УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 44 відвідувачів

Теги
іконопис Ющенко Вселенський Патріархат УГКЦ забобони Церква і влада милосердя конфлікти краєзнавство Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II УПЦ КП автокефалія Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква церква і суспільство вибори шляхи єднання Доброчинність Києво-Печерська Лавра розкол в Україні церковна журналістика педагогіка українська християнська культура секти молодь Церква і медицина комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві Археологія та реставрація Церква і політика Священний Синод УПЦ церква та політика Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі діаспора Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Хрест Літок. 2 лютого — 90–та річниця літківського бою, пов’язаного з подіями під Крутами



«Україна молода», Ярослава Музиченко, Микола Оцун, .02.02.2008

У 1965 році на околиці Літок, поблизу Дарницького кладовища, екскаваторник Іван Микитась навантажував будівельний кар'єрний пісок. І раптом наткнувся на людські кістки й рештки напівзотлілого військового спорядження. Роботи вмить були припинені. Чутка про подію облетіла село. Старші люди згадали, що на цьому місці колись були поховані українські вояки, закатовані більшовиками-муравйовцями у січні 1918 року. Але з клубка подій далеких років важко було чітко визначити, до яких формувань вони належали, скільки часу перебували в Літках, які мали імена. Разом із старшими людьми час забрав багато спогадів. Тим паче люди тоді більше мовчали, ніж говорили. Лише кілька років тому, коли молодь активніше зацікавилася історією краю, а старші люди стали трохи менше боятися, прояснилися обставини бою і поховання полеглих.

 

НАБій із муравйовцями

У січні 1918 року в Літки, що за 45 кілометрів від столиці, зайшов загін війська Української Народної Республіки. Молоді вояки мали дружні стосунки з тутешніми мешканцями, в яких поселилися по двоє-четверо. Пе­реказують, що один з військових, Гриць із Козельця, навіть хотів одружитися з якоюсь літківською дівчиною. Озброєння в юнаків було легке - гвинтівки і кілька кулеметів. Як згадує 87-річний очевидець тих подій Петро Михайлович Юрченко, уенерівці купували харчі в селян або, в крайньому разі, просили молоко і яйця. Інакше було, коли в містечко зайшли більшовики. Вони вимагали й силою забирали продукти.

Загін більшовиків-мурав­йовців напав на Літки несподівано, з-під лісу, через кілька днів після бою в Крутах. Двоє братів з кулеметом «максим» розташувалися на пагорбі за містком і відстрілювалися від окупантів. Удень атаку було відбито. Але на ранок більшовики з боєм захопили село. «Я вже величенький був, усе розумів, - розповідає Петро Юрченко. - Біжу, мороз такий, а метрів за 50 від містка - калюжа крові. Біля стовпа - застрелений петлюрівець, босий, а на ньому шикарні брюки... Взагалі одежа на них була нова, аж блищала. На правій руці один палець відрубаний, видно, на ньому була золота обручка». Чобітьми й обручками дуже цікавилося пролетарське військо.

На полі бою залишився 21 український воїн. Чотирьох полонених порубали шаблями. Це й дало потім право очевидцю тих подій Степану Обеременку (по-вуличному, Северину) написати на хресті над їхньою могилою: «Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками». Керівництво більшовицької дивізії заборонило ховати військових-українців, наказало поскидати тіла в канаву. Петро Юрченко розповів, що дід Прокопенко (Заєць) усупереч забороні, звіз волами тіла молодих вояків до церкви, де їх, замерзлих, поскладали в сарайчику. Потім на кладовищі викопали яму. Діди Вороний (Кудрян) і Василь Купич позастилали її шинелями і поклали на них побитих хлопців. «Посередині поклали того, який як одстрелювався з коліна, так убитий і змерзся, - згадував дід. - Поряд шапка валялася. Мені кажуть, бери. Але батько приказував, що з мертвих нічого брати не можна». Тоді ж діди насипали чималу могилу.

Перший хрест

За словами Петра Юрченка, курган собі стояв, і ніхто на нього особливої уваги не звертав. Аж поки на Великдень 1929 року на могилі не з'явився дубовий хрест із написом, що тут поховані закатовані українські козаки. Усі, хто йшов ранком святити паску, бачили того хреста. Наступного дня пам'ятки вже не було. Від вишневих дерев, якими була обсаджена могила, позалишалися тільки пеньки. З часом і їх повикорчовували, курган зрівняли із землею і через поховання проклали широку стежку. Хтось доніс «куди треба», що хреста встановив Степан Обеременко. Він був майстровитим столяром, і сини його столярували. А два брати були офіцерами в армії УНР. 10 років Обеременко відбув за свій вчинок в одному з сибірських концтаборів, потім змучений повернувся у Літки. Тут його невдовзі й поховали.

Тим часом містечко Літки ставало радянським селом. Один за одним створено п'ять колгоспів. Перед цим людей «розкуркулили», а простіше кажучи - пограбували. А потім був 1933-й. Позабирали в людей усе, навіть посадкову картоплю. Селяни були вимушені віднести в місто у торгсин рештки родинного золота, яке ще зберігалося в родинних скарбницях, за буханку хліба й торбину борошна. У 1930-ті роки «активісти комунізму» зруйнували в селі церкву св. Миколая-Чудотворця, де зберігалося знамените літківське Євангеліє, писане близько 1595 року.

Ейфорична радянська дійсність творилася ніби в «паралельному світі». Успіхи колгоспників, хористів, славетний технічний гурток, де школярі виготовляли педальні автомобілі й перемагали з ними на конкурсах у столиці... У мальовничих Літках, «природній мецці Наддеснянщини», полюбляла відпочивати столична інтелігенція. У 1935 - 38 роках тут учителював письменник Михайло Стельмах. Він записував народні пісні, збирав зразки орнаментів і своїх учнів заохотив до цієї справи. Звісно, розмовляючи зі старшими літківцями, не оминав розпитати їх про Великий голод і про визвольну боротьбу 20-х. Дбайливо оформлені альбоми з літківськими піснями (ноти до яких записував учитель музики Дмитро Музиченко) передавав до Києва. Тішився, що їх тримали в руках партійні лідери УРСР - Павло Постишев, Володимир Затонський, Панас Любченко. І хоча згадок про доколгоспне волелюбство літківців у тих записах не було, «органи» накинули оком на письменника. На гостину до Стельмаха у Літки приїжджали Максим Рильський, Микола Бажан, Павло Тичина. Але ніхто з них, крім Михайла Панасовича, не насмілився передати у своїх творах дух голоду і репресій, що пронизував село. У 1938-му Стельмахові довелося виїхати з Літок. Дмитро Музиченко загинув.

Поновлення пам'яті

До 1962 року в літківській школі вчителював і керував відомим хором Прокіп Терещенко, родом з Березані, випускник Київського інституту соціального виховання (що потім став Педагогічним інститутом імені Горького). Він розпитував старших людей про історію села і багато дізнався про події січня 1918-го і повстання 1920 року в Літках. Прокіп Андрійович зміг захопити молодших односельців, своїх учнів, близьких і родичів ідеєю при першій нагоді поновити понівечену могилу. Одним з найбільш захоплених виявився тесть Терещенка, Василь Шусть.

На початку травня 1996 року на зборах літківської «Просвіти» донька Прокопа Терещенка Лідія Шусть запропонувала відновити могилу вояків УНР. За словами Василя Шустя, того ж вечора вони розповіли сусідам покійного Прокопа Терещенка і про його заповіт відновити могилу вояків. Наступного ранку кілька десятків людей з лопатами і заступами зібралися біля піщаного кар'єру. 85-річний Петро Михайлович Юрченко (Гвардіян), свідок бою, який жив поряд, костуром вказав на місце поховання. Петро Костенко висипав туди перший з привезених шести кузовів землі. За ним Віктор Пилипенко зсипав зверху землю з двох тракторних причепів, Микола Попович - екскаватором, а люди - шанцевим інструментом підправили конус могили. Встановили хрест із металевих труб, виготовлений Віктором Терещенком із тим же написом, що був колись: «Тут поховані українські козаки, по-звірячому закатовані більшовиками». Могилу обклали дерном і огородили ланцюгами.

У 2000 році журналіст Володимир Чепур-Удайський видав брошуру, де описав літківські події 20-х років. Про них розповів йому Степан Пучок, політичний в'язень-воркутянин. Того ж року поновили насип кургану з допомогою київського архітектора Анатолія Цуркана. Восени 2007 року за фінансової підтримки голови сільської ради Лідії Пінчук здійснили третю, грунтовну, реконструкцію кургану. Щороку гості з міста приїжджають у першу суботу лютого, аби разом з літківцями вшанувати пам'ять полеглих українських вояків. Цього року пам'ятний мітинг відбудеться на літківському кургані 2 лютого. О 13.30 розпочнеться поминальний молебень.

ДОВІДКА «УМ»

Офіційно визнана дата заснування Літок - 1426 р. За деякими даними, Літки (Літковичі) засновано 1128 р. удільним остерським князем Всеволодом Городецьким. Назва, ймовірно, вказує на розташування тут літньої князівської резиденції. Середньовічна історія Літок тісно пов'язана з Остерським князівством. Тут жили українські бояри і польська шляхта. З XVII ст. Літки мали статус містечка. Створено окремі ремісничі цехи ткачів, ковалів, бондарів, шевців, гончарів, різників, кравців, музик. Серед відомих людей, які народилися в Літках - Василь Григорович-Барський, видатний письменник і мандрівник, і Федір Погиба, хорунжий армії УНР.

Навесні 1920-го у Літках піднялося велике повстання проти радянської влади: селяни не стерпіли грабунків. Повстання очолив легендарний літківець Трохим Король. Було проголошено Літківську республіку. Повстали й сусідні села Броварщини: Зазим'я, Соболівка, Требухів. Частину повстанців розстріляли, а в наступні роки чекісти винищували причетних до самостійництва.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.