УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 50 відвідувачів

Теги
УГКЦ молодь Церква і політика постать у Церкві комуністи та Церква автокефалія Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II УПЦ КП Археологія та реставрація Президент Віктор Ющенко забобони іконопис українська християнська культура шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков Доброчинність церковна журналістика церква та політика милосердя Голодомор конфлікти діаспора Мазепа краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) вибори педагогіка Церква і медицина монастирі та храми України розкол в Україні Києво-Печерська Лавра Церква і влада Священний Синод УПЦ церква і суспільство Ющенко секти






Рейтинг@Mail.ru






«Галичина» (Івано-Франківськ): І Матір Божа вислухала молитву...



«Галичина» (Івано-Франківськ), Емілія Турковська, 11 серпня 2007

Після появи у «Галичині» сторінки «Молитва і диво» люди нам почали телефонувати, писали, приходили до редакції з розповідями про те, які дива творив Господь у відповідь на їхні молитви.
Саме тоді я почула, що на таку ж тему видав книжку священик із Болехова. Мене дуже просили, щоб я оте видання знайшла в «Релігійній книзі», що на площі Ринок, 8.
З таким наміром я і прийшла до книгарні, але на полицях видання не знайшла. Допоміг мені Степан Мислюк - керівник цього колективу. Він показав мені уже відкладений примірник книги отця Володимира Серемчука «Божий палець», призначений саме для її автора. Погортавши сторінки, я відразу збагнула, що це саме те, що шукала. Я сказала: «Жаль, що не можу купити цієї книжки... Адже мала намір дати з неї щось до «Галичини»...
І тут сталося несподіване. Степан Дмитрович мовив: «Даруємо «Галичині» цю книжку. А отцю Серемчуку скажемо, що його праця послужить ще й читачам газети... Сподіваємося, не образиться...» Пан Степан, розгорнувши видання, показав мені розповідь «Мати Божа вислухала молитву...»
- Ця історія сталася з нашим батьком Дмитром Мислюком, - сказав мені.
Повернувшись до редакції, я прочитала цю зворушливу розповідь і вирішила, що вона буде цікава і для тебе, дорогий читачу.
Непроста твоя доля, мій бідний український народе! Кому ти тільки не прислуговував і кого лише не просив на допомогу, щоб здобути жадану волю! і татари, і ляхи, і шведи, й москалі та німці - всі обіцяли тобі золоті гори, а насправді гострили ножі та готували пекельні пастки на твоїх синів і дочок... У ХХ столітті ти, мій збідований народе, навчений минулими облудами лукавих ворогів, зробив відчайдушну спробу протистояти зайдам і на своїх теренах зродив загони УПА... Неможливо було змиритися з тим, що після «золотого вересня» по численних тюрмах, криницях і шахтах, гаях і лісах Західної України залишилися гори трупів, безвинно загинули чиїсь батьки, діти, брати і сестри, пішли у безвість лише за те, що говорили українською та мріяли про волю для своєї Вітчизни. Ті, хто вийшов живим із цієї колотнечі і хто міг тримати зброю в руках, гуртувалися в ряди дивізії Січових Стрільців «СС-Галичина». Українські юнаки та зрілі мужі, пам'ятаючи всі жахіття навали «перших совітів», прагнули за будь-яку ціну захистити своїх рідних від нових тортур та вбивств. З такою метою до лав дивізії «СС-Галичина» прийшов і наш земляк Дмитро Мислюк.
Він та його побратими по дивізії були відважними вояками, але в жорстокому бою, на жаль, замало лише відваги: потрібні вміла тактика й стратегія, добре обмундирування й озброєння. А цього якраз не вистачало, й українська дивізія, яка розташувалась під Бродами, щоб зупинити наступ Червоної армії на Львів, після виснажливих трьох днів боїв опинилася у ворожому оточенні. Чимало наших вояків полягло, а ще більше потрапило в більшовицький полон. Разом з побратимами ув'язнили і Дмитра Мислюка й повели етапом у напрямку далекої Московії. Для полонених не вистачало харчів, ліків, колона ув'язнених рухалась неохоче, частішали спроби втечі. Отож, аби зламати дух українських вояків, аби присмирити їх і залякати, на кожному привалі лунала команда: «Счітать дєсятово!..», і совєтські командири шикували полонених та відраховували кожного десятого українця, відводили цей гурт неподалік і поквапливо розстрілювали. Трупи скидали у наспіх викопану яму та й зривалися в дорогу.
За кілька днів такої мандрівки рідною землею лави полонених значно порідшали. Тепер уже кожен із стрільців тільки й думав про те, що наступною буде його черга. Дмитро Мислюк також готувався до смерті: переглядав своє життя, сповідався Богові, згадував рідних. Це ж у його мальовничій Галичині, на невеличкому хуторі Колонії, що посеред лісів та зелених нив, залишилися його люба дружина і двоє маляток-діточок, яких так любив, якими так тішився, для яких так хотів доброго майбутнього. Якими вони виростуть без нього? Чи житимуть у вільній Україні, а чи й над ними збиткуватимуться зайди так, як оце зараз над ним? Кривавилось Дмитрове серце від однієї лише гадки про те, що хтось може образити його кохану, принизити його діток, що хтось може заборонити їм говорити рідною мовою та співати рідних пісень, а він - завжди такий мужній і сильний - нічим не захистить їх, нічим не допоможе, хіба лише молитвою...
Майже так само думалось у той час і молодій Марії Мислюк. Пішов чоловік на фронт, залишив удома саму з діточками, і ні звістки від нього. Чи й живий? Чи не поранений? Полетіла би птахою до нього, залікувала рани, закрила власним тілом од небезпеки, але як знати де він? Єдине залишалося - молитва. Зранку та ввечері разом з діточками, а посеред днини й сама десятки разів зверталася до Господа Бога, щоб охоронив її Дмитруся від лиха, щоб зберіг йому життя. Особливо ж ревно і часто молилася до Божої Матері, адже «від віків нечувано, щоб Пречиста Діва не вислухала молінь своїх вірних»... І линуло з обійстя Мислюків триголосе: «Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитвами нашими не погорди, але від бід визволи нас, єдина чиста і благословенна...» Якби не щоденна праця удома та в полі, якби не догляд за малятами - певно, молилася б Марія безупину. Але ж хто подбає про господарку? Тепер вона сама собі і косар, і жнець, і фірман - разда й раздиня в одній особі.
Та одного ранку, хоч і стояла надворі гаряча трудова пора, не змогла Марія взятися до роботи. Усю ніч перед тим не давали спати гул канонади і криваві відблиски на зоряному небі. Звідкись вітер доносив сморід згарищ, а в світанковій тиші вчувалися звуки пострілів та вибухів... «Чи ж не мій Дмитро у тій колотнечі? - непокоїлася Марія. - Боже милий, Пречиста Діво, заступи й охорони!». У тривозі минув ранок, а під обід серце просто заклекотіло від поганого передчуття. Марія гукнула дітей: «Ану, мої пташенята, вклякаймо разом перед образами, молімо Матір Божу про нашого татка!».
Так діялося на хуторі Колонії, а за сотні кілометрів від нього посеред незнайомого лісу на галявині гурт полонених січовиків спинився на черговий привал. Старшина-москаль підійшов до шеренги, в якій стояв Дмитро Мислюк, і почав відраховувати кожного десятого. Ще мить - і над Дмитровою головою пролунало чужомовне і безжальне «дєсять». Чужі руки шарпнули його за груди і штовхнули в гурт смертників. Подесяткувавши всіх, січовиків повели на розстріл, вишикували біля свіжої могили. Та раптом у повітрі замість автоматної черги пролунало: «Отставіть расстрєл! Нам срочно нужна рабочая сіла!» - це кричав з кузова щойно прибулого студебекера більшовицький майор. «Виполнять пріказ штаба!». Ці слова врятували Дмитрові життя. Уже пізніше, після повернення додому, зіставивши свої пережиття із розповідями дружини, Дмитро з'ясував, що пролунали слова майорського наказу тоді, коли його Марічка з малятами в його рідному хуторі палко молилася до Пречистої Діви. Дмитро та його родина переконані, що це Божа Мати врятувала його від загибелі, що Господь створив для них чудо...
Божа опіка справді не полишала Дмитра. Важким етапом, нещадно експлуатуючи, допровадили його більшовики аж до Солнєчногорська. Там було його туземне пекло, де відмучився-відболів два роки. Долівка з цементу - ліжко, небо - перина, повітря - харч. Якби мав хоч клаптик соломи, то здавалось, що він би замінив йому м'яку постіль. Коли відпускали додому, то важив, як дитина, - 36 кілограмів. Начальник табору, підписуючи документи на звільнення, єхидно зауважив: «іді-іді, хахол, чєрєз мєсяц всьо равно падохнєш». Однак небо відписало йому набагато більше: у рідній хаті під опікою родини дожив до глибокої старості, збагатив рідний край працею своїх майстровитих рук, а людські серця - мудрою наукою і добрим прикладом. У всі часи, коли й забороняли думати про Бога, пильнував молитву та інші християнські обов'язки, доглядав поруйновані каплички та хрести, потай упорядковував церковне подвір'я, шанував ікони у своєму домі, а особливо ревно шанував Пречисту Діву Марію - свою Опікунку та Заступницю.
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.