УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 75 відвідувачів

Теги
УГКЦ шляхи єднання Президент Віктор Ющенко Католицька Церква Голодомор Доброчинність постать у Церкві церква та політика забобони вибори Церква і влада Вселенський Патріархат секти краєзнавство українська християнська культура Церква і медицина монастирі та храми України автокефалія Патріарх Алексій II педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ Ющенко церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика іконопис конфлікти Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя діаспора розкол в Україні церква і суспільство молодь УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






«Закарпаття OnLine»: Дерев’яний монастир у гірській Колочаві збудували пожежники Закарпаття



«Закарпаття OnLine», Вікторія Бокій, 05 жовтня 2007

Пожежного Івана Марковича з селища Міжгір'я, що на Закарпатті, добре знають земляки. Як і справу його рук - зведений ним в с. Колочава, що на Міжгірщині, чоловічий монастир на честь ікони Божої Матері «Нечаянна радість». До слова, ця культова споруда свого роду є унікальною, адже вона споруджувалася практично без жодного цвяха. Останні тільки частково використовувалися при покрівлі (драниці).

Свій талант Іван відкрив ще змолоду. Якось, допомагаючи на будівництві, зрозумів, що найбільше до душі - мудрувати з деревом, адже цей природний матеріал вражає своєю тендітністю, витонченістю форм і водночас міцністю. Шліфував своє вміння з року в рік, зводячи у вільний від служби час різні будівлі. В основному це були житлові будинки, кафе, магазини.



- Справжнім випробуванням для мене стало будівництво храму в Колочаві, - розповідає Іван. - Коли бути відвертим, то я вже давно мріяв побудувати щось для душі на благо громади. Тому відразу погодився на пропозицію колочавця Мирона Цюбика. Щоправда, було боязко, адже до цього за старовинною технологією нічого не будував. Звісно, самотужки мені було б це не під силу, тому поступово до цієї роботи залучив рідного брата Федора та ще кількох тямущих у цій справі хлопців. П'ятеро нас працювало.



Чотири роки тому на місці теперішньої культової споруди стояв лише фундамент. А за півтора року брати Марковичі разом з іншими звели цей унікальний храм з усіма внутрішніми оздоблювальними роботами. Можливо тому для храму вибрали таку назву. Адже він справді став несподіваною радістю для вірників, куди вони можуть прийти як в радощах, так і в смутку, та отримати Боже благословення.



Не випадково вибрали й місце для монастиря. Старожили Колочавської долини ще пам'ятають одну з легенд про те, що колись давно в старому селі під час буревію з церкви зірвало покрівлю разом з хрестом. Частину її знайшли на теперішньому місці монастиря. До будівництва цей схил гори слугував пасовищем.



Про технологію старовинної архітектури Іван частково дізнавався у літніх людей, інколи доводилося й посидіти в інтернеті. Цікавим задумом стали три вежі з куполами. У процесі їх зведення вирішили, що кожний наступний буде рівно на половину менший від попереднього, тоді в загальному композиція ніби створить гірський пейзаж. Згодом зодчі переконалися у правильності вибору.



Храм став справжньою прикрасою й обителлю для духовного очищення віруючих, які навідуються в монастир майже з усієї Міжгірщини. А слава про його майстрів навіть дійшла до Одеси. Зараз там на території Свято-Успенського чоловічого монастиря стоїть каплиця, яку брати Марковичі також збудували в стародавньому стилі дерев'яної архітектури. За що в листопаді минулого року Іван отримав грамоту від митрополита Одеського й Ізмаїльського. А от офіційно подяку від закарпатського духовенства Івану вручив не так давно настоятель Ко-лочавського монастиря отець Олексій.



За словами сільського голови Юрія Хланти, монастир зайняв достойне місце серед інших культових споруд Колочави. Підтвердження цьому - активна участь громади в його житті. До речі, на території населеного пункту знаходиться 6 діючих храмів й одна Святодухівська церква-музей, пам'ятка архітектури зведена ще в ХVІІ столпті. До слова, Іван Маркович гарантує, що його витвір також прослужить людям не одне століття, адже він зводився з лісу, який спеціально для цих цілей заготовляли взимку. А міцнішого природного будівельного матеріалу за дерево, зрубане взимку, годі й придумати.



- Як житель села Колочави я особливо гордий за те, що такий чудовий храм збудували мої підлеглі, - наголошує Іван Іваниш, начальник Міжгірського райвідділу ГУ МНС України в Закарпатській області. - Зауважу, що брати Марковичі у будь-якій справі намагаються бути кращими. І це їм вдається. Неперевер-шені вони у своїх дерев'яних витворах мистецтва, а годі сумлінніших за них знайти і вогнеборців-рятувальників. Тому не страждає ні служба, ні зодчі справи. Хоча після доби чергування бути, як кажуть, у формі нелегко. Однак хлопці успішно з цим справляються. Зводять і чудові дерев'яні храми, і відмінно служать.



Біографію вогнеборця Іван Маркович почав у 1985 році. У 1992 році лави міжгірських пожежників поповнив і Федір. З того часу брати Марковичі (Іван працює старшим пожежником, а Федір - командиром відділення СДПЧ-14) врятували не одне людське життя та сотні будівель. Неодноразово їм доводилося ризикувати власним життям, рятуючи інших. Однак, коли з ними починаєш розмову про їхню самовіддану службу, то вони відразу заперечуть, мовляв, нічого особливого, то наша щоденна робота. І якщо простий пересічний громадянин її розцінює як героїчну, то вони розцінюють її як виконану роботу.



Напевно, знаковим є те, що саме пожежники Марковичі зводять такі чудові храми. Покликані рятувати людей й майно у прямому розумінні, вони, будуючи культові споруди, у певному розумінні рятують їх і духовно. До людини в церкві навідуються віра, любов - найвищі моральні цінності, яких зараз так бракує нашому суспільству...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.