УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 33 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) монастирі та храми України Археологія та реставрація вибори забобони шляхи єднання діаспора розкол в Україні УГКЦ Мазепа Доброчинність церковна журналістика молодь конфлікти церква і суспільство автокефалія Католицька Церква педагогіка секти 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква Церква і влада УПЦ КП іконопис Києво-Печерська Лавра українська християнська культура Священний Синод УПЦ Патріарх Алексій II Голодомор Ющенко Церква і політика церква та політика Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат милосердя Церква і медицина краєзнавство постать у Церкві Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«Мукачево.net» (Закарпаття): Справжній Вертеп. На Хустщині є єдине в області село з різдвяною назвою



«Мукачево.net» (Закарпаття), Ярослав Світлик, 2008-01-10

Розпочавши рік пацюка репортажем із села Пацканьово, що на Ужгородщині, ми подумали, що було б логічно у післяріздвяному номері розповісти про село на Хустщині, котре єдине на Закарпатті своєю назвою асоціюється зі святом народження Ісуса. Про присілок Рокосова з назвою Вертеп мало хто знає навіть у районі, а не те що в області. А проте його мешканці самі вважають себе не присілком, а давнім і окремішнім селом. Відзначимо, що в них на те є доволі поважні причини. По-перше, Вертеп розташований за шість кілометрів від Рокосова, якщо брати по прямій дорозі, і тільки за два - від села Широке, яке вже є Виноградівщиною. По-друге, місцеві історики кажуть, що саме Широке започатковане там, де нині Вертеп, і власне з нього воно так широко і розрослося.

Межа районів

Коли їхати з Мукачева на Хуст, перед великокопанським перевалом є поворот наліво з указівником на Вертеп. Машиною до села дістатися швидко, хоч узимку й непросто, бо дорога мало де рівна. А пішки від самої траси ще складніше, зате значно цікавіше. Сорок хвилин ходи до початку села. А наостанок - стрімкий кількахвилинний підйом від розвилки між Заболотним та Вертепом. Ваш кореспондент ще навіть не підозрював, що одна з версій походження назви цього поселення пов'язана з важкодоступністю місця, а вже відчув це на власній шкурі.

Нині так виходить, що Вертеп - межове село. На ньому не тільки закінчується Виноградівщина й починається Хустщина. Іншим своїм краєм воно торкається Іршавщини. Таке розташування дуже цікаво відбивається на житті самих вертепівчан. Як співживуть сусіди, трохи нижче, але для зацікавлення - один штрих. У Вертепі по-виноградівськи кажуть «іду домів», а не «дому», як більшість хустян. У той же час тут так само, як і в решті хустських сіл, не встигає визріти виноград європейських сортів, варять таку ж 65-градусну сливлянку, а на столах у ґаздинь приємно було помітити поширене в районі тісто з чудернацькою назвою «губа в небо».

 Та перш ніж сісти за стіл, я довго йшов, розшукуючи хату Івана Романа, колишнього бригадира колгоспу. Мене запевнили, що він разом із дружиною, директоркою вертепівської школи-чотирирічки, найкраще все розкажуть про село. Дорогою відзначив, що городи в людей тут немалі, принаймні практично немає такого, щоб хати сусідів тулилися одна до одної. Але село розташоване доволі високо вгорі, колись тут був ліс, тому рівної землі мало. Хоч самі вертепівчани кажуть, що вона родюча, принаймні помідори-огірки-капусту тут купують хіба ліниві й геть багаті.

Я довго визирав на хатах параболічні антени, яким вкрита схожа за рельєфом Рахівщина й Івано-Франківщина, аж поки мені не нагадали, що поруч, у Рокосові, стоїть телетрансляційна вежа. Тож не дивно, що 6 каналів у Вертепі можна "ловити" на мідний дріт. Вже потім з'ясував, що у кількох людей параболи таки є. Пояснили, що тепер уже мало одних центральних каналів, люди хочуть знати й видіти більше.

Щоб завершити опис вигляду села, варто ще додати, що в ньому лише три вулиці, зате дуже довгі. Загалом помилково було б казати, що виглядає Вертеп бідно. Традиційні закарпатські великі хати тут переважають, хоча й не у всіх ґазд плоти стоять рівно. Зрештою, чимало селян мають машини, а дехто й по дві. Тож з першого погляду Вертеп - звичайне середньостатистичне хустське село.

Нащадки грабіжників?

З допомогою Івана Івановича та місцевого вчителя Василя Васильовича вдалося гіпотетично відтворити розвиток села. Але розпочати треба з назви. Додамо, що їх було дві. У радянські часи, коли з релігією не мало бути нічого спільного, Вертеп на певний час перейменували в Романівку, бо в селі багато людей із прізвищем Роман.

Щодо назви Вертеп, то найбільш імовірно, що вона виникла через те, що село розташоване у важкодоступному місці. Перші історично зафіксовані поселення датуються 1350-1385 роками, а перші згадки стосуються церкви. Як вже згадувалося на початку, дехто вважає, що на території Вертепа були перші поселення всього села Широке. Раніше ж бо і Вертеп, і Заболотне, котре тепер є частиною Іршавщини, були частинами одного села Широке. А в 1945 році, вже при радянській владі, їх розділи й розмежували.

Є ще одна цікава версія походження села і його назви. В ті давні часи основна дорога з Хуста йшла не там, де тепер, а значно правіше, власне через Вертеп. Один із місцевих істориків каже, що село заснували грабіжники, які промишляли на торговому шляху. На користь цієї версії може слугувати й той факт, що, за великим тлумачним словником української мови, одне із значень слова вертеп - сховище або місце гульбища злочинців.

Однак почувши, що самі люди кажуть про своє село в жіночому роді - Вертепа, я пошукав і його значення. Виявилося, що вертепою західні українці називають провалля, яр, ущелину. Тож цілком можливо, що назва села походить від особливостей рельєфу цієї місцини. Зрештою, розбиратися в цих тонкощах слід лінгвістам. А селянам у будь-якому разі вона могла б посприяти, наприклад, у залученні туристів.    

Василь Васильович каже, що село розросталося вздовж дороги. Люди поселялися там, де зручно: щоб була родюча земля, вода і транспортний зв'язок. В основному промишляли землеробством. Крім багатого на гриби та ягоди лісу, вертепівчани мають ще й джерело з лікувальною водою. Там здавна купалися люди, викопуючи для цього ями і нагріваючи воду  розпеченим камінням. При колгоспі це джерело було спільним, якийсь час селяни ходили й лікувалися там, але зараз його вже приватизували.

Березові віники для грошей

Ясна річ, що в селі, де немає жодного промислового підприємства, а з бюджетних організацій - школа, фельдшерсько-акушерський пункт і будинок культури, заробляти гроші ніде. Тому частина місцевих чоловіків утримує родини, виїжджаючи на заробітки. Всього у Вертепі 150 будинків, село має трохи менше 500 жителів. Та попри те, що роботу вдома знайти важко, село не вимирає. Якщо років 20 тому з'являлися пусті хати, то останнім часом із інших сіл приїжджають люди, купують їх і стають тут жити.

Кажуть, навіть молодь звідси не виїжджає. Одні, переважно дівчата, здобувши освіту, повертаються до школи чи клубу, хлопці ж, як і в більшості закарпатських сіл освоюють будівничі професії. Причому попит на хороших будівельників нині вже є й дома.

Оскільки не так давно помер перший вертепівчанин, який здобув вищу освіту, відомих вихідців із села немає. Взагалі людей із вищою освітою у селі було мало. До 80-х років навіть лікарі і педагоги у Вертепі були приїжджі.

Проте має село цікаве традиційне заняття, завдяки якому не один десяток родин заробляє на життя. Здавна у Вертепі в'яжуть на продаж березові віники. Колишній промисел нині став нормальним бізнесом, щоправда, найбільший прибуток мають не ті, що в'яжуть, а ті, що перепродають віники. Роботу людей використовують посередники. Дехто з вертепівчан і нині возить віники по базарах, але більшість людей їх лише в'яжуть, а перекупщики приїжджають за товаром просто під хату. На віниках можна непогано заробляти. Один коштує 2-3 гривні, а за день добрий спеціаліст може нав'язати до 100 штук. Причому не всі віники однакові за якістю, і, відповідно, за ціною. Хороші, навіть "цифровані", коштують і 5 гривень, а везуть їх на продаж навіть в Угорщину.

Хто не вміє в'язати віники, заробляє на дарах природи. У невеликому селі в літньо-осінній період працює аж 5 заготівельних пунктів. Заготовляють гриби, ягоди, сливи, яблука. Місцеві підприємці працюють не тільки на український ринок, а відправляють нашу екологічно чисту продукцію й за кордон.

Славиться вертеп ще й самогоном. Варять його переважно із слив, цукру і зерна. Хоча на палинці налагодженого бізнесу не було і немає, купити пляшку завжди можна. Так само й із вином: виноград росте, вино люди роблять, але для себе, а не для бізнесу. 

Рік, рясний на дітей

Вертепівчани на труднощі не жаліються, кажуть, останнім часом жити стало легше. Люди, набідувавшись у важкі 90-ті, трохи вже пристосувалися до життя. І це, до речі, зразу відобразилося на демографічній ситуації. Багатодітних родин у селі мало, в один період дійшло було до того, що не  було кому йти в перший клас. Тому не можуть нарадуватися в селі минулому року: 2007-ий у Вертепі видався рясним на дітей - народилося аж шістнадцятеро. Тепер, коли за народження дитини, держава платитиме ще більше, в селі сподіваються на ще більший приріст.

Сподіваються люди й на те, що роботи вдома буде більше. Уже нині 30 селян заробляють на ґаздівстві хустського бізнесмена, який, кажуть у селі, є депутатом російської Держдуми. Він купив у Вертепі два гектари землі, побудував собі хату, розводить буйволів, планує садити виноградники на 50 орендованих гектарах землі. А це, знову ж таки, людям робота. 

У селі, в принципі, можна б займатися й зеленим туризмом. Але проблема в дорозі. Коли Радянський Союз розпадався, дорогу до Вертепа устигли закласти в план. З того часу її майже не відновлювали, хоч кожен голова перед виборами обіцяв це зробити.

Наостанок відзначу, що все-таки Вертеп має ще одну унікальну особливість. По-перше, тут ніколи не було міжконфесійних конфліктів, бо в селі чи не всі православні. По-друге, до церкви, збудованої в 1934 році поблизу нинішньої розвилки між Вертепом і Заболотним, одночасно ходять молитися жителі трьох сіл. А на Різдво бетлегеми, поколядувавши вдома, йдуть у Заболотне, Раковець, Широке і навіть Рокосово. Все-таки пам'ять і вікові традиції нелегко стерти  адміністративним втручанням.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.