УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 108 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор монастирі та храми України українська християнська культура педагогіка комуністи та Церква діаспора краєзнавство постать у Церкві Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ церковна журналістика молодь Ющенко Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство забобони церква та політика милосердя секти Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра Церква і політика Президент Віктор Ющенко УГКЦ Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі конфлікти іконопис Церква і влада розкол в Україні автокефалія Доброчинність вибори Патріарх Алексій II Мазепа УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Спершу був Ісус. І був він в’язаний



«Україна молода», Іван Крайній, 02.09.07

Франківчанка Надія Соломко звичайними спицями створює дивні ікони і портрети найвідоміших українців

Рідко хто з тих, хто вперше бачить її роботи, стримує захоплені емоції. Гонорові кіношники з «Мосфільму», котрі нещодавно знімали в Кам'янціПодільському епізоди «Матроської тиші» і випадково натрапили на розгорнуту просто під стінами старовинного будинку її виставку, теж не шкодували щедрих епітетів. «Вязаные иконы, - записали подивовані москвичі у книзі відгуків, - вызывают у нас профессиональный восторг». Щоправда, до хору похвальних голосів інколи додаються критичні побажання майстринь «з бісеру» удосконалювати техніку в'язання. Тоді експресивна пані Надія без зайвих образ пропонує опонентам свої спиці: «Покажіть, будь ласка, як це робиться». А воно ніяк не робиться, бо за в'язання чогось подібного вручну ще ніхто не брався.

«Найбільше подобається молодий Шевченко, а не дід у кожусі і шапці»

- Пані Надіє, - звертаюся до господині, котра мешкає у мікрорайоні Пасічна обласного центру Прикарпаття, - над вашим лівим берегом БистриціСолотвинської, мабуть, утворилася якась особлива творча аура: тут, наскільки мені відомо, зосередилося чимало майстринь, котрі досягли успіхів у створенні ікон різними нетрадиційними способами.

- У Пасічній справді мешкає багато народних талантів, хоча вони з'їжджалися сюди з різних країв. Я, приміром, народилася і виросла в Кам'янціПодільському. Мій тато - Павло Пилипович - виходець із Черкащини. Він мав прізвище Шевченко і, мабуть, спільне коріння з родоводом Тараса Григоровича. Вже у зрілому віці, пам'ятаючи про ймовірну спорідненість із Кобзарем, я вив'язала перший, після ікон, портрет молодого Тараса. Саме таким він мені найбільше подобається, а не дідом у кожусі і смушевій шапці, як його раніше переважно зображали. Тепер, бачите, і на 100гривневій купюрі старосвітського Шевченка замінили на юного.

- До вас у родині хтось брався за голку, спиці чи виявляв якісь інші творчі здібності?

- Ні, принаймні мені про це не відомо. Щоправда, тато любив малювати. Після важкого поранення в бою з німцями йому у Кам'янецьПодільському шпиталі ампутували ногу. Мама, Зінаїда Миколаївна Осочинська, була там медсестрою і доглядала його. Потім вони побралися. Тато все життя працював, шив взуття. Жили ми бідно, але на долю не скаржилися. Нас у батьків було четверо - Віра, Надія та Любов і брат Микола. Сестри і брат здобули вищу освіту, я за фахом - технік­електрик. В'язанням захопилася у Білій Церкві, куди потрапила за направленням. Невдовзі переїхала до чоловіка на Прикарпаття. Отже, спиці зі мною - вже понад чотири десятиліття. Весь час в'язала рідним і знайомим светри, шкарпетки, шапочки. Коли трохи підросли діти, то, окрім кухні, пелюшок і прибирання, захотілося ще чимось зайнятися. Тоді організувала при надвірнянському клубі бурильників курси в'язання. Продовжила вчити цьому бажаючих і на ІваноФранківському радіозаводі, де згодом пропрацювала на АТС понад 20 років.

«Тримала образ Ісуса на руках, як малу дитину»

- Светри­шапочки - це зрозуміло. Як і коли від ужиткових речей ви піднялися до рівня вартісних творів духовної тематики?

- Це сталося вже на пенсії і зовсім несподівано для мене самої. Якось сиділа при ввімкнутому телевізорі і в'язала - без цього вже жити не можу - і раптом на екрані побачила картини, вишиті Дмитром Блажійовським. Подумалося: невже так може вишивати чоловік! Сиділа, як заворожена, а потім вирвалося: «Боже, та це ж можна і спицями зв'язати». І тоді ніби перемкнуло: ніщо мені не миле, ніяка робота не ладиться, тільки дивуюся, як ця ідея раніше не прийшла в голову. Згодом зрозуміла: не було відповідного імпульсу.

Нікому нічого не кажучи, знайшла в книжковій крамниці каталог робіт Блажійовського і вибрала образ Ісуса Христа. Відтоді все для мене втратило інтерес, окрім цієї справи. Навіть чоловік не знав, чим я займаюся, коли він на роботі. Через три місяці образ був готовий, і я вирішила подарувати його онукові ДаріюПавелу, котрий мешкає в польському місті Познань.

- Як до ваших в'язаних ікон ставляться отці церкви?

- Дуже позитивно. Першу в'язану ікону я пішла освячувати у кафедральний собор Святого Воскресіння саме в чистий передвеликодній четвер 2000го року. Нікого в храмі не було. Підходжу до служительки і запитую, як мені освятити Ісуса, якого я зв'язала. Жінка підозріло на мене глянула: «Як зв'язали? Ану покажіть». Коли я розгорнула сувій, вона охнула. На це нагодився настоятель собору отець­мітрат Микола Сімкайло. Він теж здивувався, а потім освятив мою роботу. Я тримала образ Ісуса на руках, як малу дитину. Уявляєте! Тоді ж вирішила зв'язати, якщо вдасться, ще кілька образів.

Після Ісуса створила «Богородицю». За нею - «Плащаницю» розміром 210 на 90 сантиметрів. Її, між іншим, прикладали до Туринської плащаниці члени нашої Спілки християнського відро­дження. Потім зв'язала «Різдво Христове», «Благовіщення», «Богоявлення», Вербну неділю», «Воздвиження Чесного Хреста», «Стрітення», портрети Папи Римського Івана Павла ІІ, митрополита Андрея Шептицького та Тараса Шевченка. Всього маю 21 роботу. Нині працюю над портретом Івана Франка.

«Мрію про двісті робіт, якщо Господь дозволить»

- Ви розповідали мені, що не продаєте свої творіння, то, може, вирішили їх комусь заповісти?

- Оригінали справді не продаю. А ось, приміром, копію «Богородиці» подарувала Кам'янецьПодільському історичному музею. Про заповіт ще не думала. Мрію про двісті робіт, якщо Господь дозволить. Маю 63 роки і час у мене нібито ще є. Тому прошу Господа, аби відміряв ще стільки літ, щоби встигла, окрім творів духовної тематики, зв'язати ще Лесю Українку, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу та інших найвідоміших українців.

- Масштаби вашої виставкової діяльності теж викликають повагу.

- Мені подобається виставляти свої роботи. Відбувається це лише завдяки власному ентузіазму: телефоную в музеї і пропоную свої послуги. Коли отримую позитивну відповідь, беру із собою величезні сумки й автобусом їду до пункту призначення. Буває, що потім мої роботи не віддають по півроку - до них так довго не згасає інтерес відвідувачів.

Перша виставка відкрилася на Різдво 2002го року в ІваноФранківському краєзнавчому музеї. Згодом виставлялася в Кам'янціПодільському, Чернігові, Луцьку, Львові, Чернівцях. Люди із задоволенням приходили подивитися, бо таких робіт більше ніде немає. Мабуть, цікаво. Траплялися і прикрі непорозуміння. В одній іванофранківській релігійній газеті надрукували розповідь про мої роботи і помилково вмістили фотокопії чужих ікон, виконаних бісером. Ображена авторка тих творів відразу звинуватила мене в плагіаті. Газета через тиждень опублікувала поправку, проте мої роботи не потрапили через це на столичну виставку.

«Довше в'яжеш - більше задоволення»

- За в'язані ікони та портрети ніхто не береться через складнощі в'язання?

- Ніяких особливих труднощів, окрім лицьових петель, у в'язанні немає. Складність полягає у тому, що петля більша за хрестик і нею важче вив'язувати деталі, а деякі елементи, наприклад риси обличчя я змушена вишивати спеціальним ткацьким швом. Навчитися цьому зовсім не складно. Але однієї техніки в'язання замало - не можна тупо дивитися на клітинки і механічно їх заповнювати петлями. До всього треба підходити творчо, і лише тоді ти отримаєш масу задоволення.

- В'язання ікон ви для себе відкрили на пенсії, то, може, до заслуженого відпочинку треба заздалегідь цілеспрямовано готуватися, аби перші, нічим не заповнені місяці не спровокували стресових ситуацій від надміру вільного часу?

- В'язанням цікаво займатися у будьякому віці, проте в пенсіонерів, справді, більше можливостей займатися цим довше й отримувати більше задоволення. Багато міських жінок, позбавлених колективу, почуваються розгублено. Я їм пропоную альтернативу. Якщо навіть є проблеми зі здоров'ям, в'язання допомагає їх переборювати, не концентруватися на больових відчуттях. Це щось на зразок творчої терапії. Дуже допомагає - на собі випробувала.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.