УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 123 відвідувачів

Теги
Церква і медицина іконопис шляхи єднання Ющенко українська християнська культура Мазепа Церква і влада Католицька Церква вибори церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь Церква і політика Голодомор Вселенський Патріархат церква і суспільство педагогіка розкол в Україні комуністи та Церква монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі конфлікти УГКЦ милосердя Доброчинність діаспора автокефалія Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ забобони постать у Церкві Патріарх Алексій II секти Президент Віктор Ющенко церква та політика УПЦ КП Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Джерело біля церкви лікує цукровий діабет



«Вісник & Ко» (Луцьк), Євгенія Ліщук, 25 жовтня 2007

У лісі, що з одного боку підпирає село Куропатники Бережанського району, б'є з-під землі джерело із незвичайною водою. Вона, стверджують місцеві жителі, допомагає «при всіх» недугах,    а найбільш помічна у лікуванні хвороб шкіри, кишково-шлункового тракту, опорно-рухової системи і навіть цукрового діабету.

Затишне місце посеред лісу давним-давно облюбували монахи-відлюдники. Вони, за переказами, збудували тут невеликий монастир і лікували чудо-водою людей. Від монастиря залишився лише кам'яний хрест, який у радянські часи комуністи наказали розбити і викинути у річку. Із приходом Незалежності селяни зібрали символ віри по частинах і встановили його у новозбудованій каплиці, яку називають «церквою». Тут відбуваються богослужіння греко-католицької громади, котра донедавна не мала свого власного храму.
Столяр Микола Яцик, який виготовив для храму всі дерев'яні частини, а тепер доглядає за храмом, чистить джерело, на собі пересвідчився у великих можливостях тутешньої води.
- 15 років тому у мене на ногах почали набухати жиляки, - розповів чоловік. - Ноги боліли так, що не міг ходити. Здогадався змочити їх джерельною водою. Біль минув через три дні і відтоді не нагадує про себе... Допомогла вода і молодій полячці. У неї на обличчі, прямо під оком, була велика бородавка. Лікарі бадали дівчину всіляко, але на операцію не зважувалися, щоб не осліпити 17-річну дитину. Хтось порадив їй поїхати до Куропатників, обмитися нашою водою. Помолившись, дівчина вмилася, а через два місяці приїхала знову, щоб показати чисте лице - від бородавки залишилася лише плямка. Чоловік із сусіднього села Бишків, Зборовський, у 80 років заслаб на шлунок, а коли почав пити куропатницьку воду, то прожив ще десять років. Знаю, що від цукрового діабету за два місяці вилікувався цією водою житель Бережан...
Про випадки чудодійних зцілень може розповісти кожен житель Куропатників. Перевірили, що найкраще пити воду натще. Навіть звичайне ранкове вмивання приносить небувале полегшення. Кажуть, у цій воді багато срібла. Люди п'ють її, щоб позбутися болів у шлунку, натирають нею болючі місця на тілі.
Збільшення кількості споживачів, екологічні чи якісь інші причини викликали останнім часом ослаблення тиску води. Селяни ж припускають: джерело «спротивилося» через корисливе ставлення до нього. Кілька років тому один тернопільський підприємець вирішив збудувати у Куропатниках завод з виробництва мінеральної води. Викопав поблизу джерела великий басейн, навіз цегли, обладнання. Але перша ж, розлита у пляшки, партія мінералки... скисла. Виробництво довелося згорнути, а невтішні наслідки комерційної діяльності люди прокоментували так: «Срібна» вода не приймає газу». Говорили також, що не дали підприємцеві розгорнутися вищі сили: не захотіли, мовляв, аби хтось робив бізнес на непростій воді.
Із диво-джерелом пов'язана ще одна містична історія. Легенда розповідає, що на пагорбі, з глибини якого б'є джерело, колись стояла церква, котра провалилася під землю. Сталося це начебто з вини вагітної жінки, котра, підіймаючись до храму освятити на Великдень паску, так захекалася, що спересердя мовила: «А най вона, та церква, западеться!». У ту ж мить споруда разом із людьми рухнула під землю... Нині дехто стверджує: якщо у великодню ніч прихилити голову до землі, то можна почути калатання церковних дзвонів. Цю легенду досі розповідають дітям у школі. 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.