УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
Католицька Церква молодь розкол в Україні діаспора секти Предстоятелі Помісних Церков Церква і медицина постать у Церкві Археологія та реставрація церква та політика Вселенський Патріархат іконопис забобони конфлікти церква і суспільство українська християнська культура Президент Віктор Ющенко Церква і влада шляхи єднання Церква і політика милосердя комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка Ющенко Доброчинність монастирі та храми України Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Мазепа Голодомор Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика УГКЦ краєзнавство автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра УПЦ КП вибори






Рейтинг@Mail.ru






«Відлуння віків» (Украина): Храм розбрату



«Відлуння віків» (Украина), Іван Дивний, 9/10/2007

Інтерв’ю з Віктором ТКАЧЕНКОМ, вченим секретарем Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

     9 вересня 2007 року. – Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сковороди, 50. – Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав".

      – Вікторе Миколайовичу, наприкінці липня було чимало тривожної інформації про події навколо Михайлівської церкви у Переяславі. А яка ситуація там зараз?

     – Сьогодні на території Михайлівської церкви перебуває священик від Московського патріархату – ієромонах отець Анатолій. Вони там розбили намети, де і проводять богослужіння.

     – Про все це вже повідомлялося на самому початку подій. Отже, за останні півтора місяці практично нічого не змінилося?

     – Змін на краще, на жаль, немає ніяких. Більше того, на минулому тижні вони звернулися до нас з проханням і пропозицією підписати договір щодо спільного використання будівлі Михайлівської церкви (див. на фото). Але, ретельно опрацювавши проект цього договору, ми зробили однозначний висновок, що підписати його не зможемо.

     Цей документ іде врозріз з чинним законодавством України. Адже існує норма, що передача культових споруд церкві здійснюється виключно за умови, що закладам (зокрема, й закладам культури), які займають ці приміщення, буде надана можливість переміститися в інші будівлі.

     – А у вас зараз такої можливості немає? Наскільки мені відомо, нова споруда Переяславського історичного музею ще не закінчена, тож і переміщувати колекцію нікуди?

     – Так, нова споруда історичного музею ще далека до завершення (див. на фото). І вже зрозуміло, що найближчим часом завершена не буде. Отже, колекцію, що перебуває саме в Михайлівській церкві, розмістити немає де. А там зберігаються дійсно унікальні речі.

     – Йдеться про колекцію давніх виробів з тканини. Отже, режим зберігання таких експонатів повинен бути особливо ретельним.

     – Безумовно. Основна експозиція – це вироби з тканини, народні вбрання, які від недогляду швидко можуть загинути. Їх треба зберігати або в спеціальних вітринах, або в обладнаних фондових приміщеннях (чого ми, на жаль, зараз не можемо собі дозволити).

     – А ваші опоненти якось відреагували на ваші проблеми?

     – Відреагували. Нам було запропоновано здійснити ремонт якогось приміщення в місті, щоб туди перемістити експонати з Михайлівської церкви. Але ж поки таких приміщень немає.


Інтерв’ю з Ольгою СКОРОСПЄХОВОЮ, членом Свято-Михайлівської церковної громади, жителькою м. Переяслава-Хмельницького

      9 вересня 2007 року. – Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Московська, 33. – Подвір’я комплексу Михайлівського храму.

      – Ольго Михайлівно, які мотиви привели Вас і Ваших колег до наметів на подвір’ї Михайлівського храму в Переяславі?

     – У 2003-му році ми зареєструвалися, як церковна громада і нам Митрополитом Київським і всієї України Володимиром був виданий дозвіл на служіння у Свято-Михайлівському храмі. Музей довго зволікав та й ми, мабуть, також упустили якийсь час. А зараз цю справу вирішили відновити.

     – Хто нині очолює вашу громаду?

     – У липні 2007-го року був направлений сюди священиком ієромонах Анатолій з відповідними документами від Київської митрополії. Коли ми прийшли сюди вперше – на свято Казанської Божої Матері, то нам храм спочатку відкрили, показали і нібито впустили. А потім заступник директора музею сказала, що ми цю справу припиняємо. І «зробили» нас захопниками, в газеті написали про «рейдерство по-християнськи».

     Але ж ми прийшли у свій православний дім, який будувався більш, ніж тисячу років, будувався нашими прадідами і прабабами. Тут стоять пам’ятні дошки, які про це свідчать. Тут був православний жіночий монастир. Отож ми прийшли у свій дім і хочемо в ньому служити.

      – Скажіть, будь-ласка, як ви бачите майбутнє музейних експозицій, які зараз знаходяться на цій території?

     – Тут є декілька варіантів. Ми пропонуємо їм (зокрема, й міському голові) деякі приміщення, щоб перенести експонати. Тим більше, що у нас місто-музей і відповідну будівлю цілком можна підшукати. Наприклад, у Музеї народної архітектури та побуту. Ми б попросили спонсорів, які можуть допомогти і коштами, і обладнанням. Можна посприяти і у виготовленні вітрин, і у перевезенні експонатів.

     – Ольго Михайлівно, а представники вашої громади не перешкоджають доступу співробітників музею до колекції, яка зберігається у Михайлівській церкві, та до археологічної експозиції?

     – З перших днів, коли ми прийшли на територію, ми пропонували їм: відкривайте, працюйте, приймайте екскурсії, ми до вас ніякого діла не будемо мати. Навіть навпаки: будемо цьому сприяти. Але вони кажуть: ми вас не боїмося, боїмося якоїсь третьої сили. Ніби під цей шум хтось підійде і вирішуватиме свої справи, а крайнього вже й не знайдеш. І ця їхня позиція до цього часу лишається.

     – Тобто, сьогодні співробітники мають повний доступ до експонатів, за які відповідають?

     – Так, правильно.

      – На цій території знаходяться кілька пам’яток давніх епох. На вашу думку, громада зможе їх належно утримувати і забезпечити до них вільний доступ?

     – Ми знаходимося на цій території вже біля 50-ти днів. І ми тут нічого не зруйнували, навпаки – охороняємо, прибираємо, доглядаємо дерева. Жодних претензій до нас з боку музейних працівників, я думаю, немає.

     – Мова йде не про те, що діється зараз, а про майбутнє, про перспективу. Адже ви хочете, щоб цей храм був вашим назавжди?

     – Якщо він буде наш назавжди, то ми нічого не зруйнуємо, а навпаки – зберігатимемо для прийдешніх поколінь, для наших дітей і онуків.

     – А як ви бачите в цьому сенсі співробітництво з музейниками?

     – Ми думаємо, що будемо працювати дружно і ніхто ніяких каверз нікому не чинитиме. Ми православні люди, і коли досі на нас не було жодних скарг, то й у майбутньому це буде виключено.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.