УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
церква та політика УГКЦ комуністи та Церква педагогіка милосердя УПЦ КП Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ церковна журналістика церква і суспільство Церква і влада забобони Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор Ющенко молодь Доброчинність Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков розкол в Україні Церква і медицина Мазепа монастирі та храми України Вселенський Патріархат українська християнська культура іконопис Католицька Церква Патріарх Алексій II секти діаспора Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти автокефалія вибори 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство Археологія та реставрація постать у Церкві шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Олень Рудольф: Сповідуйте дива!



«Україна молода», Наталія Лебідь, 29.12.07

Навіть після того, як Санта Клаус привітає всіх, хто відзначає Різдво 25 грудня, його місія не завершується. Він продовжує вояж країнами, які ще перебувають в очікуванні свят. Нині Санта знаходиться в Києві. Його сани вже були помічені на вулиці Банковій та на Грушевського. Ми зрозуміли, що самого Санту нам у гості не залучити. Зате полювання на оленя Рудольфа - улюбленця Санти - виявилося вдалим. «Полювання» - вислів, ясна річ, умовний, себто журналістський, адже Рудольфа нам пощастило «відбити» у агентства УНІАН, «5-го каналу» і «Української правди». Наш гість довго обтрушував сніг з ратиць, перш ніж зайти до редакції «УМ». Чесно кажучи, Рудольф інколи справляв враження хвалька, а інколи передавав куті меду із занижуванням самооцінки. Українською він говорить непогано, хоч і не зовсім дає собі раду з відмінками. А почав наш співрозмовник з розповіді про 1939 рік - саме тоді Рудольф з'явився на світ. Дещо дивно чути, як з оленячої пащі виходять просторікування про Велику американську депресію, але що було, те було.

 

- ...І от тоді президента Гувера змінив на посаді Рузвельт, який оголосив свій «Новий курс». Він дуже хотів, щоб держава стала привабливою для громадян. А в країні - безробіття, мільйони людей за межею бідності... О, ви не уявляєте, які то були тяжкі часи...

- Уявляю. Але благаю, Рудольфе, давай про щось більш святкове. Та спочатку розкажи про своє народження.

- Гаразд. Мене у 1939 році придумав Роберт Мей, за що я йому безмежно вдячний. Але пан Мей вигадав мені такий великий червоний ніс, що мене обходили десятою дорогою інші олені Санти. І то був ще кращий варіант, бо інколи вони мене дражнили, а бувало й таке, що мені на голову - якраз коли я дивився, як за ліс сідає сонце, і думав про вічне - несподівано падало вороняче гніздо або грудка снігу. Тоді я точно знав, чиїх то лап справа.

- Оленів у Санти було, здається, вісім...

- Так. Про них ще у 1823 році співали у різдвяній пісні. Приголомшливий, Танцюрист, Гарцюючий, Злобний, Коме­та, Купідон, Бовдур та Блиска­вичний... Усі вони - сто з гаком років як були суперстар, розумієте? Що міг протиставити їм звичайний собі хлопець - такий, як, наприклад, я?!

- Ну, Бовдуру теж, вочевидь, жилося несолодко. Але як до тебе прийшла слава?

- О, важливо було просто повірити в себе! Хоча це так сумно, коли тебе - такого чудового, такого плюшевого - ніхто, зовсім ніхто не любить!.. Пробачте, ви не маєте часом носовичка?

- Рудольфе, ти, напевне, звертався до психотерапевта - ти ж американець...

- Ні, та що ви? У ті часи казковий психотерапевт приймав оплату чарами - а я ж не який-небудь Олє-Лукойє чи Снігова Королева, аби розкидатися вічністю та магічними парасолями. А сталося одного разу от що. Санта рушив із подарунками для дітей через темний-темний ліс і заблукав дорогою. От тоді в нагоді і став мій ніс - він має здатність світитись у темряві. Я був над буревієм піднятий маяк - той, що не гасне в мороці життя, як сказав би Шекспір...

- У мене враження, що ти просто опинився у потрібному місці в потрібний час.

- Ну звісно, оленя образити може кожен... Що такого особливого зробив Рудольф? Всього лише врятував Різдво.

- Добре, не сердься. Розкажи краще, що було далі?

- А далі книжки про мене почали розходитися мільйонними накладами. Особливо після того, як Джоні Маркс поклав на музику вірші Роберта Мея, а Джин Отрі заспівала про мене пісеньку. Згодом історію оленя Рудольфа переклали 25 мовами світу, а з 1964 року фільми про мене традиційно демонструють на кожне Різдво.

- Як у нас «Іронію долі...»

- О, справді? А що це таке? Ток-шоу? Мене тут запрошували на одне - до Савіка Шустера, але я так злякався пані Герман, так злякався...

- Рудольфе, вилазь з-під столу! А на яке саме шоу запрошував тебе Савік?

- Воно мало бути присвяченим глобальному потеплінню. Пан Шустер дуже цікавився моєю думкою з цього приводу. Адже якщо у світі не залишиться снігу, Санті доведеться остаточно відмовитись від наземного пересування і їздити саньми по небу, а це, знаєте, теж не вихід. Одного разу ми піднялися надто високо і врізалися у стадо зірок, що випасалися в туманностях - вони кинулися навтьоки, і астрономи потім довго не могли докумекати, що такого сталося на небі. Навіть пророкували кінець світу.

- Отже, зараз Санта і олені в Києві. Як вам українська столиця?

- Як вам сказати... Вона така темна і неосвітлена на околицях, що ми мало не проскочили Київ взагалі. А потім довго шукали місце для приземлення. На щастя, бодай у центрі світилися вітрини, гірлянди та ліхтарі... Але й на Хрещатику з нами трапилась халепа. Танцюрист послизнувся на бруківці і забив коліно, а зголоднілий Бовдур зжував листівку, яка прославляла вашого мера, і тепер у глибокій меланхолії.

- Але Санта-Клаус, сподіваюсь, у повному порядку?

- О, так. Він просто не може дозволити собі хворіти.

- Він народився, якщо не помиляюся, у 280 році?

- То був далекий пращур нашого Санти і вашого святого Миколая. Він дійсно жив 17 століть тому, а народився у Малій Азії, на землях сучасної Туреччини. Одного разу він підкинув гроші у панчохи трьом бідним сестрам, яким не вистачало коштів на придане. З тих пір існує звичай залишати Санті панчохи, аби він поклав у них подарунок.

- А як Санта отримав своє ім'я?

- В епоху Відродження святий Миколай був дуже популярним. Його вважали покровителем дітей і мореплавців. В Америку звичай вшановувати Санту привезли вихідці із Нідерландів, які називали його Синтер Клаас.

- Отже, Санта і Миколай - з одного, так би мовити, ребра... Цікаво, звідки ж тоді взявся Дід Мороз?

- Це той похмурий стариган в одному валянку, що волік за собою газову трубу і ведмедя у кокошнику? Ми зустріли його, коли пролітали над однією країною - по сусідству з вами...

- Мабуть, то був він. Якщо з трубою... Щодо ведмедя, правда, не зовсім зрозуміло - замість нього мала б бути Снігуронька. Але чому в одному валянку?

- Другим він запустив у Санту, коли кричав щось нам услід про проклятий американський вплив.

- Послухай, Рудольфе, а де вам із Сантою затишніше за все?

- Думаю, що на батьківщині таки краще, ніж будь-де. Скоро ми завершимо нашу зимову місію, засядемо вдома, місіс Санта буде пекти пиріжки, а ми, олені, відпочиватимемо...

- Так, значить, місіс Санта все ж існує?

- Звісно. Хто ж, по-вашому, допомагає Санті вибирати подарунки? Він безмежно добрий і чуйний, наш Санта, проте геть нічого не тямить у презентах.

- А я думала, що він просто вгадує найбільше бажання кожного, хто в нього вірить, і здійснює його...

- Ну, це коли бажання зов­сім просте. Наприклад, «Хочу скейтборд!». Або кімоно. Або добрий врожай бананів. Або канарейку і кота. Або крісло в уряді. А бувало ж і таке, що закохані просили допомогти їм подолати всі напасті на їхньому шляху - тут без жіночої співчутливої душі (як от у місіс Санти!) - просто ніяк не обійтися.

- Стривай, стривай, які такі закохані? Хіба Санта вітає не лише дітей?

- Звісно, ні. Дорослі вірять у нього ще більше, ніж малюки. Їм, власне, мало в що залишається вірити, крім як у диво. От вони і пишуть йому листи, шлють мейли, есемески, телеграми та поштових голубів - кореспонденцією у нас займається Купідон, він розповів би вам про це краще.

- А що, Санта виконує всі побажання?

- Усі, крім злих і шкідливих.

- Тож якщо дуже сильно чогось захотіти...

- Це неодмінно збудеться.

- Це так банально, Ру­дольфе!

- Але правдиво. Ваше персональне чудо йде до вас, можливо, з іншого полюсу землі, через паралелі і меридіани, стоїть у чергах на кордонах - а ви як думали? Цей світ вигадали не олені, а люди! Йде воно на маячок вашого бажання, який важливо тримати ввімкненим - хай це також банально, зате раціонально. Бо, якщо ви його вимкнете або розміняєте на дрібниці, чудо так і бомжуватиме десь на околицях світу і ніколи не дістанеться ваших дверей. Так що вірте і сподівайтесь. І Санта з вами!

- Звучить як проповідь нетрадиційних церков...

- А нехай... Сповідуйте дива! Сповідуйте казки, Різдво і оленів!

- Зупинись, Рудольфе, охолонь... То ти кажеш, що, коли дотримуватись твого простого рецепту, все буде добре?

- Я цього не кажу. Я гарантую.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.