УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 97 відвідувачів

Теги
постать у Церкві монастирі та храми України Церква і політика Католицька Церква УГКЦ УПЦ КП краєзнавство Вселенський Патріархат Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II вибори Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація церква та політика автокефалія педагогіка українська християнська культура секти Голодомор церковна журналістика розкол в Україні шляхи єднання Церква і влада Доброчинність церква і суспільство молодь Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Ющенко милосердя Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора Священний Синод УПЦ іконопис Мазепа забобони комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Віра в атеїзм. Правдиво описаний досвід «боротьби з релігією» потрібен і вченим-суспільствознавцям, і політикам



«Україна молода», Ярослава Музиченко, 17.07.2007

15років тому в Україні з'явилася Асоціація релігієзнавців. Самі ж релігієзнавці виникли за рік перед тим, коли у червні 1991-го Президія Академії наук прийняла Постанову «Про створення Відділення релігієзнавства Інституту філософії АН УРСР». До цього радянсько-українські дослідники релігійних почуттів трудящих гуртувалися довкола трьох столичних осередків упровадження атеїзму. За 15 років учені «діаметрально» змінили предмет дослідження й видали друком купу книжок - брошури з серії «Бібліотечка конфесій в Україні», 7 томів 10-томної «Історії релігій в Україні», 10 чисел щорічника «Релігійна свобода», 78 номерів щомісячника «Релігійна панорама». Триває робота над тритомною «Українською релігієзнавчою енциклопедією». У дванадцяти ВНЗ України введено релігієзнавчі спеціальності, а Відділення релігієзнавства систематично організовує Літні школи релігійної толерантності для молоді.

      Чому ж за такого розквіту академічної науки, старань вищої школи і популяризаторства Асоціації релігієзнавців українське суспільство, включно з «високими особами», досі не має елементарних релігійних знань і навичок релігійної культури, а українські діти позбавляються змоги вивчати християнську етику?

 

Завдання партії - дисертації про атеїзм

      Світ майже досконало дослідив технології нацизму, набагато менше - тоталітаризм у СРСР. А от методи впровадження атеїзму і його наслідки майже ніхто не досліджує. Ми досі не маємо правдиво описаної і проаналізованої інформації, за 15 років в Україні не вийшло жодної фундаментальної монографії на цю тему. А це ж була продумана державна політика. На неї працювали цілі наукові інститути, кафедри у ВНЗ, «громадські» організації. Загальне уявлення про напрями, тематику і мету «атеїстичних досліджень» можна скласти, ознайомившись із літературою, що тоді видавалася. У каталозі Національної наукової бібліотеки НАНУ ім. Вернадського є чотири ваговиті скриньки з шифрами Э16 - «Атеїстичне виховання. Атеїстична пропаганда» (лише частина «безбожницьких» тем каталогу).

      Звісно, у ролі «Сусаніна», що вів до «безбожного майбутнього», виступала Москва. Вона досліджувала найсокровенніше - «особливості формування, еволюції і подолання психологічного комплексу сучасної релігійної свідомості». Суворі чоловіки у цивільному в кабінетах із портретом Дзержинського були переконані, що релігійні почуття - це «кнопка», якою викликається та чи інша реакція мас. Отож потребували ретельних досліджень історії й особливостей релігії - щоб викорінювати її з людських душ.

      Удосконаленням атеїстичного виховання опікувалася партія. На її замовлення працювали наукові інститути, пропагандистські клуби і шкільні «червоні кімнати». «Программа КПСС - методологическая основа теории и практики атеистического воспитания» - не приховував однойменний посібник, виданий у Києві «Вищою школою» у 1988 році. В областях діяли «будинки політосвіти» при обкомах КПУ. Для їхніх пропагандистів на місцях готувалася література - методички, брошури, сценарії заходів для дозвілля. Партії допомагав комсомол. Ще в 1933 році Союз войовничих безбожників СРСР підготував для комсомольців «Блокнот антирелігійника», де детально описано методику антирелігійної пропаганди.

      Атеїзм допомагав «зближувати нації». У 1972 році в московському Інституті наукового атеїзму «релігієзнавець» захистив дисертацію «Разрешение национального вопроса и становление массового атеизма в СССР», у 1975-му «естафету» підхопив МДУ ім. Ломоносова («Развитие атеизма как фактор сближения социалистических наций»), а в 1976-му майже однойменна брошура вийшла в Києві.

Як «працювали» з віруючими

      Україна була найбільшим християнським регіоном СРСР, тут зосереджувалося дві третини «релігійної мережі» шостої частини планети. Тому й увага до республіки була особливою. З 1925 року тут виходив щомісячник «Безвірник», а в 1929-му в Держвидаві України вийшов «Покажчик для сільських робітничих бібліотек, антирелігійних гуртків, осередків безвірників та самоосвіти «Антирелігійна література». Товариство «Знання» УРСР аж до 1990-го випускало Бібліотечку на допомогу лектору «Проблеми наукового атеїзму». Найкумедніша назва - «Від невір'я - до вершин атеїстичної культури» (1989).

      Відділ наукового атеїзму з'явився в Інституті філософії імені Григорія Сковороди АН УРСР у 1958-му. Наступного року було створено кафедру історії та теорії атеїзму на філософському факультеті Київського державного університету ім. Шевченка. На кафедру покладалося завдання «координації науково-дослідних робіт у галузі атеїзму в усіх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах України». Вища школа постійно поглиблювала досвід щеплення відрази до «опіуму». Київський державний університет імені Шевченка видавав збірник «Вопросы научного атеизма». У 1960-ті на факультеті філософії цього «універу» захищали дисертації на кшталт «Шляхи подолання пережитків релігії в свідомості людей у процесі розгорнутого будівництва комунізму в СРСР».

      Був ще й Київський міжреспубліканський філіал Інституту наукового атеїзму Академії суспільних наук при ЦК КПРС (який у 1978-1991 роках очолював Олексій Онищенко, нині академік). Цей дивовижний інститут «визначав шляхи і форми подолання релігійних пережитків». А відділення атеїзму в Інституті філософії, за словами нинішнього головного релігієзнавця України Анатолія Колодного, «не брало участі в боротьбі з релігією». Утім факти свідчать про інше. Проглядає система: відділення атеїзму провадило науковоподібні дослідження, Інститут наукового атеїзму готував на їхній основі відповідні програми для партії, а кафедри при ВНЗ розробляли методики антирелігійного виховання дітей і молоді.

      Правдиво описаний досвід «впровадження атеїзму» і детально проаналізований механізм «боротьби з релігією» став би сьогодні у значній пригоді і молодим релігієзнавцям, і психологам та управлінцям. Натомість нинішній завідувач Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ Анатолій Колодний у книзі «Спогади про себе» (2007) навпаки, навіщось пише, про «релігієзнавство» на університетських кафедрах і в наукових установах... Хоча в його публікаціях до 1990 року це слово не зустрічається. Натомість є «Особливості і шляхи подолання обрядово-побутової релігійності», «Виховання кадрів пропагандистів у вузі», «Індивідуальна робота з віруючим». По закінченні ВНЗ Анатолій Колодний викладав основи атеїзму (у мемуарах - «релігієзнавство») у Чернівецькому, Одеському університетах, Житомирському педінституті і, врешті, Київському університеті імені Шевченка. У 1987 році захистив докторську «Атеизм как форма мировоззренческого знания и самосознания личности». Викладач-наставник Колодного Володимир Танчер (який, якщо вірити спогадам, навернув його до «релігієзнавства»), досліджував «можливості подолання релігійних пережитків».

Навіщо думати про душу?

      У 1990 році поряд із трактатами про атеїзм у Колодного з'являється щось нове - «Православні монастирі на Україні», «Українська духовність в її релігійних виявах», «Формування і особливості Українського Православ'я». З 1992-го слово «атеїзм» уже не з'являється у назвах статей Колодного. «Крах комуністичної ідеології й одержання Україною незалежності від вікового її колонізатора - Росії і духовного гнобителя - московського православ'я створили умови для формування у нас релігієзнавства», - пише він у спогадах.

      Відтоді про атеїзм намагався не згадувати і Олексій Онищенко, який у 1978-1991 роках очолював Київську міжреспубліканську філію Інституту наукового атеїзму при ЦК КПРС, а в 1991-1992 роках став завідувачем новоствореного Відділення релігієзнавства Інституту філософії АН УРСР. Нині він керує Секцією суспільних і гуманітарних наук НАНУ. А відділення релігієзнавства очолює Анатолій Колодний. За його словами, мета відділення - дати світські оцінки релігійних процесів, які відбуваються. Пан Колодний побував у багатьох країнах світу, відвідував богослужіння представників різних релігійних громад. Утім визнає, що серйозних досліджень ще не здійснено: «До проблем філософії релігії, її психології і соціології ми лише наблизилися, бо бракує кваліфікованих кадрів. Через незнання іноземних мов ми недостатньо опанували здобутки світового релігієзнавства. Через брак коштів неможливо здійснювати соціологічні дослідження релігійності. Не маємо належної співпраці світських релігієзнавців і богословів».

      За даними соціологічних опитувань, 80 відсотків громадян України називають себе віруючими. Утім переважна більшість, скажімо, православних, приходить до церкви лише, щоб освятити паску або поставити свічку. Знання про багатогранну християнську культуру - мінімальні. Чому ж відділення релігієзнавства не заповнює цю нішу? «Я не сприймаю християнську традицію, яка змушує людину принижувати себе гріхом і закликає постійно каятися і жити в очікуванні, а що буде з твоєю душею після смерті», - признається чільник науки про релігію Анатолій Колодний.

      Відділення релігієзнавства не схвалює викладання у школах християнської етики, хоча це дало б дітям знання, власне, про українську культуру, глибинний зміст якої залишається недоступним без опанування основ християнства. У журналі «Релігійна панорама» (№8-9, 2005) Анатолій Колодний критикує впровадження у навчальні заклади предмету «Християнська етика», а ідею подавати в підручниках державних шкіл релігійне бачення того чи іншого питання поряд з матеріалістичним пропонує «урівноважити» викладанням у духовних семінаріях «наукового атеїзму». Релігієзнавці «атеїстичного гарту» найбільше перешкоджають визнанню теології як навчальної і наукової дисципліни.

      Дивні погляди в релігієзнавця і на Христову Церкву: виявляється, її «вигадали священики, аби мати змогу заробляти». Якщо у пропагатора атеїзму за попередні роки настільки глибоко вкорінилася відраза до християнства, то чому б на академічному рівні не дослідити хоча б вірування давніх слов'ян, половців, кельтів, гунів, готів, скіфів, які залишили в нашому світогляді свій слід. Натомість силами відділення релігієзнавства популяризуються конфесії, які мають змогу стати спонсорами для конференцій, поїздок, видавничої діяльності. Відділення надто бідне, щоб бути незалежним.

«Свобода віросповідань»

      «Активно працюючи на розбудову в країні свободи віросповідань, я з гіркотою усвідомлюю, що цим певною мірою працюю проти відродження традиційних, як для України, церков і релігійних організацій, - визнає Анатолій Колодний. - Руїною можна назвати той стан, з яким останні, з одержанням Україною незалежності, увійшли в сферу міжрелігійного життя і міжконфесійної конкуренції. Вони не мають змоги одержувати таку матеріальну допомогу від своїх зарубіжних одновірців, як, скажімо, протестантські спільноти».

      Не відомо, чи фіксує хтось кількість людей в Україні, травмованих унаслідок діяльності тоталітарних сект. Однак знаємо, що відділення релігієзнавства постійно продукує статті й брошури про такі секти, називаючи їх релігіями на рівні з християнством, буддизмом чи ісламом. Не секрет, що Анатолій Колодний має сентимент до «Білого братства», називає це угруповання релігією. Що це - безмежна толерантність чи непоінформованість? Ще в 1990-му позитивну оцінку зароджуваній секті дав співробітник Київської міжреспубліканської філії Інституту наукового атеїзму при ЦК КПРС Віктор Бондаренко (згодом тривалий час очолював Держкомрелігій). Цікаво, він справді не знав, що Марина Цвигун познайомилася зі співробітником Інституту кібернетики Віталієм Кривоноговим на його лекції про можливості психотропного впливу на людей? «Марію Деві Христос» арештували у 1993-му, під час страхітливої акції в Софійському соборі, що мала завершитися масовим самогубством «білих братів». Справжнє керівництво «братством», як і джерела його фінансування пiд час слiдства, залишилися нерозкритими. Нині поширюються десятки нових сект. Їх популяризацію постатеїстичнi релiгiєзнавцi називають «толерантністю міжконфесійних відносин».

      На думку заступника голови Львівської громадської організації «Інститут дослідження тоталітарних релігій та релігієзнавства» Сергія Журавльова, «Україна з її надзвичайно ліберальним релігійним законодавством сьогодні перетворилась на полігон, на якому випробовують сучасні релігійно-психологічні технології». Наша держава не має чітко прописаного законодавчого поняття, що таке тоталітарний або деструктивний релігійний культ. Тому навіть сатанізм і окультизм, що допускають принесення в жертву тварини, а то й людини, вважаються «повноправними релігіями». Можливо, тоталітарні новотвори колишні атеїсти підтримують за звичкою? Адже в недавньому минулому в їхній країні масово практикувалася державна псевдорелігія з використанням контролю над мисленням і емоціями, з мільйонними людськими жертвами задля божка «світлого майбутнього». Її «богослови» нині навчають молодь релігії через книги і лекції у ВНЗ. Тим часом страхітливий досвід войовничого атеїзму досі не усвідомлено суспільством. 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.