УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 97 відвідувачів

Теги
церковна журналістика монастирі та храми України церква і суспільство Церква і влада Мазепа Президент Віктор Ющенко Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія Доброчинність розкол в Україні Археологія та реставрація шляхи єднання краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві Церква і політика вибори конфлікти Католицька Церква церква та політика Патріарх Алексій II милосердя комуністи та Церква секти Вселенський Патріархат Голодомор діаспора педагогіка Предстоятелі Помісних Церков іконопис Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра українська християнська культура молодь УПЦ КП Церква і медицина забобони УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






Агентство Стратегічних Досліджень (Украина): На фундаменті нової Європи



Агентство Стратегічних Досліджень (Украина), Олена Суркова, 15 сентября 2007

15 вересня 1949 року відбулась подія, яка стала визначальною для нової історії Європейського континенту. З перевагою усього в один голос канцлером Німеччини став Конрад Аденауер.

Аденауер став канцлером у тому віці, в якому Бісмарк пішов у відставку, а Сталін помер... Він став керівником Німеччини в 73 роки. Багато хто вважав, що 73-літній голова уряду - це випадковість, це ненадовго. І помилилися. "Ера Аденауера" тривала майже 15 років. До 1963 року - кінця "ери Аденауера" - Німеччина стала третьою за індустріальною потугою та другою за торговельним оборотом країною світу.
Аденауер та його міністр економіки Людвіг Ерхард, залишили нащадкам три речи - партію нового типу, соціальну ринкову економіку та Євросоюз.

Партія нового типу
Вперше Аденауеру запропонували посаду канцлера Німеччини ще 1926 року, коли він ще був бургомістром Кельну. Другий шанс в нього з'явився в березні 1945 р., коли ще йшли бої - у його будинку з'явилися два американських офіцери. Вони попросили Аденауера відправитися з ними в Кельн. Американський комендант міста запропонував зайняти посаду обербургомістра і негайно приступити до роботи. Причому в "суворо неофіційному порядку", адже його сини продовжували службу в гітлерівській армії. Аденауер погодився. Але часу йому було відпущено небагато. На початку жовтня 1945 р. американців у Кельні змінили англійці, і новий військовий комендант звільнив обер-бургомістра "за неспроможність". Якби англійці дозволили Аденауерові залишитися на чолі Кельнської адміністрації, то він, можливо, ніколи б і не зайнявся національною політикою. А тепер він був змушений зробити це.

За задумом Аденауера, його партія - Християнсько-Демократичний Союз - повинна була докорінно відрізнятися від усіх європейських партій, що раніше існували. Вони і тепер були класовими: соціалісти чи комуністи проголошували вірність робітничому класу, інші спиралися на селян чи поміщиків, на промисловців чи інтелігентів. Супротивники християнських демократів стверджували, що ХДС - це структура, "якої не повинно було б бути" через те, що вона поєднує у своїх лавах як робітників, так і роботодавців, а не лише представників одного класу суспільства. Народна партія зобов'язана була мати представництво в усіх прошарках суспільства, оскільки скрізь є люди, що тягнуться до цінностей християнства та ідейного консерватизму.

Для німецької історії до ХДС були характерні два глибоких розколи - між католиками та протестантами, між підприємцями та робітниками. У ХДС Аденауер бачив інструмент, здатний здолати ці два історичні розколи. І результати політики Аденауера не змусили себе чекати.

Влітку 1949 року в Західній Німеччині проходили перші післявоєнні вибори. Союзники були впевнені в перемозі соціал-демократів і зробили ставку саме на них. Британія, якою керували лейбористи, підтримувала соціал-демократів усюди, де це було можливо. Англійці бачили Німеччину об'єднаною, злегка соціалістичною і з націоналізованою промисловістю. У британській військовій адміністрації працювали чиновники, що забезпечували соціал-демократам контроль над радіо, інформаційними агентствами і напівофіційними газетами на зразок "Ді Вельт". Тим приголомшливішою стала перемога ХДС та поразка соціал-демократів.

Створивши першу в Європі по-справжньому народну партію (хоча якщо бути точним, у нього був попередник - австрійський канцлер 20-х рр. Ігнац Зайпель, що очолив християнських соціалістів і здійснив успішну фінансову стабілізацію Австрії), Аденауер не залишив жодного шансу для соціал-демократів. Довгі роки правління ХДС привели до того, що СДПН у 1959 році відмовилася від сповідуваного нею марксизму, перетворившись на лівоцентристську народну партію.

Можна сказати, що Аденауер створив нову політичну культуру Німеччини, а потім і всієї Європи. Сучасні політичні опитування показують, що більшість німців майже завжди на перше місце ставлять або ХДС, або СДПН, а на друге (уявіть собі, що ваша перша партія зникла - хто тоді буде користатися вашими симпатіями?) - або СДПН, або ХДС. Існування двох великих популярних народних партій забезпечило Німеччині багаторічний політичний мир.
Не люблячи соціалістів, Аденауер ішов, коли це було потрібно, з ними на співпрацю. Більше того, заборонивши в 50-ті роки комуністичну партію, Аденауер одночасно відчував глибоку особисту симпатію до її вождя Макса Реймана. Іноді вони по-старечому зустрічалися і дружньо розмовляли.

Німецьке економічне диво
Економічний підйом Західної Німеччини пов'язано з ім'ям Людвіга Ерхарда - міністра економіки в уряді Аденауера, а потім і канцлера ФРН. Саме він увійшов в історію як автор найефективнішої в сучасному світі економічної моделі - соціальної ринкової економіки.

Якщо спробувати стисло сформулювати головний принцип соціальної ринкової економіки, то виглядати він буде таким чином. Виробництво і життєвий рівень населення перебувають у прямій залежності від таких факторів:
- виробництво не може розвиватися, не маючи широкої бази для збуту;
- збільшення купівельної спроможності населення у свою чергу постійно стимулює виробництво, підвищення продуктивності праці. Навіщо виробляти товар, якщо населення не в змозі його купити?

Ерхард бачив сприятливі фактори. Необхідно було найбільш ефективно використати їх. У країні були значні резерви робочої сили. Навіть у найважчі часи нацисти не призивали в армію кваліфікованих робітників. До них додалися мільйони переселенців зі східних областей колишнього німецького рейху, що готові були працювати буквально за бутерброд.
Міністерство економіки, застосовуючи економічні методи, вміло направляло інвестиції, розвивалися основні галузі промисловості: хімічні підприємства, металургійні, машинобудівні, електротехнічні заводи.

На їхній основі запрацювали легка і переробна промисловість, створювалися умови для середніх і малих підприємств. Система податкових привілеїв давала можливість значну частину прибутків використовувати для технічного відновлення, для впровадження у виробництво новітніх наукових досягнень.

Особливо заохочувалися підприємства, що працювали на експорт. Уряд:
- брав на себе частину ризиків по торгових операціях;
- йшов на пряме фінансування великих експортних заходів;
- надавав податкові пільги.

Баварський колега Ерхарда, міністр фінансів Фріц Шефер виявляв надзвичайну ощадливість і скупість. Кажуть, що бесіду з відвідувачами у своєму кабінеті, хоч би хто прийшов, він починав словами: "Грошей немає і не передбачаються". Вибити в нього зайві асигнування вважалося неможливим. Сам канцлер часом пасував перед його рішучістю захистити затверджений бюджет.

У розореній Німеччині намітився було «відтік мізків». Уряд ужив заходів для того, щоб доходи вчених, заробітна плата людей інтелектуальної праці відповідали їхньому внеску в розвиток країни. Еміграція інтелігенції швидко припинилася.
Почали поглиблюватися нові відносини між підприємцями й особами найманої праці. Підприємства випускали народні акції, що охоче купувалися робітниками та службовцями.

Об'єднання Німецьких Профспілок розробило проекти закону, які передбачали участь робітників у керуванні підприємствами. Малося на увазі створення наглядацьких рад з п'яти представників акціонерів і п'яти робітників. Одинадцятий член обирався цими десятьма. Ради покликані були контролювати загальний розвиток виробництва і фінансову звітність. До правління підприємства тепер було включено представника від трудящих. Його називали робочим директором. Це рішення втілилося в життя завдяки підтримці християнських демократів.

На завершення надамо слово самому Людвігу Ерхарду: "Я не відчуваю себе представником інтересів багатих верств, а надто представником інтересів промислових чи комерційних кіл. Навпаки. Я вимагаю найрішучішим чином саме від відповідальних найбільших підприємців, у руках яких перебувають знаряддя виробництва й апарат розподілу нашого народного господарства, найбільших жертв, найвищого усвідомлення відповідальності".

Відбувалося деяке зростання цін, але його випереджало збільшення доходів населення: заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Реальні доходи людей за першу половину 50-х років збільшилися вдвічі. Швидко та надійно вирішувалася житлова проблема. Половина квартир, що будувалися, були соціальними, тобто надавалися населенню за зниженими цінами. Практично зникло безробіття.

Нова Європа
Післявоєнна Європа - це територія, що відчувала справжнє захоплення перед Сталіним. Комуністичний ідеалізм європейської інтелігенції був сильний, як ніколи. У Франції та Італії комуністи мали великі, згуртовані бойові партії, що, здавалося, от-от прийдуть до влади.

Сталін уже заявив у 1952 році, що буржуазія Європи випустила з рук прапор демократії і його от-от підхоплять комуністи Європи. Це була майже успішна тактика захоплення влади на всій європейській території аж до самих Піренеїв.
Але тільки "майже". План міг здійснитися, якби у Європі не знайшлося трьох християнських демократів - людей творчих, консервативних переконань - Де Гаспери в Італії, Аденауера в Німеччині, Шумана (а пізніше - Де Голя) у Франції.
У березні 1946 р. у своїй першій публічній промові Аденауер намітив головні цілі: нова держава більше не повинна панувати над індивідом; християнська етика має стати основою німецького суспільства і Європи. Кінцева мета держави - стати частиною Сполучених штатів Європи... Саме з цього виступу Аденауера почалася нова історія Старого світу - історія Європейського Союзу.

Ключовим стало співробітництво Аденауера з Де Голем. Перша зустріч "старого француза зі старим німцем" відбулася 1957 року. Аденауер відгукувався про Де Голя як про людину "чесну, коректну та моральну". Напевно, це була вища похвала, на яку він був здатний.

За чотири роки Аденауер і Де Голь провели близько сорока зустрічей. Звичайно, над новою Європою працювало багато людей, але без цієї взаємної людської симпатії двох старих, що не закостеніли, а були гнучкими й дотепними, сьогоднішня Європа не існувала б. При цьому обидва були по суті анти-британцями, вважаючи, що і Францію, і Німеччину британці здадуть, якщо зачують вигоду.

Аденауер вважав важливою американську присутність у Європі. 1955 року Західна Німеччина увійшла як рівноправний член у Північноатлантичний союз - НАТО. Це був особистий тріумф політики Аденауера. Треба розуміти, який важливий історичний крок був зроблений 1955 року. Це ми по наївності вважаємо Німеччину країною Заходу. Німецька ж традиція, що існувала до того, як у Західній Німеччині Аденауер став канцлером, визнавала Заходом усе, що за Рейном. Німецьке антизахідництво ретельно культивувалося ще з часів Французької революції. Аденауер зі скепсисом дивився на історію Німеччини. Він більш за все не довіряв "німецькому духу", просякнутому зарозумілим моралізуванням. "Німці - це бельгійці, що страждають мегаломанією", - казав він. Гіршими за всіх у Німеччині, на думку Аденауера, були прусаки: "Прусак - це слов'янин, що забув, ким був його дід".

Не зроби Аденауер Німеччину справді західною державою - не було б жодного шансу на створення єдиної Європи.

Християнин і політик
Аденауер вважав, що не можна вимагати від громадян моралі та дотримання законів, якщо сама влада не є моральною. Він не соромився організовувати навіть стеження за міністрами свого уряду. Один з міністрів був застуканий прямісінько на порозі паризького публічного дому і негайно відправлений у відставку.

Його християнство було тихим, глибоким, переконаним. У своїх щорічних різдвяних виступах він був поетичний. Ось початок його різдвяного виступу 1952 року: "Стояла тиха ніч у Віфлеємі, коли діва Марія народила, сповила дитину і поклала її в ясла".

Потім він переходить до особистих спогадів про військове різдво в обителі Марії Лаахської, що стала йому духовним притулком у часи панування нацистів: "Церква була переповнена, прийшли люди з віддаленого промислового району. Усі хотіли прилучитися до урочистості дивовижної таємниці. Скрізь лежав сніг, мерехтіли зірки. У горах стояла чудова тиша". І, нарешті, Аденауер пояснює, що родина - це світ, а для німців нова родина -європейська інтеграція. Для ідейного консерватора Аденауера головною етичною цінністю була родина, причому родина традиційна, розгалужена, дружна. Він і був головою такої родини. Родини, що стоїть вище за партії, вище за державу.

Вірність принципам не залишилася без нагороди. Адже Аденауер домігся реалізації всіх цілей, за які брався. Він залишався канцлером до 1963 року, коли його змінив Людвіг Ерхард, а головою створеної ним партії до 1966 року. Конрад Аденауер помер у 1967 році, у віці 91 року, до останніх днів зберігаючи ясний розум.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.