УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 86 відвідувачів

Теги
Мазепа Доброчинність вибори педагогіка Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну Києво-Печерська Лавра Ющенко милосердя розкол в Україні конфлікти монастирі та храми України Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві іконопис секти шляхи єднання Голодомор церковна журналістика Президент Віктор Ющенко Церква і медицина церква і суспільство комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков молодь УГКЦ українська християнська культура Церква і політика Патріарх Алексій II УПЦ КП Археологія та реставрація автокефалія забобони краєзнавство Священний Синод УПЦ церква та політика Католицька Церква






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Мазепине бароко



«Україна молода», Володимир Свербигуз, 3 вересня 2007

На відстані століть постать славетного гетьмана, його державні справи виявилися надзвичайно сучасними та модерними, гідними наслідування. Неможливо охопити всі його державні проекти: Київ та інші міста розбудовуються величними церквами та спорудами. Розробляється термін «українська нація». Розвиваються мистецькі проекти - наприклад, з'являється україномовний переспів Біблії у віршах Самійла Мокриєвича; на українській сцені вперше поставлено балет за твором Лаврентія Горки. Українська міська культура Гетьманщини набуває найбільшого розвитку.

                Подібно до французького короля Людовика XIV гетьман Іван Мазепа правив мистецтвом і війною. А це означало, в задумах гетьмана, побудову вишуканої української барокової культури з проведенням періодичних невеликих переможних військових кампаній.

 

Риси обличчя. Підробні?

                Яким був портрет Івана Мазепи? Здавалося б,таке просте питання вже довгі роки розглядається вченими і не знаходить одностайності. Правдивий образ гетьмана, який би гармонійно поєднувався з його мужніми та славними вчинками, має слугувати дидактичній меті. Дивовижно, але всі без винятку відомі портрети гетьмана рано чи пізно визнавалися підробними. Навіть прижиттєвий портрет Мазепи, надрукований у німецькій газеті, історик Ілько Борщак вважав неточним на тій підставі, що художник писав не з натури, а з невідомого зображення.

                Образи українського гетьмана можна поділити на словесні (мемуарні або документальні) або художні (портрети, гравюри). За винятком явної фальсифікації, ці образи іноді значно відрізняються між собою, що пов'язано з плином часу та змінами моди. Серед сучасних дослідників із цього питання привертають увагу публікації Кіма Скалацького «Яким був гетьман (до атрибуції портретів І. С. Мазепи)», «Що знав граф Седергельм», «Чули дзвін». Спробу іконографії Мазепи ще у 50-х роках зробив професор Оглоблін.

                Але попереду українських учених виявилися шведські науковці, які не лише зібрали правдиві портрети українського гетьмана, а й самостійно їх класифікували та датували. Серед подібних видань - праця Богдана Кентржинського. Позиція російських і польських учених іноді збігається в обмеженні Мазепіани, що виявляється у публікації в офіційних виданнях псевдообразів (Бориса Шереметьєва з булавою й ін.) або запереченні зображення Мазепи (історія з портретами Яна Сапеги). При цьому в цілому ігнорується думка про можливість за часів анафеми фальсифікацій Мазепіани на крайніх західних теренах Російської імперії, як це робилося в Україні або Великоросії.

                Описові портрети тієї доби мало дають матеріалу з його рис обличчя, а переважно з його зовнішності або характеру. Спільні риси - Мазепа був високим, худорлявим, іноді носив вишукані зачіски. Модою часу було зображення гетьмана у шатах європейського лицаря з булавою в руках, але зовсім без орденських відзнак - на гравюрах Івана Щирського 1689 р., Данила Галяховського 1708 р., Іларіона Мигури 1706 р., портретах зі шведського гріпсхолму 1703 р. і Берінгротга 1706 р. Але Мазепу зображували й у козацькому кунтуші (Літопис Величка, краківський портрет 1680 р.).

                «Бізнес-образ» Івана Мазепи найхарактерніший за часів його приходу до влади. Уже тоді Мазепа володів кількома приватними ливарнями, які відливали гармати для Запорозького війська. А навчався він цьому мистецтву в Голландії у відомого майстра Вілляма Вегеваарда. Також Іван Мазепа отримав підтверджувальну царську грамоту на монопольне право ввезення горілки до Великоросії. Варто пригадати й про чималі його землеволодіння. За гетьмана Самойловича Іван Мазепа був одним із керівників Служби безпеки, яка називалася Генеральним куренем. З рахунку гетьманського скарбу від 10 листопада 1678 року, поданого до Москви, довідуємося про події в «курені пана Мазепи». І хоча згадана подія належала до надзвичайних, бо, як повідомлялося, гетьманська безпека чи то загубила державний клейнод, чи то його хтось украв. Чим завершилася ця історія - невідомо, але з огляду на підвищення Івана Мазепи, міркуємо, що було знайдено гідне рішення.

                Як посол Івана Самойловича Іван Мазепа володів пленіпотенцією, а отже виконував доручення в Малоросійському правлінні (приказі) та при царському дворі. Коли на початку 1683 року в Москві було заарештовано гетьманського сина, Самойлович доручив Мазепі визволити його. Доручення було блискуче виконано. Але тоді на майбутнього гетьмана було зроблено замах - уночі слуги князя Троєкурова перехопили карету та рубонули кілька разів його в голову та руку.

«Щось краще за кохання»

                Про любовні пригоди Івана Мазепи вже немало було написано, але це було, здебільшого, результатом мистецької фантазії. Проте в часи гоніння на мазепинство саме легендарні романтичні фантазії тоді ще молодого Івана Мазепи були привнесені на арену європейської культури та якоюсь мірою дозволили легалізувати його ім'я. Дійсно, Івана Мазепу любили жінки, він божеволів коханням, мав чимало пригод і фліртів. З історичних документів випливає цікавий факт - коли запитували якусь заможну заміжню жінку, всі без винятку підтверджували, що Іван Мазепа зачаровував жінок і мав, кого бажав; але жодна не визнала свого перелюбства з ним.

                Гетьман мав свою родину. Ще перебуваючи на службі у Дорошенка, він одружився на Ганні Фридрикевич, доньці білоцерківського полковника. Від неї він мав доньку, яка померла малою через хворобу. Здається правдивою думка, що Іван Мазепа мав кількох позашлюбних дітей, яких утримував, хоч вони жили під чужими іменами. Саме таку ідею пропагував письменник Булгарін.

                Іван Мазепа полюбляв приховувати романтичні стосунки під різні таємничі пригоди. Події конфедерації Єжи Любомирського 1663 року, що відбувалися в Правобережній Україні, не лише звели, а й заклали міцне приятелювання Івана Мазепи, королівського придворного, з кошовим отаманом Іваном Сірком.

                Тоді українське гетьманське військо Павла Тетері та Запорозьке низове Івана Сірка вирушили на допомогу конфедератам, які отаборилися біля Гончарища. У цій інтризі за польську корону Іван Мазепа використовував свою коханку, дружину волинського шляхтича Станіслава Фальбовського, для пересилки таємної кореспонденції до її дядька - львівського підкоморія Петра Ожги. Польський коронний гетьман Ян Собеський доручив її чоловікові стежити за Мазепою, який і викрив це перелюбство. Під час зустрічі не обійшлося без бійки та стусанів, з приводу чого Іван Сірко писав гетьманові Тетері: «Шкода мені Івася! Терпіла від собак дитина, але, видно, Господь його на щось краще ховає!»

Козак як частина державної ідеології

                За часів правління Івана Мазепи Гетьманська Україна розквітає, відбуваються значні зміни в ідеології. Чого варта політична доктрина Івана Мазепи 1000-ліття гетьманства в Україні! Цей вектор внутрішньої державної політики сколихнув українське суспільство, відразу ставши надзвичайно популярним. Тоді назва козака стала прикладом для наслідування кожним українцем. Саме з тих часів українців ототожнюють із козацькою нацією. Історики та політологи Івана Мазепи виводили генезу гетьманського правління від Київської Русі та знаходили у великих князів київських гетьманів на правах військових правителів (назвемо Радима, Дуліпа, В'ятку). Така державна ідеологія мала великі наслідки. По-перше, заперечувалося право московських царів з роду Романових на київський великокняжий монархічний трон. Варто нагадати, що за попередніх гетьманів були спроби довести право Романових на київський трон, а отже, на право володіння Україною, навіть серед праць українських діячів (наприклад, писання Лазаря Барановича), але вони були відкинуті навіть московськими правителями, бо Романови не були споріднені з Рюриковичами. По-друге, за Івана Мазепи Київська Русь була визнана Українською державою. Цю думку повторив уже Михайло Грушевський. По-третє, Іван Мазепа щодо реєстрового козацтва ввів назву посполитої шляхти (тобто народного шляхетства), відповідно до прийнятих Іваном Самойловичем класів військового товариства Запорозького війська. Подібна військова градація була прийнята лише у західноєвропейських лицарських орденів.

                Іван Мазепа брав активну участь у східній гетьманській політиці, зокрема у прагненні Батурина прилучити Слобідську Україну. Можливо, у цьому його переконав Іван Сірко, про приятелювання з яким із молодих літ уже пригадувалося. За часів правління Івана Брюховецького Іван Сірко посідав харківське полковництво. Тоді Сірко приїхав до Гадяча до гетьмана, якому склав присягу. З історії відомо: хоча харківські полчани під керівництвом Сірка повстали проти московського воєводи та гарнізону, але були розбиті. Це про нього писав 1705 року придворний гетьманський поет Іван Орновський у поемі «Багатий віридар» (тобто райський сад):

Іван Дмитрович Сірко, той воїн управний,

Харківським на той час полковником звався -

У руках мав клейноди.

А муж доброславний  (Донець-Захаржевський)

У справах воєнних уже сотником мався.

                Подібний перебіг подій був у Мазепи. Протягом 1680-1681 років кілька разів було відряджено знатного військового товариша Івана Мазепу до Харкова на переговори з місцевою старшиною про підпорядкування Батурину. Згоду було отримано, проте на перешкоді став цар. Уже будучи гетьманом, Іван Мазепа під час військових походів на Крим керував слобідськими полками, а також досягнув, що 1706 року було скасовано воєводське правління у Харкові.

                Події Північної війни, пов'язаної з мілітарним союзом українського гетьмана та шведського короля, приховують одну маловідому військову кампанію початку 1709 року - Зимовий похід. Тоді шведський король прийняв рішення про похід на Москву, де першим стратегічним завданням було захоплення Білгорода. Це була програшна військова кампанія, яка на початковому етапі мала чималі успіхи. Московські військові архіви мовчать про драму війни на Слобідській Україні (що сягали Сіверських країв, тобто Сіверського Дінця), а про це iснують лише поодинокі шведські та українські згадки. Спогади каролинців підтверджують про тяжкі бої з московським військом під Краснокутськом і про наказ короля Карла ХІІ офіцерам перевезти дітей харківських козаків, якi загинули у боях, з північних країв у центральні. Українська легенда твердить про поранення кошового отамана Костя Гордієнка в боях за Харків. Проте успіхи союзницьких військ у Харкові були недовгими. З військових реляцій Карла ХІІ відомо, що Білгород так і не вдалося захопити, а з московських джерел - про гучний судовий процес над харківським полковником Лаврентієм Шидловським, якого звинуватили у зраді батьківщинi. Поразка під Харковом передувала полтавській поразці.

Батурин - «місто прегарне, прекрасне, чарівне!»

                Після знищення гетьманської столиці Батурина майже не залишилося для нащадків будь-яких прикладів архітектури або культурного життя. Чи були спроби українського письменства після Північної війни мистецько описати батуринське життя?

                За винятком полтавського письменника першої половини ХІХ ст. Миколи Сементовського, подібні спроби були явно невдалими. Та й згаданий ідеолог гетьманського шляхетства у своєму романі «Мазепа, український гетьман» лише спробував описати церемоніал і народні гуляння батуринців у день народження свого правителя Івана Мазепи, що проводилися щорічно. Лише нещодавно було введено до наукового обігу поетичний опис батуринського гетьманського палацу, зробленого придворним поетом Іваном Орновським у поемі «Роксоланська муза» ще за життя Івана Мазепи:

Височіє палац честі й слави.

Гетьмане! Пам'ятка Твоєї справи.

Кращий за палаци Церона й Нерона.

Для золотих дворів оборони

Блискавками гримає Перун увесь.

Гетьманський палац височіє до небес.

                Серед дослідників батуринської старовини почесне місце займає доктор Володимир Мезенцев з Канади. З його публікацій довідуємося, що українські науковці відшукали у Національному музеї в Стокгольмі малюнок руїн гетьманського палацу, зроблений 1744 року німецьким колекціонером Фрідріхом-Вільгельмом фон Бергхольцем. Виявляється, це був триповерховий палац у стилі західноєвропейського бароко, побудований за проектом італійських архітекторів. Палац прикрашали картини європейських правителів, де на самому видному місці, як писав 1704 року Жан Казимир Балюз, вміщено портрет французького короля Людовика XIV. Портрети правителів могли написати відомі італійські художники, серед яких тоді мандрував Україною (а отже, міг працювати у Батурині) Мікеланджело Паллоні. Не варто уникати й українських майстрів - архітекторів Осипа Старченка й Івана Зарудного, митрополичого художника Іларіона Мигуру.

                Навіть із кількох наведених прикладів очевидно, що гетьманський Батурин подекуди перевершував золотоголовий Київ - в динаміці столичного світського життя, в придворній літературі та церемоніалі, в архітектурі.

                Консептивно та цинічно цитувати в сучасному Батурині схвальні вигуки ровесників гетьманської столиці. «Місто прегарне, прекрасне, чарівне!» Такою колись була гетьманська столиця. 24 жовтня 1708 року український гетьман востаннє залишив столицю. Це був славетний Іван Мазепа, який повів Запорозьке військо на злуку зі шведським королем Карлом ХІІ. Великий гетьман мріяв про незалежну Україну, про країну козаків, про князівство на західноєвропейський кшталт. Невдовзі він звернеться з промовою до української спільноти з повідомленням про українсько-шведський союз, відомою з переказів пізнішого часу. Мазепа закликав народ до єдності заради української монархії (так він вбачав гетьманське правління) для відновлення порушеного московськими царями українського самодержавства.

Полтава. Мазепа та Орлик

                Нещодавно, 25 липня, полтавці в Художньому музеї «Галерея мистецтв» відзначили 320-ту річницю обрання Iвана Мазепи на гетьманство. Захід з епохальною назвою «Мазепіана» тривав уже третю годину, а публіка не бажала полишати конференц-залу «Галереї мистецтв». На початку вечора було представлено книгу «Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко».

                Світлана Бочарова, заступник директора Галереї мистецтв, представила присутнім воздух 1718 року  з музейної колекції, зроблений у Київському Вознесенському монастирі. Цей церковний предмет було виготовлено в гаптувальній школі, яку заснувала мати гетьмана - Марія Магдалена Мазепа. Невдовзі й сама школа припинить існування відповідно до рішення московського царя Петра І про побудову та розширення в Києві військового арсеналу.

                Після вечора було проведено «круглий стіл», де відбулася дискусія на мазепинську тематику. Серед запитань, які ставили полтавці авторам книги, значне місце було присвячено Пилипу Орлику, за гетьманування Івана Мазепи з 1702 року генерального писаря, згодом - екзильного гетьмана, одного з укладачів Конституції.

                Недовгий час, десь близько двох перших років гетьманування Івана Мазепи, тоді ще молодий Пилип Орлик живе у полковому місті Полтаві. Саме сюди після завершення Віленської братської школи прибув Орлик, відразу посівши посаду полкового писаря. Чим були викликані ці обставини? Миттєвє сходження молодого Пилипа Орлика до влади в Україні було викликано родовими історичними обставинами, бо попередники брали активну участь у повстанні Богдана Хмельницького, перехрестившись козацькими іменами (Майборода й ін.). Вірогідно, у Полтаві проживала рідня Орлика богданівської генерації. Саме тут Пилип Орлик зустрівся з відомим поетом Іваном Величковським, майстром барокового віршування. Відбувся синтез зрілого митця з молодим талантом, подібно до союзу старого вже Івана Мазепи з молодим Карлом ХІІ.

                У Полтаві Пилип Орлик задумав написати поему про гетьмана Мазепу, над якою почав працю, а завершив уже у Києві. Його поему «Альцід руський, тріумфальними лаврами коронований, ясновельможний Його милість пан Іван Мазепа, гетьман військ царського маєстату Запорозьких» було надруковано невеликою книжкою 1695 року у Вільно. У творі автор порівняв силу гетьманської влади з античним героєм Гераклом, синонімом імені якого був Альцід. На відміну від Івана Величковського, який переважно віршував добірною українською мовою, Пилип Орлик писав польською або макаронічною польсько-латинською мовою, що було не дивним на тi часи. І лише згодом з'явилися приклади його україномовних творів та епістолярію.

                Остання частина поеми латинською мовою «Золоті кайдани Альціда, золоте возвеличення найяснішого гетьмана Івана Мазепи» нагадувала про обрання на гетьманство на Коломацькій Раді під Полтавою. Тут Пилип Орлик розвинув філософську думку, що обрання на гетьманство (як будь-яка влада) «поневолило» Івана Мазепу, зобов'язало його до відповідальності за долю народу. В цілому в поемі автор описав два перших походи Запорозького війська в Крим під керівництвом Івана Мазепи, в яких, вірогідно, брав участь, а також наголосив на побудові гетьманом церков у Києво-Печерській лаврі.

                У Полтаві Пилип Орлик заприятелював із родиною Герциків, а згодом пошлюбився з полковницькою донькою Ганною Герцик. Тоді у місті сталася чимала інтрига. Під час обрання на полковництво 1688 року два кандидати - Павло Герцик і Прокіп Левенець - набрали однакову кількість голосів і відбулися заворушення. Справу загамовували не лише гетьман, а й царські помісники, й сам цар. Іван Мазепа вирішив, що полковником бути Прокопу Левенцю, а Павлу Герцику з родиною належало переселитися до Слобідської України.

                Невдовзі в Охтирці було викрито змову. А отже, Павло Герцик iз родиною повернулися до Полтави. На допит до Москви у справі Софії Олексіївни було викликано охтирського полковника Івана Перехреста. До подій виявився причетним і київський художник Олександр Тарасович. У ті буремні часи Пилип Орлик перевівся на службу писарем Київської митрополичої кафедри за поданням самого митрополита Гедеона князя Святополка-Четвертинського з роду Рюриковичів. Київський митрополит тривалий час був заклопотаний посіданням Перемишльської єпархії Малаховським (з материнської лінії Орликів), але справа була програна через спротив уніатів. Четвертинський віддавна знав Орликів, а тому сприяв у сходженні Пилипа.

Резолюція - «в майбутнє»

                Насамкінець полтавська «Мазепіана» завершилася одноголосним прийняттям резолюції, лише з єдиним уточненням від присутньої громади.

                Отже, громадськість міста Полтави, в 320-ту річницю обрання на гетьманство Івана Мазепи звернулася до органів влади про необхідність вшанування пам'яті діячів козацько-гетьманської доби пов'язаних із рідним містом.

                Про перебування родини Мазеп у Полтаві відомо задовго до обрання на гетьманство, мотивує своє звернення полтавська громада. Наприклад, про це мовиться в оповіданні письменника Галятовського про полтавського козака Романа Мазепенка з його книги «Скарбниця потрібна і пожитечна всьому світу» (1676 року). На початку 1687 року генеральний осавул Іван Мазепа брав участь у Полтаві у вшануванні гетьмана Івана Самойловича поетом Іваном Величковським. Події Коломацької Ради, що тривала протягом липня 1687 року, на якій 25 липня було обрано гетьманом України Івана Мазепу, відбувалися на великій території, зокрема міста Полтави і полку в Гетьманській Україні, а також Харківського й Охтирського полків. При цьому Полтава була базовим містом, де напередодні ради перебувала на орендованих квартирах генеральна старшина та виборні земські чиновники від міст. А територія полку використовувалася козацькими полками для постою. За часів Івана Мазепи Полтава була, зазвичай, базовим містом з організації козацьких походів на Чорне та Азовське моря і в Крим. Універсали Івана Мазепи свідчать про гідне виконання обов'язків правителя в Полтавському полку. У перші роки XVIII ст. у Полтаві провела останні роки свого життя рідна сестра Івана Мазепи Олександра Мазепа-Войнаровська. У Полтавській битві, за свідченням мемуариста Крмана, Іван Мазепа поводив себе героїчно й повів у атаку українське і шведське війська.

                «Вважаємо за необхідне ввести до наукового обігу назву Полтавського культурного осередку (подібно до широковживаних Київського та Чернігівського осередків), оскільки з Полтавою за часів Івана Мазепи пов'язані визначні події з української культури,- йдеться далi в резолюцiї зiбрання. - Як уже зазначалося, тут жили і працювали поети високого бароко Іван Величковський (автор поетичних збірок «Дзигар цілий і напівдзигарик», «Молоко» та ін.), Пилип Орлик писав поему про Мазепу в перші роки його гетьманування. А місцевий ігумен Лазар Бужкевич відзначився збиранням книжок західноєвропейських авторів. У Полтаві перебували та працювали гравери та художники Реклінський і Мигура...

                Просимо вшанувати пам'ять вказаних осіб та їхнiх діянь на території Полтави та рідного краю».

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.