УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 169 відвідувачів

Теги
Голодомор краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан) секти церква та політика монастирі та храми України розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква Церква і влада Президент Віктор Ющенко Церква і політика УГКЦ комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра діаспора шляхи єднання Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія Вселенський Патріархат вибори Доброчинність постать у Церкві забобони УПЦ КП іконопис Археологія та реставрація молодь Священний Синод УПЦ Церква і медицина Ющенко церковна журналістика милосердя українська християнська культура церква і суспільство конфлікти Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Українська газета” (Україна): Аз, буки Кам’яної могили



«Українська газета” (Україна), Віталій Досгич, №37(132) 2007

У контексті культури стародавньої України найбільший інтерес викликає проблема віку писемних пам'яток. Адже, підкреслю, саме писемність є ознакою, символом, свідченням найвищого злету цивілізації.

Два роки тому відбулося відкриття нового приміщення музею в історико-археологічному заповіднику «Кам'яна Могила». В церемонії взяв участь президент України Віктор Ющенко. В телесюжеті про цю подію я побачив поруч із ним директора пам'ятки світового значення Бориса Михайлова і пізно ввечері зателефонував видатному археологу.
 Привітавши, запитав:
- Борисе Дмитровичу, а Ющенко підписав указ про статус Національного заповідника?
- Ні, але пообіцяв, - відповів Михайлов.
- Обіцяного три роки ждуть, - невесело пожартував я. - Не вірю я йому...
Готуючи цей матеріал для «Української газети плюс», телефоную директору заповідника, щоб уточнити: чи не розродився, часом, великий любитель української минувшини довгоочікуваним актом? Звичайно, ні. Але дипломатичний і терплячий Борис Дмитрович вчергове знаходить філософське пояснення тяганини:
- Щоб стати Національним, заповідник має бути в державній власності. З червня він уже належить не громаді, а державні. Отже, рух є...
Так-то так. Проте в 2005 році, нагадаю, якщо, може, хтось підзабув, Ющенко мав більше повноважень, аніж гетьман Скоропадський у 1918-му. Лише протягом трьох місяців, за даними правозахисників, «прозорий» президент підписав понад 50 таємних указів. Ідеться не про сферу державної безпеки й оборони (це було б цілком зрозуміло), а інтересів «любих друзів». Треба було відділити бізнес від влади - відділив, призначивши реалізаторами цього гасла Майдану бувалих у бувальцях олігархів. Треба було зробити секретаря Нацбезу Порошенка куратором суддівської влади (!) - зробив. Треба було замінити намісника землі Київської любішою особою - замінив, а треба було проігнорувати судовий вердикт - проігнорував...
То що, Ющенко не міг одним дзвінком або розчерком пера змусити апарат насилля, яким досі залишається управлінська піраміда, скроїти необхідні папери і підписати злощасний указ прямо під час урочистостей 2005 року?! На той час він уже усвідомлював роль Кам'яної Могили в історії світу, Європи й України. Бо ще до президентства заприятелював із Михайловим, не раз бував у нього в гостях, пив із ним чарку в ресторації на околиці Мелітополя, обнімав і сипав обіцянки, як із рогу достатку. Принаймні, на Майдані я власними вухами чув посилання «помаранчевого» Віктора на цю пам'ятку як один із наріжних каменів українського етногенезу.
Що ж, Михайлов почекає. Він мислить категоріями віків і знає: що не вдалося в другому тисячолітті - здійсниться в третьому. Аби тільки не сталося так, що нашим онукам-правнукам залишаться самі багатотонні брили, а безцінні знаки людської діяльності з незапам'ятних часів будуть винищені оцивілізованими варварами. Архарівці доби дикого капіталізму готові каменя на камені не залишити від унікальних скрижалей нашої історії. Одні - з комерційних, а інші - з ідеологічних міркувань. І буде потім українство доводити світові, що формувалося задовго до Рюриків і Романових, як нині, не маючи оригіналів літератури часів Русі, намагається пред'явити докази своєї автохтонності впродовж, принаймні, двох-трьох тисячоліть.
А щоб уберегти знакові системи Кам'яної Могили, і потрібен заповіднику статус Національного. Фокус у тому, що тоді фінансування йому прописуватиметься в Державному бюджеті України так званим окремим рядком. Іншими словами, казенні кошти надходитимуть безпосередньо на рахунок заповідника, обминаючи київські, запорізькі й мелітопольські фільтри. Крім того, самі собою відпали б хап-ідеї скоробагатьків щодо спокусливих теренів Кам'янки. Отже, музейний комплекс мав би змогу не лише досліджувати Кам'яну Могилу на сучасному рівні, а й ефективно охороняти національне надбання виняткового рівня.

ПРЕДКОВІЧНИЙ ХРАМ
А в чому ж полягає винятковість пам'ятки поблизу Мелітополя? Ще в другій половині 1990-х років треба було довго й майже марно переконувати редакторську гільдію, що це - цікаво всім. Одна моя стаття про Кам'янку, поки побачила світ, пролежала два роки в журналі «Академия», 1,5 - у «Робітничій газеті», рік - у журналі «Політика і культура», півроку - в газеті «Влада і політика». Як мені пояснював головний редактор останньої Олег Микитенко (внук відомого письменника), такий світогляд у хазяїв ЗМІ... Симптоматична деталь: 2003 року один із господарів цього видання, а також журналу «Президент» і «Президентського вісника» потрапив до слідчого ізолятора СБУ за співробітництво з розвідкою дуже далекої від нас країни!
Тепер уже легше популяризувати рідкісну пам'ятку. Проте в наймасовіших ЗМІ куди частіше розповідають про єгипетські й індіанські піраміди, Стоунгендж, Стіну плачу тощо, ніж про Кам'яну Могилу. Тому мелітопольський феномен, за підсумками електронного голосування, і не потрапив до сімки чудес України. А користувачів Інтернету не звинуватиш у відсутності інтелекту. Просто їм бракує інформації про Кам'янку.
Достатньо ж ковзнути поглядом по її обрисах, щоб переконатися у величі прадавнього дітища Природи. Мільйони літ тому тут було Сарматське море. Коли морські води відступили, завдяки тривалим геологічним процесам утворився піщаниковий моноліт.
Борис Михайлов, який виріс поблизу Кам'яної Могили і згодом став її дослідником, пише: «Внаслідок природного поглиблення русла ріки Молочної великий острів виявився на поверхні долини, під дією води і вітру первинний щит піщаника розколовся, а його уламки сповзли по піску, і виник своєрідний кам'яний пагорб із гротами та печерами. Пізніше плити набули дивовижних форм та обрисів. Сьогодні на них можна побачити відбитки молюсків Сарматського моря - мешканців могутньої водойми. Однак це не безладне нагромадження плит, а правильно розколотий кам'яний панцир, печери і гроти якого виявилися дуже зручнимии для культових цілей».
З давніх-давен люди сприймали Кам'яну Могилу як втілення образу Світової гори - синоніма Світового дерева. А отже, вона відображала космологію племен та народів, які панували тут від доби палеоліту до бронзового віку й, звичайно, пізніших часів. Роль храму, що поєднував і об'єднував три світи - небесний, земний і підземний, - геологічний феномен виконував протягом багатьох тисячоліть.
Як наголошує Борис Михайлов, топографія святилищ на Кам'яній Могилі дивовижно узгоджується з давньогрецькими храмами Афродіти і Деметри. Їх оспівав ще Гомер:
Я для тебе на пагорбі, поглядам всеньким відкритому,
Вічний жертовник воздвигну і буду на ньому постійно
Пожертви тобі відправляти.
Наші прапращури залишили в гротах і печерах найрізноманітніші сліди, в тому числі мистецькі. Безперечно, не всі шедеври дійшли до нас, але найприкріше, що непоправної шкоди завдають пам'ятці всесвітнього значення варвари - наші сучасники. Років десять тому я, пролізши в Грот Бика, найперше уздрів абсолютно дикий напис «Здесь была...» - просто по безцінних петрогліфах. Видершись на поверхню, де мене чекав директор, порадив йому:
- Борисе Дмитровичу, позасипайте ці лабіринти піском. Інакше дикуни загидять і понищать усе до бісової матері. Залишаться тільки музейні копії, а тим, хто житиме після нас, потрібні ж оригінали.
Прислухався. Позасипав. Матерію збережено. А без неї нас у приазовсько-причорноморському степу і надалі вважатимуть перекотиполем. Не лише політикани, а й учені зі світовими іменами, які слідом за Сем'юелом Крамером, що родом із українського містечка Жашкова, твердять, нібито «історія починається в Шумері». Тут же безліч знаків іще дошумерської культури, точніше - дошумерських культур.
Тепер Михайлов розкопує культові надра Кам'янки тільки заради конкретного дослідження. А це надзвичайно копітка археологічна й аналітична робота. Наскоками-нальотами нічого не виходить.
Археолог досконало вивчив численні як зооморфні зображення (мамонта, бізона, оленя, риби, собаки та ін.), так і антропоморфні петрогліфи (лучника, людської стопи тощо). Він вважає: вже наскельні малюнки Кам'яної Могили епохи пізнього палеоліту «протягом багатьох тисячоліть були джерелом натхнення, спадковості стилів, міфологічної творчості місцевих і прибулих народів».
ПЕРШІ ПИСЬМЕНА
У контексті культури стародавньої України найбільший інтерес викликає проблема віку писемних пам'яток. Адже, підкреслю, саме писемність є ознакою, символом, свідченням найвищого злету цивілізації.
- Протягом першої половини ХХ століття, паралельно до студіювання Крамером глиняних табличок Шумеру, вітчизняні археологи досліджували піктографію Кам'яної Могили. Пильна увага приділялася піктограмам, подібним до знаків елмаської писемності. Та на узбіччі пошуків письма опинилися найбільш сенсаційні карби - звукові: простіше, букви. Їх Борис Михайлов відкрив чверть століття тому. Невдовзі з'явилася його перша наукова праця на цю тему. Поступово він систематизував відкриті знаки. У наукових статтях та монографії «Петрогліфи Кам'яної Могили», яка мізерним накладом вийшла 1994 року в Запоріжжі, він, крім ідеограм, описав літери.
- Як звучали ці букви - окреме питання. Але факт навіч: і так звані «латинські», й так звані «кириличні» букви існували на теренах України за кілька тисяч років до перших латинян. І тим більше - до Кирила з Методієм.
- Тоді ж, 1994 року, - розповідав якось Борис Дмитрович, - до мене приїхав російський шумеролог Анатолій Кифішин. Його увагу прикували, передусім, «письмена». Окремі він прочитав одразу, а інші дешифрував уже вдома, в Москві.
За тодішнім висновком А. Кифішина, найперші написи залишили протошумери культур кереш-турдаш. Вони 4250 року до Христа заволоділи Кам'яною Могилою.
Ось один із текстів, пов'язаних із землеробством: «Радісний плуг оре. Старійшина пов'яже мертвих [духів], бо [це] Рука Поля».
Пізніше побачила світ монографія А. Кифішина. Перебуваючи в Парижі, журналістка 1-го Національного телеканалу Надія Довгич передала книгу французьким шумерологам. Проте дивує, що західні знавці прадавніх мов не поспішають долучитися до дешифрування відкритих  Б. Михайловим письмен. А може, просто не поспішають? Що ж, почекаємо і їхніх варіантів перекладу текстів. Рано чи пізно порівняємо й зробимо остаточні висновки.
Єдине незаперечне: Борис Михайлов відкрив-таки першу відому сьогодні систему літерного письма.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.