: - Ми маємо дані соціологічних опитувань, які регулярно проводяться, з 1995 року починаючи, різними інституціями. Дані цих опитувань збігаються: близько 30 відсотків респондентів відносять себе до вірних Київського патріархату, близько 20 є паствою Московського патріархату. Але якщо говорити про громади чи парафії, то тут ситуація прямо протилежна: у нас - понад 4 тисячі зареєстрованих парафій, у Московського патріархату - понад 10 тисяч. Але причина тут у тому, що зареєструвати громаду можуть усього лише десять чоловік. Тобто у випадку з Московським патріархатом ця цифра відображає не реальну кількість прихильників, а лише число зареєстрованих статутів.

      - Аналогічне запитання щодо храмів: скільки їх у вашому розпорядженні?

      Анісімов: - Зареєстровано 11 тисяч приходів. За всі роки незалежності «приріст» православної церкви становив приблизно по 500 общин на рік. Зате у нас ніхто не рахував іншого (а в Росії така комісія була створена, і до її складу ввійшов Олександр Яковлєв - соратник Горбачова, відомий громадський діяч та інтелектуал) - скільки зруйновано храмів за всю історію радянської влади? Сто тисяч храмів по всьому СРСР! Відновлювати все це дуже складно - народ у нас бідний, займається в основному довгобудами... Деякі общини так і не змогли відбудувати храм.

      Зоря: - Переважна більшість храмів належить Московському патріархату з тієї причини, що державна влада в Україні зайняла відповідну позицію в цьому питанні. Храми, які повертали з державної власності у церковну, відходили чомусь Московському патріархату. За 15 років ми збудували значну кількість храмів, але старовинних, древніх церков нам відійшло небагато. А щодо будівництва, то зрозуміло, що в теперішніх важких економічних умовах його вести досить складно.

      - Якщо говорити про столицю, то Києво-Печерська лавра належить Московському патріархату, Володимирський та Михайлівський собори - Київському, Софія не належить нікому... Всі задоволені таким розподілом чи на найближчий час заплановані якісь акції, рухи, дії з «перепрофілювання» найбільших українських святинь?

      Анісімов: - Україна взяла на себе певні зобов'язання перед Радою Європи, пообіцявши повернути все, що було піддано експропріації, законним власникам. Ясно, що Київський патріархат ніяк не може бути таким законним власником, оскільки він виник у 1992 році і ніяким репресіям його не піддавали. Тож усі названі вами храми належать Українській православній церкві. А щодо Софії, так її взагалі перетворюють на якийсь бенкетний зал, забуваючи, що територія заповідника є ще й великим цвинтарем, де поховані київські митрополити... Українська православна церква, кажу ще раз, не претендує на майно жодної іншої конфесії, окрім як на свою власність, законну...

      Зоря: - Для Української церкви як узагалі для церкви Христової природний стан - це єдність. Тож православна церква в Україні має бути єдиною, і приналежність храмів має так само замикатись на українській помісній православній церкві. Це не означає, що ми плануємо якісь насильницькі захоплення храмів Московського патріархату. Ми працюємо методами переконань, звертаємось до керівництва Московського патріархату, аби там теж зрозуміли необхідність такого єднання. Водночас ми бачимо прикрі спроби з протилежного боку узурпувати наші святині. Найяскравіший приклад - події довкола Десятинної церкви, біля якої Московський патріархат звів свою каплицю, яку днями освятили. Інший приклад - у Переяславі, де священик УПЦ МП спробував захопити Михайлівський храм, а коли це йому не вдалося, його прибічники просто поставили намет перед входом до храму і сказали, що будуть тут молитися, доки їм його не віддадуть. Понад рік блокується вхід до храму святої Катерини у Чернігові, щодо якого навіть обласний апеляційний суд підтвердив, що храм цей переданий нам у законне користування. І таких прикладів можна наводити досить багато. Всі вони свідчать про зростання агресивності з боку Московського патріархату.

      - Як цивілізовано вийти з конфліктів на кшталт боротьби за Десятинну церкву, церкву в Переяславі, про яку писала наша газета? Може, варто обрати як третейського суддю світську владу? Але тоді вже підкоритися тому рішенню, яке вона прийме, без зайвих ламентацій...

      Анісімов: - З гори, де стояла Десятинна церква, ще апостол Андрій благословляв Київ... Коли люди приїжджають до столиці і бачать це місто (і це місце!) зі жвавою торгівлею, митцями, а ще  - з купою закусочних, дуже важливо, щоб було нагадування й про те, що Київ - місто православне, і в ньому є куди піти помолитись і подякувати Господу... І коли всі напали на нас, я казав, що якби замість нашої церкви побудували ще один ресторан, ніхто б і слова не сказав. Ось вам і світська влада. Вона б краще дослідила те, про що я вже казав, - скільки храмів було зруйновано за роки радянської влади? А скільки їх відновлено? На пальцях однієї руки можна порахувати: Богородиці Пирогощі церква, Михайлівський Золотоверхий, Успенський собор і напіввідбудована церква Архистратига Михаїла біля Жовтневої лікарні. Борг влади перед віруючими аж надто великий...

      Зоря: - Цивілізований вихід тут може бути тільки один - мають виконуватись закони України. Отак усе просто і банально, але так має бути. Але коли відповідальні за київську забудову особи заявляють (зокрема i з телеекрана), що каплиця біля Десятинної церкви нікому не заважає, коли з управління архітектурної інспекції надходить лист iз відповіддю про те, що виїзд на місце було проведено, але ознак будівництва не виявлено (!), то про що тоді говорити? Тут проблема не у взаємостосунках між конфесіями, а в тому, що влада не може визначитися, ким вона є: владою чи стороннім спостерігачем? Бо якби вона дійсно виконувала свої функції, таких конфліктів було б значно менше: деякі гарячі голови спершу б думали, а відтак - діяли. А коли влада розводить руками, тоді починається вакханалія з претензіями на той чи інший храм.

      - В Україні так багато відгалужень нетрадиційної релігії - свідків Ієгови, адвентистів, мормонів, кого тільки нема... Невже вам простіше порозумітися з ними, ніж із православними «колегами», які, водночас, є і вашими опонентами? Чи і ті, й другі є рівною мірою неприйнятними і віддаленими від вас?

      Анісімов: - Знаєте, дуже велика небезпека криється у тих, кого ви називаєте «опонентами». Бо людина думає, що йде у православну церкву, але зустрічає там лже-священика. Це називається святотатством. Українська православна церква дуже суворо на це дивиться. А щодо нетрадиційної церкви, то вона просто немає ніякого стосунку до самоідентифікації нашого народу. Український менталітет сформований на православ'ї, і ми маємо це берегти. А харизмати та інші паразитують не так на православ'ї, як на потребі людини у вірі. Ясно, що ми також негативно до них ставимось. Вони собі теж будують власні храми, але, на відміну від Київського патріархату, бодай не претендують на наші.

      Зоря: - Московський патріархат - це досить умовна назва. Є конкретні люди, конкретні священики. В одних випадках мені простіше знайти порозуміння саме з ними, зійшовшись на тому, що ми - це православна церква, яка відстоює спільні ідеали та цінності. Але буває і таке, що представники інших конфесій скоріше проникаються нашими інтересами, ніж той-таки Московський патріархат. Нам глибоко болить та ворожість, яку вони відчувають до нас. Ми такої ворожості до них не відчуваємо. Ми хотіли б мати християнські відносини з усіма - на особистому рівні це інколи вдається, але зі структурою в цілому - ні. На відміну від римо-католиків чи греко-католикiв, з якими ми маємо ділові й взаємокорисні стосунки.

 

ДО РЕЧI

      Ми також поцікавились у народного депутата І-V скликань Ярослава Кендзьора подіями 1992 року, коли було створено Київський патріархат. На запитання «УМ» він відповів, що набуття Україною власної церкви не регулювалось жодним президентським актом або законом, який пройшов би крізь Верховну Раду. «Це суто церковна справа. Як можна якимись указами затверджувати нову релігійну громаду? Хоча сприяння з боку влади і Кравчука дійсно було. Тоді всі розуміли, як це важливо - відмовитись від п'ятої колони Москви, яка втручалась в абсолютно всі політичні справи, і започаткувати власну церкву», - сказав Кендзьор.

      А історик і філософ Тарас Возняк висловив досить-таки крамольну (з точки зору як УПЦ МП, так і УПЦ КП) та вельми дискусійну (як на погляд «УМ») думку стосовно того, що більше за все «практикуючих віруючих» у греко-католиків і протестантів. Що ж до православних конфесій, то ті займаються «величезними спекуляціями» на кількості своєї пастви. Проте серед останніх Возняк симпатизує, природно, Українській православній церкві Київського патріархату, як такій, що «формувалась паралельно з Українською державою». «Що ж до російської православної церкви, - продовжує Возняк, - то якщо вона хоче розбудовувати свої парафії у нас - проблем нема. Проблема є тільки з її бажанням цілковито задомінувати на нашій території - так, як це вже сталося в Росії, де православна церква пролобіювала досить дикий Закон «Про свободу совісті», яким визнаються тільки п'ять релігій з усього їхнього розмаїття...»

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.