УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 156 відвідувачів

Теги
Голодомор УГКЦ церковна журналістика Вселенський Патріархат Церква і медицина українська християнська культура конфлікти шляхи єднання Священний Синод УПЦ Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра Мазепа церква і суспільство молодь іконопис Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство УПЦ КП діаспора вибори постать у Церкві Католицька Церква милосердя Церква і політика розкол в Україні монастирі та храми України комуністи та Церква Церква і влада Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну секти Доброчинність Ющенко забобони церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






«Сім'я і дім» (Луцьк): Мамо, я бачив Бога!



«Сім'я і дім» (Луцьк), Олександр Сінкевич, вересень 2007

Семирічний Юрко Клин за 22 дні переніс п'ять (!) клінічних смертей і побував за межами матеріального світу
- Дозвольте я вашу сумку потримаю, поки ви роззуєтеся, - хлопчина ґречно пропонує незнайомому дядькові-журналісту допомогу, запрошуючи до оселі. - Гляньте, який у мене трактор, але щось він не заводиться, - кумедно бідкається Юрась, пораючись із пультом керування... У медичному висновку про Юрія Клина від 10 травня 2007 року зазначено 11 хвороб, половина з яких фактично є вироком. Точніше - могла б стати...

ДОЖИТИ ДО РАНКУ
- До шести років дитина практично не хворіла, - каже мама хлопчика Наталя Петрів, - усі профілактичні щеплення Юра переносив без жодних ускладнень. Тієї п'ятниці йому зробили пробу Манту, і вже в неділю ввечері він видався мені якимсь «не таким». О четвертій ранку температура підскочила до сорока. У Нововолинську реаніматологи не могли збагнути, чому так швидко прогресує хвороба. В понеділок о 22-й нас забрали до Луцька, попередивши, що є лише 20 відсотків ймовірності, що Юру довезуть...
Уже з обласної інфекційної лікарні Юрчик зателефонував з маминого мобільника додому й попросив покликати дідуся.
- Таке було відчуття, що він прощався, - по-чоловічому соромлячись сліз, згадує Петро Григорович. - Дідусю, каже, забери мене звідси, я так хочу побачити Чапу й Біма (улюбленців-собачок. - Авт.), я так хочу додому.
В четвер у хлопчика відкрилися зовнішня і внутрішня кровотечі: кров пішла ротом, носом, вухами, почала набиратися в легенях. Траплялися зупинки серця, і Юра впав у кому. Лише через два місяці з медичного висновку Наталя дізнається, що у її сина сталися септичне ураження, двобічна пневмонія, набряк головного мозку. Згодом - інсульт. А поки що лікарі казатимуть, що на все - Божа воля, і докладатимуть надлюдських зусиль для порятунку дитини. Відлік спочатку йтиме на хвилини, потім - на десятки хвилин, на години. Аби лише Юрко дожив до ранку.
- Я залишилася сама у коридорі, билася головою в стіну й кричала, - розповідає мама. - Якщо лікарі робили все можливе, зоставалося волати тільки до Бога. І я волала: Боже, якщо ти хочеш когось забрати, забери мене!

ЗА ЮРЧИКА МОЛИЛИСЯ ЦЕРКВИ ВСІХ КОНФЕСІЙ
Про Олега Юрійовича Тацюна, завідувача відділення реанімації обласної дитячої лікарні, Наталя Петрів не може згадувати без сліз вдячності. Бо саме він взяв на себе відповідальність перевезти Юру в надважкому стані до Луцька.
- Лікарі біля мого сина чергували вдень і вночі. За 22 дні коми він переніс п'ять клінічних смертей. Вкотре і вкотре лікарі виходили, мужали мене, казали, що я молода, що все може трапитися і щоб я трималася. Я ж повторювала, що Юрчик не може померти, що смерті я його не віддам! - згадує пані Наталя, якій згодом лікарі зізнавалися: «Ми не бачили у ваших очах безнадії і навіть натяку на те, що ви можете його втратити. І це додавало нам сили».
- Мене поселили на п'ятому поверсі в хірургії, - розповідає жінка. - О шостій годині йшла з палати і верталася опівночі. Сиділа в коридорі біля реанімації, бігала по аптеках, ходила до церкви. За мене і мою дитину молилися дуже багато церков - і канонічних і протестантських, і в Києві, і в Зимному, в нашій Панасівці й у Низкиничах. Щодня на ліки доводилося витрачати від 100 до 800 гривень, але нам допомагали: колеги, родичі, знайомі і незнайомі люди, уся наша Панасівка, школа і клас, де навчається Юрчик. До Луцька приїздила Юрина вчителька Тетяна Матишейко й передавала згорточки, у яких були гривні, що їх дітям батьки давали на сніданок. Малеча сама бігла до Тетяни Іванівни й несла гроші - для Юри. Вона, Тетяна Іванівна, щоразу заходила до мого синоччка, коли він був у комі, а мене майже силоміць змусила проковтнути їжу, адже перші п'ять діб я лише пила воду.

ПЕРШИМ СЛОВОМ СТАЛО «МАМА»
Приєднаний до апаратів Юра Клин без жодного руху пролежав 22 доби. Його маму відразу попередили - наслідки коми непередбачувані й можуть виявитися дуже важкими. Але Наталя знала: настане час, Юрчик розплющить очі й скаже «мама». 8 березня хлопчик поворухнув пальцем, а невдовзі таки вимовив слово, якого матуся не чула більш як три тижні:
- Коли у коридор вибіг збентежений Олег Юрійович і гукнув «Наташа!», першою думкою було: «Невже це кінець?!». Мені наказали швидко одягнути халат і бахіли, завели до палати, - згадує Наталя Петрів другий день народження свого сина, коли лікар, нахилившись над ним, просив: «Юро, скажи мені те, що щойно сказав!». Хлопчик повільно звів очі й прошепотів: «МАМА...»
- Я приходила до нього й знала, що з кожним днем, з кожною хвилинкою буде краще. Почали годувати його з ложечки. Я читала по його очах і розуміла, чого Юра хоче, а чого - ні. Але того самого дня, коли Юрчика перевели з реанімації до хірургії, у нього знову відкрилася кровотеча...
Сухою мовою медичного висновку це звучить як ішемічний інсульт середньомозкової артерії. Через крововилив у дитини повністю паралізувало лівий бік тіла. І знову - три тижні реанімації для сина і три тижні молитов для матері.
- Я була людиною не вельми набожною, - зізнається пані Наталя, - але саме тоді збагнула, що кожна людина має мати Бога в серці. Я лягала й прокидалася з молитвою, та й нині впевнена: треба у Бога просити здоров'я для рідних і для ворогів, дякувати за день нинішній, дякувати навіть за краплинку, яка впаде на тебе дощем...

«БАБУНЮ, А ТИ ЗНАЄШ, ДЕ Я БУВ?»
Усі п'ять разів, коли Юрчик помирав і воскресав, його мама помирала й воскресала разом з ним. Каже, що відчувала на відстані кожну з п'яти клінічних смертей сина, про які лікарі розповідали їй лише згодом. Коли Юра втретє опинився на порозі небуття, Наталя цілісінький день просиділа поруч з ним, прохаючи: «Юро, повернися до мене, я знаю: ти мене чуєш!».
- Того вечора я не могла відійти від нього. Проти ночі почали падати показники життєдіяльності на моніторах. Мене відіслали до палати, запевнивши, що внормують збій, - каже Наталя. - «Підкинуло» мене о третій годині. Саме тоді, як дізналася пізніше, в Юрчика зупинилося серце. До ранку просила у Бога, щоб по мене не прийшли лікарі, а о дев'ятій уже була в реанімації...
...Серце хлопчині заводили тричі. Востаннє - без жодної надії і без жодного результату. Як розповіли потім його матері, одна з медпрацівниць у відчаї стала трясти Юрка за ніжку й кричати: «Юро, на кого ти маму лишаєш? Як ми маємо їй сказати, що тебе нема?!» І саме тоді серце поволі запрацювало.
- Якось, коли Юра вже був удома, але ще не вставав з ліжка, він несподівано запитав: «Бабуню, а ти знаєш, де я був?», - розповідає Лідія Григорівна. - І де ж, запитую, гадаючи, що онук розповідатиме про лікарню. А Юрчик і каже: «Я був на небі!».
- Там дуже гарно, - по-дитячому соромлячись, повільно розповідає сам Юрко про свої відвідини потойбіччя, - але немає дерев та інших людей. А ще я бачив Бога. Він був весь у білому, обличчя видно не було - лише саме світло. Бог мені сказав: «Не покидай своєї мами!» Я подивився вниз, побачив маму і Віталика (найкращого друга. - Авт.) та й зрозумів, що треба вернутися.
- Ми питалися в Юри, чому ти там не лишився, - згадує мама Наталя, - а він відповів, що не міг. Бо на небі всі святі, а він ще ні. Казав, що янголи були такі білі, що подібного кольору на Землі немає...
Попри те, що всеньке літо Юра Клин знову вчився ходити й говорити, читати й писати, нині він ходить у другий клас Нововолинської ЗОШ № 5 і наздоганяє шкільну програму. Любить кататися на ровері, гратися з Віталиком і по-дружньому«мучити» Чапу і Біма. А щовечора й щоранку читає простеньку молитву вдячності Богу і людям, якої навчила його матуся. Бо навіть якщо світ і справді злий та холодний, ми таки можемо його зігріти. Теплом власного серця.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.